ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.12.2003 Справа N 8/118
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді присутній,
суддів: присутні,
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ц"
на рішення господарського суду Донецької області
від 20 червня 2003 року
у справі № 8
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ц"(далі - Товариство)
до Відкритого акціонерного товариства "СЗ"
(далі - Завод)
про стягнення заборгованості в сумі
228 904,74 грн.
та зустрічним позов про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - присутній,
відповідача - присутній.
встановив:
Справа розглядалась не одноразово.
Постановою Верховного Суду України від 22 квітня 2003 року
постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2003
року, рішення господарського суду Донецької області від 8 жовтня
2002 року, постанову Вищого господарського суду України від 18
липня 2002 року та рішення господарського суду Донецької області
від 9 квітня 2002 року було скасовано та справу передано на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України обґрунтована тим, що
господарські суди прийшли до хибного висновку про неукладеність
договору оперативного лізингу№12213/06/01 від 2 червня 2000 року з
підстав непогодження між сторонами (Товариством і Заводом)
протоколу розбіжностей. Так, якщо сторона підписала отриманий від
іншої сторони протокол розбіжностей до договору, то цей факт є
підтвердженням того, що нові пропозиції нею акцептовані.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20 червня 2003
року зустрічний позов задоволено. У задоволенні первісного позову
ТОВ "Ц" до ВАТ "СЗ" про стягнення заборгованості по лізингових
платежах в сумі 228904,74 грн. відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Ц" на
користь відповідача 85,00 грн. держмита, 69,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки місцевим господарським судом, колегія суддів
встановила, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
2 червня 2000 року між Товариством та Заводом підписаний договір
оперативного лізингу № 12213/06/01.
Відповідно до умов договору позивач передав відповідачу у
тимчасове користування (оперативний лізинг) екскаватор-
навантажувач Катепілар428С.
В свою чергу відповідач прийняв на себе обов'язки щодо сплати
позивачу лізингових платежів в сумі та строки, обумовлені у
вказаному договорі та додатках до нього.
Вищевказаний договір підписано сторонами із протоколом
розбіжностей. Оформлений відповідачем протокол було направлено на
адресу позивача, підписано представниками сторін та скріплено
печатками підприємств.
Вимога позивача полягала у стягненні з відповідача заборгованості
по лізингових платежах в сумі 228 904,74грн., в тому числі
215032,43грн. - основного боргу, 1325,33грн - витрат на
обслуговування техніки, 12 546,98грн. сума інфляції.
Зустрічна позовна вимога полягала у визнанні недійсним договору
№ 12213/06/01 на підставі ст.48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
При задоволенні зустрічної вимоги про визнання недійсним договору
оперативного лізингу на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
місцевий господарський суд не звернув увагу на фактичні витрати
сторін за договором, а також не застосував частину 2 цієї статті.
Так, частина друга статті 48 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що по недійсній угоді кожна із сторін забов'язана
повернути другій стороні все отримане за угодою. А як зазначено у
пункті другому постанови Пленуму Верховного Суду України "Про
судову практику у справах про визнання угод недійсними"
застосування реституції між сторонами недійсного договору є
обов'язком суду, який визнав угоду недійсною.
Таким чином, питання повернення сторонам всього одержаного за
угодою, визнаною недійсною, як цього вимагає ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, не вирішено.
Стаття 59 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зокрема частина 2 передбачає,
якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена
лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на
майбутнє.
Проте, місцевим господарським судом не було досліджено зміст
договору оперативного лізингу №12213/06/01 в розрізі положень ст.
59 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
В такому разі, суду першої інстанції потрібно звернути увагу на
наслідки визнання недійсними договорів з огляду на ст.59 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
постановив:
Рішення господарського суду Донецької області від 20 червня 2003
року у справі № 8 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької
області.
Головуючий, суддя:
Судді: