Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2003 (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого,
суддів,
розглянувши касаційну скаргу банку "А" на постанову Вищого
господарського суду України від 13.08.2003 року у справі за
позовом банку "A" до товариства з обмеженою відповідальністю "Т";
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "АА" про
стягнення 823160,21 грн. та за зустрічним позовом товариства з
обмеженою відповідальністю "Т" до банку "A" про визнання недійсним
договору застави,
встановила:
У січні 2003 року банку "A" звернувся до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Т" про звернення
стягнення на заставлене майно.
Позивач просив звернути стягнення на майно відповідача, передане в
заставу за договором №010/08-02/233 від 29.03.2002 року, в розмірі
кредитної заборгованості ТОВ "АА" перед позивачем за кредитним
договором № 010/03-01/151 від 22.08.2001 року, укладеного між
позивачем та ТОВ "АА", оскільки останнє зобов'язань за кредитним
договором не виконало.
У лютому 2003 року ТОВ "Т" звернулося з зустрічним позовом до
банку "A" про визнання недійсним договору застави № 010/08-02/233
від 29.03.2002 року. Позов обґрунтовувався недосягненням згоди між
сторонами по всіх істотних умовах договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
26.03.2003 року у задоволенні позову банку "A" про звернення
стягнення на майно відмовлено. Провадження у справі за зустрічним
позовом про визнання недійсним договору застави припинено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
23.05.2003 року змінено рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 26.03.2003 року та визнано недійсним
договір застави № 010/08-02/233 від 29.03.2002 року. У позові
банку "A" про звернення стягнення на майно відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2003 року
залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 23.05.2003 року.
16.10.2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
банку "A" порушено касаційне провадження з перегляду постанови
Вищого господарського суду України від 13.08.2003 року. Скарга
мотивується виявленням різного застосування Вищим господарським
судом України одного й того ж положення закону в аналогічних
справах та невідповідністю постанови Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заслухавши судцю-доповідача, представників сторін, дослідивши
доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Визнаючи недійсним договір застави № 010/08-02/233 від 29.03.2002
року господарські суди виходили з того, що сторони при укладенні
даного договору не досягли згоди щодо істотних умов, зокрема у
договорі не вказано розмір відсотків і пені за кредитним
договором, термін їх сплати та, всупереч вимог ст. 41 Закону
України "Про заставу" ( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
, не вказано перелік
конкретних товарів, якими може бути замінено предмет застави.
Проте з такими висновками не можна погодитися.
Згідно ст. 12 Закону України "Про заставу" ( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
у
договорі застави повинно бути зазначено найменування (прізвище,
ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін,
суть забезпеченою заставою вимоги, її розмір і строк виконання
зобов'язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови,
відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута
угода.
Пунктом 1.1 Договору застави забезпечено вимоги заставодержателя
(банку "A"), що витікають з додаткової угоди від 22.03.2002 року
до кредитного договору № 010/03-01/151 від 22.08.2001 року та
кредитного договору № 010/03-01/151 від 22.08.2001 року,
укладеного між заставодержателем та ТОВ "АА", згідно якого ТОВ
"АА" зобов'язується перед заставодержателем повернути кредитні
кошти у розмірі 1 300 000 грн., сплатити проценти за їх
користування в розмірі, у строки та у випадках, передбачених
додатковою угодою від 22.03.2002 року до кредитного договору №
010/03-01/151 від 22.08.2001 року та кредитним договором №
010/03-01/151 від 22.08.2001 року.
Викладені умови договору застави № 010/08-02/233 від 29.03.2002
року містять усі істотні умови, необхідні для цієї категорії
договорів згідно вимог ст.ст. З, 12 Закону України "Про заставу"
( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
.
Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання -
повернення кредиту за додатковою угодою від 22.03.2002 року до
кредитного договору № 010/03-01/151 від 22.08.2001 року та
кредитним договором № 010/03-01/151 від 22.08.2001 року. У
кредитному договорі та додатковій угоді передбачено повернення
основної суми кредиту, розмір процентів, строки їх повернення та
розмір неустойки. Отже у договорі застави визначені усі конкретні
умови щодо суті і розміру забезпеченої заставою вимоги.
Помилковим є також посилання господарських судів на відсутність у
спірному договорі переліку товарів, якими може бути замінено
предмет застави.
Згідно ст. 41 Закону України "Про заставу" ( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
договір
застави товарів в обороті або в переробці повинен визначати вид
товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може
бути замінено предмет застави.
У пункті 1.2 спірного договору зазначено, що в забезпечення
виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим
договором, а також згідно ст. 4 Закону України "Про заставу"
( 496/95-ВР ) (496/95-ВР)
передає у заставу товар в обороті згідно додатку № 1
до договору, який є його невід'ємною частиною. Пунктом 3.2.1
передбачено, що у випадку реалізації майна, що складає предмет
застави, заставодавець зобов'язаний замінити його аналогічним за
родовими ознаками майном на суму, встановлену даним договором за
балансовою вартістю.
Таким чином, сторонами при укладені спірного договору було
погоджено вид товару, який є предметом застави та товару яким може
бути замінено предмет застави.
За таких обставин, всі рішення по справі підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата
постановила:
Касаційну скаргу банку "A" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/801-1 ) (sp02/801-1)
від 13.08.2003 року, постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 23.05.2003 року та
рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 26.03.2003 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.