ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
28.10.2003 Справа N 10/86НА
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
розглянувши касаційну скаргу Житомирської об'єднаної
державної податкової інспекції на постанову Вищого господарського
суду України від 05.03.2003 р. у справі за позовом товариства з
обмеженою відповідальністю "Тетерів-Нафта" до Житомирської
об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним
повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2002 р. ТОВ "Тетерів-Нафта" звернулося до
господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської
об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДНІ) про
визнання недійсним рішення ОДНІ N 2118/23-01/30077266/34301 від
09.09.2002 р. про стягнення з ТОВ "Тетерів-Нафта" донарахованих
сум акцизного збору та штрафних санкцій у розмірі 2252052 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідно до
договору по давальницькому постачанню сировини від 16.02.2001 р.,
укладеного між позивачем і МПП ТКЦ "Аметист", не відбувалось
операцій, що оподатковуються акцизним збором, оскільки відсутні
обсяги відвантажених підакцизних товарів, виготовлених з
давальницької сировини. Позивач посилався на те, що законодавче
визначення давальницької сировини у період з 01.01.2001 р. по
29.12.2001 р. містилось лише в Законі України "Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", тому
воно не може застосовуватися у відносинах між резидентами щодо
переробки сировини; у зв'язку з цим на зазначені договірні
відносини не повинні поширюватися норми статей 2, 3 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) (18-92)
(далі -
Декрет).
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що
відповідно до положень норм Декрету ( 18-92 ) (18-92)
виробник
підакцизного товару є платником акцизного збору незалежно від
того, на яких умовах він цей товар виробляє, чи з власної, чи з
давальницької сировини, а також на яких умовах він його реалізує.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
22.10.2002 р. позов задоволено, посилаючись на те, що обсяги
відвантаженої позивачем продукції МПП ТКЦ "Аметист" не були
обсягами відвантаженої продукції, виготовленої з давальницької
сировини, і згідно з законодавством, яке діяло в період з
16.02.2001 р. по 22.12.2001 р., не були об'єктом оподаткування
акцизним збором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11.12.2002 р. рішення господарського суду Житомирської області від
22.10.2002 р. скасовано та відмовлено в задоволенні позову на
підставі статей 2, 3 Декрету ( 18-92 ) (18-92)
.
Постановою Вищого господарського суду України від
05.03.2003 р. скасовано постанову Київського апеляційного
господарського суду від 11.12.2002 р. та залишено без змін рішення
господарського суду Житомирської області від 22.10.2002 року.
09.10.2003 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
Житомирської ОДПІ порушено касаційне провадження з перегляду
постанови Вищого господарського суду України від 05.03.2003 року.
Скарга мотивується різним застосуванням Вищим господарським судом
України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та
невідповідністю постанови рішенням Верховного Суду України з
питань застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи
в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції
виходив з того, що в період проведення операцій з 16.02.2001 р. по
22.12.2001 р. законодавче визначення давальницької сировини
існувало лише в Законі України "Про операції з давальницькою
сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" ( 327/95-ВР ) (327/95-ВР)
, дія
якого поширюється лише на учасників зовнішньоекономічних відносин.
Вищий господарський суд грунтував свою постанову тим, що положення
Декрету ( 18-92 ) (18-92)
поширюється на спеціальних суб'єктів - учасників
зовнішньоекономічної діяльності і не поширюється на резидентів.
З такими висновками не можна погодитися.
Відносини виробника підакцизних товарів з сировини, переданої
йому замовником, є цивільно-правовими відносинами. За своєю
правовою природою договір на виготовлення бензину з сировини
замовника без переходу права власності на них до виробника є
договором підряду.
Відповідно до ст. 332 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
за
договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик
певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а
замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу.
Оскільки законодавець не називає "матеріали замовника"
давальницькими, тому термін "давальницька сировина", що вживається
в законодавстві, охоплюється цивільно-правовим визначенням
"матеріали замовника".
Отже, відсутність законодавчого визначення терміна
"давальницька сировина" не змінювала суті правовідносин між
резидентами. Це підтверджується Законом України "Про внесення змін
до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір"
( 2895-14 ) (2895-14)
від 13.12.2001 р. в якому визначено, що давальницька
сировина - це сировина, яка є власністю одного суб'єкта
підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому
суб'єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення
підакцизних товарів (продукції) без переходу права власності на
таку сировину.
Відповідно до п."а" ст. 2 Декрету ( 18-92 ) (18-92)
зі змінами,
внесеними Законом України "Про внесення змін до Декрету Кабінету
Міністрів України "Про акцизний збір" ( 1243-14 ) (1243-14)
від 18.11.99 р.
платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності,
а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) -
виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території
України, у тому числі з давальницької сировини.
Як зазначено в п."а" ст. 3 Декрету ( 18-92 ) (18-92)
, об'єктом
оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні
підакцизних товарів (продукції) шляхом її продажу, обміну на інші
товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів
(продукції) або з частковою їх оплатою.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що
виробник підакцизного товару є платником акцизного збору незалежно
від того, на яких умовах він цей товар виробляє і чи виробляє його
з власної чи давальницької сировини, а також на яких умовах його
реалізує.
За таких обставин незаконна і необгрунтована постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а законна
постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17, 111-18, 111-19, 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової
інспекції задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
05.03.2003 р. скасувати.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.12.2002 р. залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 3, стор.151