Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2003 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
головуючого судді,
суддів;
за участі представника
ТОВ ""XXX": присутній
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" (далі - Фірма) на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ червня 2003
року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"YYY" (далі - Товариство) до Бюро технічної інвентаризації м.
Н-ськ (далі - БТІ) про визнання права власності на нерухоме майно,
встановила:
З позовом до Господарського суду Ч-ської обл. Товариство
звернулося ХХ липня 2001 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що Товариству у
встановленому законом порядку передано до статутного фонду
нерухоме майно, але БТІ відмовляється здійснити його реєстрацію,
оскільки вважає, що акт приймання-передачі майна не є
правовстановлюючим документом, який підтверджує перехід права
власності і на підставі якого можна здійснити державну реєстрацію
права власності на об'єкти нерухомого майна.
Свої заперечення проти позову БТІ мотивувало ще й тим, що на
спірне майно, яке зареєстроване за Фірмою, Н-ський міський суд ХХ
лютого 1999 року наклав арешт.
Рішенням від ХХ жовтня 2001 року позов задоволено частково,
Товариство визнано власником частини майна, що було предметом
позову. При цьому суд виходив з того, що "Інструкцією про порядок
державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,
що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб" ( z0399-98 ) (z0399-98)
(затверджена наказом Державного комітету будівництва України № 121
від 9 червня 1998 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції
України за № 399/2839 26 червня 1998 року; далі - Інструкція
( z0399-98 ) (z0399-98)
) не врегульовано порядок оформлення права власності
на майно, що передається господарському товариству до статутного
фонду засновниками відповідно до Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
(далі - Закон про товариство), а тому БТІ
правомірно відмовляється зареєструвати за Товариством право
власності на спірні об'єкти. Але, враховуючи, що згідно зі статтею
12 Закону про товариства ( 1576-12 ) (1576-12)
, господарське товариство є
власником майна, переданого до статутного фонду його учасниками,
то державна реєстрація права власності на такі об'єкти не
вимагається.
На підставі статті 107 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в касаційному
порядку зазначене судове рішення оскаржила Фірма, яка не була
залучена до участі у справі, а ухвалене рішення вважає таким, що
стосується її прав та обов'язків як власника спірного майна.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України рішення
суду першої інстанції залишив без змін, виходячи з того, що
висновки суду про те, що факт передачі майна від Фірми до
статутного фонду Товариства достовірно підтверджений матеріалами
справи, а тому останнє відповідно до статті 12 Закону про
товариства ( 1576-12 ) (1576-12)
та статті 26 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
(далі - Закон про власність ( 697-12 ) (697-12)
) стало його
власником.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу тим, що вона не відповідає
його рішенням в аналогічних справах і практиці Верховного Суду
України у справах про захист права власності.
Посилаючись на положення статті 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(момент
виникнення права власності у набувача майна за договором), вона
вважає, що Товариство могло набути права власності на спірні
об'єкти тільки після їх державної реєстрації в БТІ, а тому на дату
ухвалення судового рішення їх власником залишилася Фірма, яку
необхідно було залучити до участі у справі, що всупереч вимогам
статей 24, 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не зробив. Відтак не
можна вважати висновки господарських судів про перехід права
власності на спірне майно від Фірми до Товариства такими, що
ґрунтуються на всебічному і повному з'ясуванні всіх фактичних
обставин справи і правильній оцінці доказів, що мають юридичне
значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення.
До Верховного Суду України ХХ жовтня 2003 року надійшло клопотання
Товариства про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з
перебуванням представника відповідача у відрядженні за межами
України, яке Судовою палатою відхилено.
Заслухавши суддю-доповідача, та пояснення представника Фірми,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Під час розгляду справи господарські суди встановили, що спірне
майно передавалось до статутного фонду Товариства в результаті
виділу за рішенням зборів учасників Фірми і їх переходу до складу
засновників Товариства. Проте, незважаючи на зазначені факти,
Фірма вважає себе власником зазначеного майна, мотивуючи тим, що
фактичної передачі майна Товариству не відбулося і ставить під
сумнів правомірність проведення зборів.
На її думку, ці факти могли бути встановлені судом першої
інстанції, якщо б Фірма була залучена до участі в розгляді справи.
З матеріалів справи і змісту касаційної скарги вбачається, що
Фірма до участі в справі в суді першої інстанції в будь-якій
процесуальній якості не залучалася.
Відтак, ухвалені в справі рішення і постанови не можуть вважатися
законними і обґрунтованими, позаяк вони ухвалені без всебічного і
повного з'ясування і перевірки всіх фактичних обставин справи та
оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті.
У зв'язку з цим вони підлягають скасуванню, а справа передачі на
новий розгляд.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід
розглянути питання про залучення до участі в розгляді справи
Фірми, дослідити і оцінити надані докази, встановити дійсні права
і обов'язки учасників процесу і, в залежності від встановленого,
правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата, -
постановила:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від ХХ
червня 2003 року ( sp05/139-1 ) (sp05/139-1)
та рішення Господарського суду
Ч-ської обл. від ХХ жовтня 2001 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.