СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
30.09.2003
(Витяг)
У грудні 2002 р. товариство з обмеженою відповідальністю "А."
(далі - ТОВ "А.") звернулося в господарський суд м. Києва із
позовом до відкритого акціонерного товариства з газопостачання та
газифікації "З." (далі - ВАТ "З.") про стягнення 16 млн. 256 тис.
929 грн. неоплаченої суми переказних векселів і до товариства з
обмеженою відповідальністю "Ел." (далі - ТОВ "Ел.") про стягнення
2 млн. 322 тис. 736 грн. як процентів за векселями. На
обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що товариство з
обмеженою відповідальністю "Ек." (далі - ТОВ "Ек.") було законним
держателем переказних векселів (всього 598), виданих
українсько-польським спільним підприємством "А." (далі - СП "А.")
28 грудня 1998 р. та акцептованих ВАТ "З." цього ж дня.
20 листопада 2000 р. ТОВ "Ек." пред'явило ці векселі до сплати
акцептанту - ВАТ "З.", але відповідь від останнього в установлені
законом строки не надійшла, що рівнозначно відмові у платежі. На
підставі договорів уступки вимоги від 27 листопада 2002 р. (далі -
договори уступки), укладених з ТОВ "Ек.", ТОВ "А." набуло право
вимагати сплати боргу за зазначеними векселями в сумі 2 млн.
990 тис.дол.США, пред'явлену позивачем до стягнення у перерахунку
на національну валюту - гривні. Позовні вимоги до ТОВ "Ел."
мотивувалися тим, що за договором поруки від 2 грудня 2002 р.
(далі - договір поруки) останнє зобов'язалося солідарно
відповідати перед ТОВ "А." за виконання зобов'язань за векселями.
Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги і
просив стягнути з відповідачів солідарно 242 тис. 618 грн. пені,
обґрунтовуючи цю вимогу посиланням на п. 48 Положення про
переказний і простий вексель (затверджено постановою Центрального
Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів СРСР від 7 серпня
1937 р. N 104/1341 ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
; далі - Положення) та ст. 14
Додатка II до Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про
переказні векселі та прості векселі, від 7 червня 1930 р.
( 995_009 ) (995_009)
(далі - Женевська конвенція 1930 р.).
ВАТ "З." позов не визнало, мотивуючи це тим, що воно не є
акцептантом векселів, а також вказало, що Женевська конвенція
1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
набрала чинності для України 6 січня 2000 р.,
а тому позивач помилково застосовує до векселів, виданих раніше
цієї дати, положення Уніфікованого Закону про переказні векселі та
прості векселі (далі - УВЗ; Додаток I до Женевської конвенції
1930 р.) та Закону від 5 квітня 2001 р. N 2374-III ( 2374-14 ) (2374-14)
"Про обіг векселів в Україні" (далі - Закон N 2374-III).
ТОВ "Ел." позов не визнало, посилаючись на те, що договір
поруки не відповідає вимогам закону, а отже, є недійсним.
Господарський суд м. Києва рішенням від 4 лютого 2003 р. в
позові до ТОВ "Ел." відмовив на підставі ст. 194 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
у
зв'язку з припиненням поруки. Позов до ВАТ "З." суд задовольнив
частково, постановивши стягнути на користь позивача 16 млн.
256 тис. 929 грн. боргу та 1 млн. 990 тис. 916 грн. як проценти. У
задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Як визнав суд, враховуючи те, що Женевська конвенція 1930 р.
( 995_009 ) (995_009)
для України набрала чинності з 6 січня 2000 р., права
й обов'язки осіб, зобов'язаних за векселями, регулюються
Положенням ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, зокрема пунктами 16, 21, 25, 26, 43,
48, 70. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з доведеності
того факту, що векселі, стосовно яких заявлені вимоги, ВАТ "З."
акцептувало 28 грудня 1998 р. і таким чином узяло на себе
зобов'язання сплатити вексельні суми. У подальшому, як встановив
суд, векселедавець, векселедержатель та акцептант внесли зміни до
тексту векселів щодо строку платежу. У зв'язку з цим суд зазначив,
що вексель із новими реквізитами є новим вексельним зобов'язанням;
усі особи, які поставили свої підписи на такому векселі, є
солідарно зобов'язаними згідно з новими реквізитами векселя;
держатель векселя вправі пред'явити його до платежу відповідно до
нових реквізитів.
Проценти за векселями, які позивач розрахував за правилами
п. 5 ст. 2 Закону N 2374-III ( 2374-14 ) (2374-14)
, суд відповідно до п. 48
Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
стягнув у розмірі шести процентів. У
задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив з тих підстав,
що така вимога не була предметом позову.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
21 квітня 2003 р. це рішення залишив без зміни.
Вищий господарський суд України постановою від 11 червня
2003 р. зазначені судові рішення скасував і в позові відмовив.
Постанову вмотивовано посиланням на те, що висновок судів першої й
апеляційної інстанцій стосовно того, що ВАТ "З." акцептувало
переказні векселі, а отже, є за ними зобов'язаною особою,
помилковий.
11 вересня 2003 р. Верховний Суд України за касаційною
скаргою ТОВ "А." порушив провадження з перегляду в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від 11 червня
2003 р. У касаційній скарзі міститься прохання скасувати оскаржену
постанову і залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
Скарга мотивується посиланням на порушення положень статей 6, 19,
124, 129 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, невідповідність оскарженої
постанови міжнародному договору, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, неправильне застосування норм
матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги
зроблено посилання на Женевську конвенцію 1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
,
якою запроваджено УВЗ.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 28 грудня 1998 р. СП "А." видало
переказні векселі на загальну суму 2 млн. 990 тис.дол.США, де
платником зазначено ВАТ "З.", а особою, якій або за наказом якої
повинен бути здійснений платіж, зазначено товариство з обмеженою
відповідальністю "П.". Суди визнали, що позивач є законним
держателем названих векселів, право вимоги за якими він набув на
підставі договорів уступки вимоги, укладених з ТОВ "Ек.".
Суди всіх інстанцій зазначили, що права й обов'язки
зобов'язаних за цими векселями осіб мають визначатися відповідно
до Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
. Висновок судів щодо застосування до
спірних правовідносин Положення відповідає Постанові Верховної
Ради України від 12 вересня 1991 р. N 1545-XII ( 1545-12 ) (1545-12)
"Про
порядок тимчасової дії на території України окремих актів
законодавства Союзу РСР", якою встановлено, що до прийняття
відповідних актів законодавства України на території республіки
застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не
врегульовані законодавством України, за умови, що вони не
суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і законам України.
Водночас слід зазначити, що Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
повністю відтворює текст УВЗ, за винятком статей 31, 38, 48, в
яких знайшли відображення вказані в Додатку II до Женевської
конвенції 1930 р. ( 995_009 ) (995_009)
застереження, з урахуванням яких
СРСР приєднався до цього міжнародного правового акта 25 листопада
1936 р. Згідно зі ст. 7 Закону від 12 вересня 1991 р. N 1543-XII
( 1543-12 ) (1543-12)
"Про правонаступництво України" (далі - Закон
N 1543-XII) Україна є правонаступником прав і обов'язків за
міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та інтересам республіки. Постановою
Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. N 2470-XII
( 2470-12 ) (2470-12)
"Про застосування векселів в господарському обороті
України" в державі було запроваджено вексельний обіг з
використанням простого і переказного векселів відповідно до
Женевської конвенції 1930 р.
Таким чином, з урахуванням положень Закону N 1543-XII
( 1543-12 ) (1543-12)
до ратифікації Україною Женевської конвенції 1930 р.
( 995_009 ) (995_009)
вексельний обіг в Україні регулювався як безпосередньо
нормами УВЗ з урахуванням обумовлених СРСР застережень, так і
Положенням ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
.
Згідно із Законом від 6 липня 1999 р. N 826-XIV ( 826-14 ) (826-14)
"Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року
( 995_009 ) (995_009)
, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні
векселі та прості векселі" Україна приєдналася до Женевської
конвенції 1930 р., якою запроваджено УВЗ, з урахуванням
застережень, обумовлених Додатком II до цієї Конвенції. Остання
набрала чинності для України 6 січня 2000 р., а з 4 травня 2001 р.
набрав чинності Закон N 2374-III ( 2374-14 ) (2374-14)
, що містить
застереження, з урахуванням яких Україна приєдналася до зазначеної
Конвенції.
Відповідно до ст. 47 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(п. 47 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які
забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно
зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити
позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому
необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони ставали
зобов'язаними за векселями. Надаючи держателю право витребовувати
вексельну суму не тільки від основного боржника, а й від усіх
осіб, які брали участь в обігу векселя, ст. 53 УВЗ (п. 53
Положення) обмежує держателя в реалізації цього права певними
строками, зокрема визначено: строк для пред'явлення векселя зі
строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від
пред'явлення; строк для здійснення протесту в неакцепті або у
неплатежі; строк для пред'явлення векселя для платежу в разі
застереження "обіг без витрат". У випадку, коли ці строки
закінчилися і держатель не вчинив дій, для яких такі строки
встановлені, він втрачає своє право регресу проти індосантів,
векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій,
Вищий господарський суд України виходив з того, що ВАТ "З." не є
акцептантом переказних векселів, а отже, і не є зобов'язаною
особою за векселями. Цей висновок було обґрунтувано тим, що під
час пред'явлення до акцепту векселів, виданих зі строком платежу
"за пред'явленням", ВАТ "З." змінило строки платежу "за
пред'явленням, але не раніше 10 грудня 1999 р.", тобто внесло не
передбачені вексельним законодавством зміни у текст векселів.
Проте з таким висновком Вищого господарського суду України
погодитись не можна, оскільки він не відповідає нормам
матеріального права та дійсним обставинам справи, встановленим
судами.
Відповідно до ст. 26 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(п. 26 Положення
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
акцепт є безумовним, але трасат може обмежити його
частиною суми, яка підлягає сплаті. Будь-яка інша зміна, внесена
акцептантом у зміст переказного векселя, рівнозначна відмові в
акцепті. Однак акцептант відповідає згідно зі змістом свого
акцепту. Таким чином, за правилами цієї статті зміна акцептантом
інших реквізитів векселя, ніж сума платежу, призводить до таких
наслідків: вексель із первинними реквізитами вважається
неакцептованим, що дає право його держателю вчинити протест у
неакцепті та пред'явити регресну вимогу до всіх зобов'язаних за
векселем осіб; акцепт, здійснений зі зміною первинних реквізитів,
дає право векселедержателю вважати себе держателем векселя із
новими реквізитами та пред'явити його до платежу згідно з цими
реквізитами. Право вибору в такому випадку надається
векселедержателю.
Вексельне законодавство не виключає можливості внесення до
векселя змін, які стосуються обсягу та характеру відповідальності
осіб, котрі поставили свої підписи на векселі. Відповідно до
ст. 69 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(п. 69 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
у разі
зміни тексту переказного векселя особи, які поставили свої підписи
після цієї зміни, зобов'язані за векселем згідно зі змістом
зміненого тексту; особи, які поставили свої підписи до цієї зміни,
зобов'язані за векселем згідно зі змістом первісного тексту. При
цьому УВЗ не містить будь-яких обмежень щодо кола осіб, які мають
право вносити зміни до тексту переказного векселя. Таке обмеження
діє лише з 4 травня 2001 р., тобто з дня набрання чинності Законом
N 2374-III ( 2374-14 ) (2374-14)
, ст. 13 якого встановлено, що зміни до
тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя
виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого
реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін і
підписанням відповідно до цього Закону.
Оскільки зміни до тексту векселів щодо строку платежу
підписали особи, які діяли від імені ВАТ "З.", то згідно з нормами
ст. 69 УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
(п. 69 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
ВАТ "З."
несе зобов'язання за такими векселями відповідно до змісту
зміненого тексту.
Неправильне застосування Вищим господарським судом України
норм вексельного законодавства призвело до помилкового скасування
судових рішень у справі. Немає й інших підстав для скасування
постанови суду апеляційної інстанції, який погодився з висновками
суду першої інстанції щодо доведеності та законності позовних
вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України касаційну скаргу ТОВ "А." задовольнила: постанову
Вищого господарського суду України від 11 червня 2003 р. N 20/712
скасувала, а постанову Київського апеляційного господарського суду
від 21 квітня 2003 р. залишила в силі.