СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
30.09.2003 Справа N 13/314
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
розглянула касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу
на постанову Вищого господарського суду України від 5 червня 2003
року у справі за позовом акціонерного товариства закритого типу до
дочірньої компанії національної акціонерної компанії про стягнення
400000 грн.
У квітні 2002 року АТЗТ звернулось до господарського суду з
позовом про стягнення 400000 грн. заборгованості з дочірньої
компанії НАК.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідачем в
рахунок оплати проектновишукувальних робіт, виконаних позивачем за
договором від 16 грудня 1998 року, були передані п'ять простих
векселів, емітованих ВАТ, на загальну суму 400000 грн.
Оскільки рішенням господарського суду Житомирської області
від 13 грудня 2001 року встановлено факт недійсності зазначених
векселів, зобов'язання відповідача за договором від 16 грудня 1998
року є невиконаними.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що
його зобов'язання за договором були припинені належним виконанням.
Крім того, відповідач стверджував, що позивач не дотримав вимог
вексельного законодавства щодо опротестування векселів, а факт
недійсності векселів, встановлений рішенням господарського суду
Житомирської області від 13 грудня 2001 року, не є преюдиційним у
даній справі.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18 липня 2002 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 3 січня 2003 року, позов задоволено.
Судові рішення мотивовані тим, що, оскільки векселі, передані
відповідачем в рахунок оплати виконаних робіт, є недійсними, то
заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.
Постановою Вищого господарського суду України від 5 червня
2003 року зазначені судові рішення скасовані. У позові відмовлено
з тих мотивів, що, передавши векселі, відповідач припинив свої
грошові зобов'язання перед позивачем.
28 серпня 2003 року Верховний Суд України порушив провадження
за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу, у
якій ставиться питання про скасування постанови Вищого
господарського суду України від 5 червня 2003 року та залишення у
силі постанови Київського апеляційного господарського суду від 3
січня 2003 року. В обґрунтування скарги зроблено посилання на
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного
Суду України з питань застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Висновок Вищого господарського суду України про існування між
сторонами спору зобов'язання за переданими відповідачем векселями
відповідає умовам договору, укладеного між сторонами; положенням
вексельного законодавства, чинного в Україні на момент виникнення
спірних правовідносин; статті 220 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій,
Вищий господарський суд України виходив з безпідставності
стягнення з відповідача судами першої та апеляційної інстанції
коштів за виконані за договором роботи, оскільки позивачу були
передані векселі для стягнення коштів, за якими він мав вжити
необхідних заходів.
Цей висновок касаційного суду є законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 47 Уніфікованого закону про переказні
векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(УВЗ) та пункту 47 Положення
про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
всі трасанти,
акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за
переказним векселем, є солідарне зобов'язаними перед держателем.
Держатель має право подати позов до кожної з цих осіб окремо і до
всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї
послідовності, в якій вони брали зобов'язання. Надаючи держателю
право витребувати вексельну суму не тільки від основного боржника,
а й від усіх осіб, що брали участь в обігу векселя, стаття 53 УВЗ
(пункт 53 Положення про переказний і простий вексель) обмежує
держателя в реалізації зазначеного права певними строками. Такими
строками є, зокрема, строк для пред'явлення векселя зі строком
платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення;
строк для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі.
У разі закінчення цих строків і нездійснення держателем дій,
для яких такі строки встановлені, держатель втрачає своє право
регресу, зокрема проти індосантів.
Окрім того, дочірнє підприємство, правонаступником якого є
відповідач у справі, вчиняючи передавальний напис, зробило
застереження "без обороту на мене".
Посилання касатора на постанову Верховного Суду України, в
якій зазначено, що особа, якій видано чи індосовано вексель у
зв'язку з зобов'язанням за цивільно-правовою угодою, у разі втрати
можливості реалізувати свої права за векселем, вправі пред'явити
вимогу своєму контрагенту про стягнення боргу за такою угодою, не
є підставою для висновку про незаконність постанови касаційного
суду у цій справі. Оскільки у даному випадку сам позивач не
скористався наданими законодавством, правами стягнути в
установленому порядку вексельну суму з зобов'язаних перед ним
осіб.
Векселі, держателем яких був позивач, не визнані в
установленому законом порядку такими, що не мають вексельної сили.
Така вимога не була предметом самостійного спору.
Посилання касатора на помилкове застосування касаційною
інстанцією положень Уніфікованого закону про переказні векселі та
прості векселі не можна визнати обґрунтованим.
Слід зазначити, що Положення про переказний і простий вексель
( v1341400-37 ) (v1341400-37)
повністю відтворює текст УВЗ ( 995_009 ) (995_009)
,
запроваджений Женевською конвенцією 1930 року, за виключенням
статей 31, 38, 48, в яких містяться зазначені у Додатку 11 до
Конвенції застереження, з урахуванням яких СРСР приєднався до
Конвенції 25 листопада 1936 року. Згідно зі статтею 7 Закону
України від 12 вересня 1991 року "Про правонаступництво"
( 1543-12 ) (1543-12)
Україна є правонаступником прав і обов'язків за
міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та інтересам республіки. Постановою
Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування
векселів в господарському обороті України" ( 2470-12 ) (2470-12)
в Україні
було введено вексельний обіг з використанням простого і
переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Отже, з урахуванням положень Закону України "Про
правонаступництво" ( 1543-12 ) (1543-12)
до ратифікації Україною Женевської
конвенції 1930 року ( 995_009 ) (995_009)
вексельний обіг в Україні
регулювався безпосередньо нормами УВЗ з урахуванням обумовлених
СРСР застережень і Положенням про переказний і простий вексель.
Згідно з Законом України від 6 липня 1999 року "Про
приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, яким
запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі" ( 826-14 ) (826-14)
, Україна приєдналася до Женевської конвенції
1930 року ( 995_009 ) (995_009)
, якою запроваджено УВЗ, з урахуванням
застережень, обумовлених Додатком 11 до цієї Конвенції. Конвенція
набрала чинності для України 6 січня 2000 року, а з 4 травня 2001
року набрав чинності Закон України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
, що містить застереження, з урахуванням яких Україна
приєдналася до Конвенції.
Посилання АТЗТ на перевищення судом касаційної інстанції меж
повноважень щодо встановлення фактичних обставин справи, що не
були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, не знайшли
свого підтвердження.
Помилкове посилання суду касаційної інстанції на положення
Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
при
правильності висновків суду щодо предмета спору не може бути
підставою для скасування законної постанови.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу
залишити без задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України від 5 червня
2003 року ( sp02/453-1 ) (sp02/453-1)
залишити без змін. Постанова є
остаточною і оскарженню не підлягає.