ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2003 Справа N 7b-209/3-10b
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірнього підприємства акціонерного товариства "ХХХ" "YYY" на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року у
справі за заявою Дочірнього підприємства акціонерного товариства
"ХХХ" "YYY" до відкритого акціонерного товариства "ZZZ" про
визнання банкрутом,
встановила:
У листопаді 1997 року Дочірнім підприємством акціонерного
товариства "XXX" "YYY" подана заява про визнання відкритого
акціонерного товариства "ZZZ" банкрутом. Заява мотивована тим, що
відповідач не може погасити заборгованість за спожиту
електроенергію.
Боржник заяву не визнав, посилаючись на її безпідставність.
Постановою господарського суду Н-ської області від ХХ.07.2001 року
відкрите акціонерне товариство "ZZZ" визнано банкрутом.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.2002 року скасовано постанову суду першої інстанції та
справу направлено для подальшого розгляду до господарського суду
Н-ської області.
Ухвалою господарського суду Н-ської області від ХХ.04.2002 року
припинено провадження у справі в частині вимог Державної
податкової інспекції у Я-ському районі Я-ської області і Я-ського
відділення Ч-ської залізниці та зупинено провадження по справі
згідно до положень Закону України "Про введення мораторію на
примусову реалізацію майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
до закінчення дії
мораторію.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.04.2003 року
залишено без змін ухвалу суду першої інстанції від ХХ.04.2002
року.
Ухвалою від ХХ червня 2003 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою Дочірнього підприємства акціонерного товариства
"XXX" "YYY" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від ХХ квітня 2003
року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.
В судовому засіданні представники Дочірнього підприємства
акціонерного товариства "XXX" "YYY" та відкритого акціонерного
товариства "QQQ" висловились на підтримку касаційної скарги, а
представники боржника та Я-ської обласної державної адміністрації
- за її відхилення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
заявника та боржника, відкритого акціонерного товариства "QQQ" та
Я-ської обласної державної адміністрації, перевіривши матеріали
справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду,
Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Зупиняючи провадження по справі, господарський суд першої
інстанції виходив з того, що у статутному фонді відкритого
акціонерного товариства "ZZZ" частка держави становить 53,86%, а
відповідно до статті 1 Закону України "Про введення мораторію на
примусову реалізацію майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
встановлено мораторій на
примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських
товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не
менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму
такої реалізації. За таких обставин, на думку господарського суду
Н-ської області, з якою погодився суд касаційної інстанції,
провадження по справі підлягає зупиненню на підставі статті 79
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з
наступного. Відповідно до статті 2 Закону України "Про введення
мораторію на примусову реалізацію майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
під
примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження
об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва,
що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами,
а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших
господарських товариств і передані до статутних фондів цих
підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:
- звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що
підлягають виконанню Державною виконавчою службою;
- продажу майна в процесі провадження справ про банкрутство,
визначеного відповідними статтями Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, щодо визнання боржника банкрутом, відкриття
ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не визнавався судом
банкрутом та не було відкрито ліквідаційну процедуру щодо нього.
Слід погодитись з рішенням Конституційного Суду України від
10.06.2003 року 11-пр/2003 ( v011p710-03 ) (v011p710-03)
, де зазначено, що дія
мораторію не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна
підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а
також на продаж об'єктів нерухомого майна та інших засобів
виробництва, що забезпечують виробничу діяльність
підприємства-боржника у процедурі його санації.
Крім того, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
встановлено, що стягнення за виконавчими документами в
першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній
валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах
боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на
рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів, а в разі
відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне
боржникові інше майно.
Таким чином, зупинення провадження по даній справі господарським
судом Н-ської області на підставі статті 79 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відповідає нормам
матеріального права.
Вищий господарський суд України також не звернув уваги на
зазначені вимоги законів та не виправив помилки суду першої
інстанції.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України
від ХХ.04.2003 року та ухвала господарського суду Н-ської області
від ХХ.04.2002 року, в частині зупинення провадження у справі до
закінчення дії мораторію встановленого Законом України "Про
введення мораторію на примусову реалізацію майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
,
підлягають скасуванню, а справа направленню на розгляд по суті.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp13/015-1 ) (sp13/015-1)
від
ХХ.04.2003 року справі № Х1, ухвалу господарського суду
Н-ської області від ХХ.04.2002 року в частині зупинення
провадження у справі -скасувати, а справу направити на
розгляд по суті до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.