Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.09.2003 року (скасовано постанову ВГСУ)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників Державного комітету України з державного
матеріального резерву - присутні; ВАТ "ХХХ" - присутній,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ квітня 2003
року № Х5 у справі за заявою Державного комітету України з
державного матеріального резерву про відновлення пропущеного
строку для пред'явлення наказу до виконання про стягнення з ВАТ
"ХХХ" на користь Державного комітету України з державного
матеріального резерву 2 595 303 грн. 80 коп.,
встановила:
ХХ січня 2002 року Державний комітет України з державного
матеріального резерву звернувся до господарського суду з заявою
про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до
виконання. Вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням Вищого
арбітражного суду України від ХХ травня 1999 року по справі № Х5
стягнуто з ВАТ "ХХХ" на користь Державного комітету України з
державного матеріального резерву 2 595 303 грн. 80 коп. та
відстрочено виконання рішення в цій частині до ХХ жовтня 1999
року. Ухвалою Вищого арбітражного суду України від ХХ жовтня 1999
року відстрочено виконання рішення суду до ХХ грудня 1999 року.
Упродовж 2000 року відповідач звертався до позивача з проханням
розстрочити виконання своїх зобов'язань. Проте, через відсутність
коштів у ВАТ "ХХХ" рішення суду не виконувалось. Крім того, на
протязі 2000-2001 років відповідно до постанов Кабінету Міністрів
України від 30 червня 2000 року № 1041 ( 1041-2000-п ) (1041-2000-п)
та від 15
серпня 2001 року № 1050 ( 1050-2001-п ) (1050-2001-п)
і Указу Президента України
від 7 серпня 2001 року № 603/2001 ( 603/2001 ) (603/2001)
було реорганізовано
Державний комітет України по матеріальному резерву, створено
Державне агентство з Управління державним матеріальним резервом у
складі Міністерства економіки України, а потім його ліквідовано та
створено Державний комітет України з державного матеріального
резерву. У зв'язку з тривалою реорганізацією було втрачено частину
документів, що не дало змогу вчасно звернутися до господарського
суду.
Ухвалою господарського суду Н-ської області від ХХ квітня 2002
року поновлено пропущений строк для пред'явлення наказу до
виконання зі справи № Х5 про стягнення з ВАТ "ХХХ" на користь
Державного комітету України з державного матеріального резерву
2 595 303 грн. 80 коп..
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ грудня
2002 року вищевказану ухвалу залишено без змін.
Зазначені ухвала та постанова мотивовані тим, що суд згідно з
вимогами ст. 119 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визнав поважними причини
пропуску строку для пред'явлення наказу для виконання.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ квітня 2003
року № Х5 ухвалу господарського суду Н-ської області від ХХ квітня
2002 року та постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ грудня 2002 року скасовано. У відновленні пропущеного
строку для пред'явлення наказу до виконання відмовлено, оскільки
суди не з'ясували дійсної поведінки сторін щодо виконання рішення
суду.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ червня 2003 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ квітня 2003 року № Х5 за
касаційною скаргою Державного комітету України з державного
матеріального резерву, де поставлено питання про скасування
зазначеної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду
першої інстанції. Посилання зроблені на порушення норм
матеріального і процесуального права, невідповідність оскарженої
постанови положенням Конституції України та виявлення різного
застосування одного й того ж положення закону в аналогічних
справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника Державного комітету
України з державного матеріального резерву, яка підтримала доводи
касаційної скарги та просила її задовольнити, представника ВАТ
"ХХХ", котрий заперечував проти цього, та перевіривши матеріали
справи, судова палата у господарських справах Верховного Суду
України дійшла висновку, що оскаржена постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова
Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ грудня 2002 року
та ухвала господарського суду Н-ської області від ХХ квітня 2002
року - залишенню в силі з таких підстав.
Згідно з ст. 111 - 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
У відповідності з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права.
У постанові Вищого господарського суду України від ХХ квітня 2003
року № Х5 фактично не наведено обгрунтування порушення або
неправильного застосування норм матеріального чи процесуального
права судами першої та апеляційної інстанції, рішення яких
оскаржувались у касаційному порядку.
Помилково, всупереч вимог закону, який забороняє касаційній
інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, Вищий господарський суд України
зробив іншу оцінку обставин, встановлених судами першої та
апеляційної інстанції, прийшовши до висновку про неповажність
причин пропуску строку пред'явлення наказу до виконання.
Порушення, допущені судом касаційної інстанції, є підставою для
скасування прийнятої ним постанови і залишення в силі постанови
Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ грудня 2002 року
та ухвали господарського суду Н-ської області від ХХ квітня 2002
року.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp12/018-1 ) (sp12/018-1)
від ХХ квітня 2003 року № Х5 скасувати, а ухвалу
господарського суду Н-ської області від ХХ квітня
2002 року та постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ грудня 2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.