Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2003 р. (частково залишено без змін)
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників:
виконавчого комітету Луганської міської ради, Генеральної
прокуратури України, ЗАТ "ТК", ХК ЗАТ "С",
розглянувши касаційну скаргу Холдингової компанії закритого
акціонерного товариства "С" (Російська Федерація) на постанову
Вищого господарського суду України від 24 грудня 2002 р. у справі
за позовом Холдингової компанії закритого акціонерного товариства
"С" до Закритого акціонерного товариства "СЛ" (далі - ЗАТ "СЛ"),
Закритого акціонерного товариства "ТК" (далі - ЗАТ "ТК"),
виконавчого комітету Луганської міської ради (далі - Луганський
міськвиконком), за участю Генеральної прокуратури України, про
стягнення з відповідачів солідарно 15 110713 доларів США на
відшкодування збитків, заподіяних їх спільними протиправними
діями,
встановила:
У червні 1997 року ХК "СХ" подала позов до арбітражного суду
Луганської області про визнання недійсним статуту ЗАТ "СЛ",
зареєстрованого 23.01.1996 року, та скасування його державної
реєстрації. Справі було присвоєно № 05/162-12/2н.
Рішенням арбітражного суду Луганської області від 04.08.1997 року,
залишеним без змін постановою цього ж суду від 14.10.1997 року, у
позові відмовлено.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 06.03.1998 року вказані
судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до
арбітражного суду Київської області. В арбітражному суді Київської
області справі було присвоєно № 70/10-98.
Під час нового розгляду справи ХК "СХ" доповнило позов вимогою про
визнання недійсними рішень зборів АТВТ "СЛ" від 03.01.1996 року.
Рішенням арбітражного суду Київської області від 23.06.1998 року у
позові відмовлено, а постановою цього суду від 12.10.1998 року та
постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 12.01.1999 року наведене
рішення залишено без змін.
У листопаді 1997 року ХК "СХ" подала позов до арбітражного суду
Луганської області про визнання недійсним рішення генерального
директора ЗАТ "СЛ" Лесничевського А.О. від 26.12.1996 року про
збільшення статутного фонду на 1/3. Листом заступника голови
Вищого арбітражного суду України від 18.01.1998 року позовні
матеріали були передані на розгляд до арбітражного суду Київської
області. Справі було присвоєно № 13/10-98.
Під час розгляду справи позов було доповнено вимогами про визнання
недійсними рішень генерального директора ЗАТ "СЛ" Л-о А.О. від
11.08.1997 року та від 20.10.1997 року, скасування державної
реєстрації змін до установчих документів у зв'язку зі збільшенням
статутного фонду, визнання недійсним рішення зборів від 01.02.1998
року, де було затверджено нову редакцію статуту та скасування його
державної реєстрації.
Рішенням арбітражного суду Київської області від 23.06.1998 року у
позові відмовлено, а постановою цього суду від 12.10.1998 року та
постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 12.01.1999 року зазначене
рішення залишене без змін.
Постановою президії Вищого арбітражного суду України від
21.04.2000 року всі судові рішення в обох справах скасовані,
справи передані на новий розгляд до арбітражного суду Київської
області.
В арбітражному суді Київської області справи об'єднано в одну з
присвоєнням № 7, до участі у справі залучено прокурора, а також
ЗАТ "ТК" та Луганський міськвиконком як відповідачів.
Під час нового розгляду справи позивач змінив позовні вимоги,
зазначивши, що у зв'язку з ліквідацією ЗАТ "СЛ" відновлення його
корпоративних прав є неможливим. Позивач просив стягнути солідарно
з відповідачів 15 110 713 доларів США на відшкодування збитків,
нанесених внаслідок спільних зловмисних дій відповідачів,
спрямованих на позбавлення позивача корпоративних прав, що
випливають з володіння 49% акцій ЗАТ "СЛ". Збитки розраховано як
втрата ринкової вартості акцій внаслідок незаконного відчуження
майна на користь ЗАТ "ТК" і подальшої ліквідації ЗАТ "СЛ".
Під час розгляду справи позивач заявив додаткові позовні вимоги і
просив:
визнати недійсним пункт 144 статті 15 додаткової угоди від
23.03.1999 року про внесення змін та доповнень до установчого
договору про створення ЗАТ "ТК";
визнати недійсним договір купівлі-продажу 11 500 штук акцій ЗАТ
"ТК", укладений між ліквідаційною комісією ЗАТ "СЛ" та ЗАТ "ТК";
визнати позивача правонаступником майнових прав ЗАТ "СЛ" у частині
витребування його майнових активів від ЗАТ "ТК";
зобов'язати ЗАТ "ТК" повернути на користь позивача майно та інші
фінансові активи, раніше передані ЗАТ "СЛ" до статутного фонду ЗАТ
"ТК";
зарахувати вартість зазначених майнових активів у часткове
погашення суми заподіяних позивачу збитків;
решту суми збитків стягнути шляхом звернення стягнення на інше
майно ЗАТ "ТК", а у разі його недостатності - з виконавчого
комітету Луганської міської ради за рахунок коштів місцевого
бюджету.
Пізніше, в процесі розгляду справи позивач відмовився від
додаткових вимог і просив лише стягнути солідарно з відповідачів
15 110713 доларів США у відшкодування збитків, нанесених внаслідок
спільних зловмисних дій відповідачів, спрямованих на позбавлення
позивача корпоративних прав.
Рішенням господарського суду Київської області від 10-23.04.2001
року:
у частині вимог до ЗАТ "СЛ" провадження у справі припинено на
підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
у частині вимог до виконавчого комітету Луганської міської ради
про стягнення суми 15 110713 доларів США у позові відмовлено;
у частині цих же вимог до ЗАТ "ТК" позов залишено без розгляду на
підставі пунктів 3, 5 частини 1 статті 81 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
визнано недійсним пункт 144 статті 15 додаткової угоди від
23.03.1999 року про внесення змін та доповнень до установчого
договору про створення ЗАТ "ТК";
зобов'язано ЗАТ "ТК" передати позивачу майно, внесене ЗАТ "СЛ" як
частку внеску до статутного фонду ЗАТ "ТК" згідно з актом
приймання-передачі станом на 01.04.1999 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
24.01.2002 року зазначене рішення змінено: у частині вимог до ЗАТ
"СЛ" провадження у справі припинено на підставі пункту 6 частини 1
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
; у частині вимог до виконавчого комітету Луганської
міської ради та до ЗАТ "ТК" у позові відмовлено; у решті рішення
суду першої інстанції скасовано.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2002 року
постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін.
25.07.2002 року ухвалено рішення Європейського суду з прав людини
у справі "СХ" проти України.
12 червня 2003р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою Холдингової компанії закритого акціонерного
товариства "С", у якій ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 24.12.2002р. та направлення
справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування
скарги зроблено посилання на невідповідність оскаржуваної
постанови Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, міжнародним
договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України та неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Постанова Вищого господарського суду України від 24.12.2002 року у
частині вимоги до ЗАТ "СЛ", стосовно чого провадження у справі
припинено судом першої інстанції на підставі пункту 6 частини 1
статті 80 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, є законною та обґрунтованою, оскільки, факт
ліквідації АТ "СЛ" встановлено судом.
Стосовно вимоги до інших відповідачів оскаржувана постанова Вищого
господарського суду України не може бути визнана законною та
обґрунтованою, вона ухвалена з порушенням норм матеріального та
процесуального права, є такою, що не відповідає Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, загальні збори визнаються правомочними,
якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту
товариства більш як 60 відсотків голосів.
Суд касаційної інстанції не дав належної юридичної оцінки
встановленому факту відсутності на загальних зборах акціонерів
товариства, де затверджувався статут ЗАТ "СЛ", позивача, якому на
цей момент належало 49% акцій товариства.
Доводи суду касаційної інстанції про подальше схвалення позивачем
рішення загальних зборів не спростовує неправомочності загальних
зборів акціонерів товариства від 03-15.01.1996 року приймати
будь-які рішення.
Наслідки відсутності на загальних зборах акціонерів, що мають
відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів,
імперативне встановлені в Законі - неправомочність зборів, а отже,
й недійсність прийнятих на таких зборах рішень.
Таким чином, правило встановлене статтею 63 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(наслідки укладення угоди особою, не
уповноваженою на це або з перевищенням повноважень) не могло бути
застосоване до спірних відносин.
Недійсні рішення не породжують правових наслідків. Разом з тим, ця
обставина не була врахована касаційним судом. Залишаючи без змін
постанову апеляційного суду, Вищий господарський суд України
виходив, також, з того, що рішення загальних зборів товариства від
03-15.01.1996 року не визнані недійсними в судовому порядку;
державну реєстрацію установчого договору та статуту ЗАТ "СЛ" не
скасовано і такі вимоги не були предметом розгляду суду першої
інстанції.
Однак, з законністю та обґрунтованістю такого висновку погодитися
теж не можна.
Заявлені позовні вимоги про відшкодування шкоди зобов'язували
суди, і при розгляді цього спору, давати оцінку правомірності дій,
рішень, відповідності угод закону, цілям діяльності юридичних
осіб-відповідачів, які, за доводами касатора, спочатку призвели до
суттєвого зменшення долі позивача в статутному фонді ЗАТ "СЛ", а
потім до ліквідації товариства.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не застосовує акти державних та інших органів,
якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Стаття 43 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язує суд всебічно, повно і
об'єктивно розглядати в судовому засіданні всі обставини справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Згідно пункту 1 статті 83 Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
господарський суд,
приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у
певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який
суперечить законодавству.
За змістом статті 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, шкода,
заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному
обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були
неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний
зв'язок та є вина зазначеної особи.
Встановлення наявності перерахованих підстав відповідальності є
обов'язком суду, однак ним ця вимога не виконана.
Окрім того, згадана судом вимога про скасування державної
реєстрації установчого договору та статуту не ґрунтується на
законі. Установчі документи визнаються недійсними. Скасовується ж
- державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності.
Не можуть прийматися до уваги доводи суду касаційної інстанції про
законність положень статуту, який уповноважував генерального
директора на одноособове збільшення статутного фонду на 1/3.
По-перше, статут прийнято неправомочними загальними зборами.
По-друге, непред'явлення вимоги позивачем про визнання статуту
недійсним в цій частині під час розгляду даного спору не робило
недійсні частини законними та не свідчило про відсутність
обов'язку суду перевіряти відповідність його положень закону.
По-третє, статтею 38 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
встановлено, що збільшення статутного фонду
акціонерного товариства не більше як на 1/3 може бути здійснено за
рішенням правління (колегіального органу) за умови, що таке
передбачено статутом.
Таким чином, і висновок суду про правомірність збільшення
статутного фонду за рішенням одноособового органу управління
акціонерного товариства, що передбачалось статутом ЗАТ "СЛ" та
тричі застосовувалося генеральним директором, не ґрунтується на
Законі.
Окрім того, обґрунтовуючи законність висновків, що містяться в
постанові апеляційної інстанції стосовно правомірності збільшення
статутного фонду на 1/3 за рішенням одноособового виконавчого
органу ЗАТ "СЛ", суд касаційної інстанції послався на те, що
законність такого збільшення встановлена рішенням Ленінського
районного суду м. Луганська від 02.04.2001 року (справа № 1825).
Такий висновок не можна визнати законним та обґрунтованим.
Висновки, зроблені судом загальної юрисдикції, на які послався
касаційний суд, є юридичною оцінкою фактів, а не фактами.
Існування згаданого рішення суду не могло спростовувати наявність
порушень норм матеріального права, встановлених господарським
судом першої інстанції під час вирішення спору.
Доводи Вищого господарського суду України про законність подальших
дій, рішень відповідачів, угод між ЗАТ "СЛ" та ЗАТ "ТК", оскільки,
такі не визнані недійсними (незаконними) судовими рішеннями в
інших справах та не заявлені при вирішенні цього спору, не
відповідають вимогам чинного законодавства. Він є наслідком
помилкових попередніх висновків, зокрема, й про відповідність
рішень загальних зборів про затвердження статуту та положень
останнього Закону, законності трьох одноособових рішень
генерального директора про збільшення статутного фонду ЗАТ "СЛ" на
1/3. Така оцінка зроблена касаційним судом без урахування
правового значення незаконності попередніх рішень згаданого
товариства.
Не можна погодитися з висновком касаційного суду щодо
обґрунтованості мотивів, з яких господарський суд не мав підстав
визнавати додаткову угоду від 23.03.1999 року до установчої угоди,
недійсною.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у частині
відмови в позові до виконавчого комітету Луганської міської ради,
касаційний суд в обґрунтування свого висновку послався, зокрема,
на те, що стаття 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не
поширюється на юридичних осіб. Такий висновок не ґрунтується на
Конституції, частина положень розділу II якої має універсальний
характер, рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999
року (справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів).
Погоджуючись з обґрунтованістю скасування апеляційним судом
рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання передати
позивачу майно, внесене ЗАТ "СЛ" до статутного фонду ЗАТ "ТК", суд
касаційної інстанції послався на те, що позивач не є стороною
додаткової угоди і не є правонаступником ЗАТ "СЛ". Разом з тим,
цивільні права й обов'язки виникають не лише з правонаступництва.
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, вони
виникають із підстав, передбачених законодавством України,
зокрема, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само
внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої
особи без достатніх підстав.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України
N6 від 27.03.92 року "Про практику розгляду судами цивільних справ
за позовами про відшкодування шкоди" ( v0006700-92 ) (v0006700-92)
шкода,
заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в
частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності).
Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну
шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю
наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.
Обґрунтування постанови касаційного суду матеріалами прокурорської
перевірки, в ході якої не було виявлено порушень організації та
проведення загальних зборів акціонерів тощо, є помилковим.
Висновки такої перевірки у відповідності з статтею 35 Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
не є підставою звільнення від доказування.
Наведені порушення норм матеріального і процесуального права дають
підстави для часткового скасування постановлених у справі рішень з
направленням справи на новий розгляд до суду, якому така справа
підсудна відповідно до статті 15 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
При новому розгляді справи суду слід проаналізувати всі докази та
дати їм оцінку, постановити рішення, яке відповідає вимогам про
законність і обґрунтованість, має посилання на норми матеріального
і процесуального права, на підставі яких суд вирішив справу, або
якими керувався при постановленні рішення, містить висновки по
суті заявлених вимог та повно їх вирішує.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Холдингової компанії закритого акціонерного
товариства "С" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2002 року у
частині вимоги до ЗАТ "СЛ" залишити без змін.
У частині вимоги до інших відповідачів - Постанову Вищого
господарського суду України від 24.12.2002 року ( sp09/052-1 ) (sp09/052-1)
,
постанову Київського апеляційного господарського суду
від 24.01.2002 року та рішення господарського суду Київської
області від 10-23.04.2001 року скасувати, направивши
справу на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.