Підготовлено за матеріалами судових справ.

(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".

                      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                           ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2003 року               

Судова  палата  у  господарських справах Верховного Суду України у

складі:

головуючого судді,

суддів;

розглянувши у   відкритому  судовому  засіданні  касаційну  скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" на постанову  Вищого

господарського  суду  України  від  ХХ.04.2003 року  у  справі  за

позовом  Українсько-кіпрського   спільного   товариства   у   виді

товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "ХХХ"  до товариства з

обмеженою відповідальністю "YYY" про визнання договору недійсним,

                         встановила:

У травні 2001 року Українсько-кіпрське спільне підприємство у виді

товариства  з обмеженою відповідальністю "ХХХ" у арбітражному суді

Я-ської області звернулось з позовом  до  товариства  з  обмеженою

відповідальністю  "YYY"  про визнання недійсним договору купівлі -

продажу цінних паперів від ХХ.05.1999 року  № Х9.  Позовні  вимоги

мотивовані тим,  що спірний договір було підписано з боку позивача

неуповноваженою особою.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням господарського суду  Я-ської  області  від  ХХ-ХХ.05.2002

року,   залишеним   без   змін  постановою  Ч-ського  апеляційного

господарського суду від ХХ.09.2002 року, в позові відмовлено з тих

мотивів,  що  спірний  договір  підписано  уповноваженою особою та

скріплено печаткою позивача,  окрім того,  відбулась оплата цінних

паперів та їх було фактично передано відповідачу.

Постановою Вищого  господарського суду України від ХХ.04.2003 року

зазначені судові рішення скасовано,  а справу  передано  на  новий

судовий розгляд. Постанова мотивована тим, що суди вирішуючи даний

спір не застосували  до  спірних  правовідносин  статтю 15  Закону

України  "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) (2132-12)
         та статтю  8

Закону  України  "Про  цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
        ,

тому зазначені рішення не можна визнати законними.

Ухвалою від  ХХ  червня  2003  року  Верховним  Судом  України  за

касаційною  скаргою  товариства з обмеженою відповідальністю "YYY"

порушено провадження з перегляду у касаційному  порядку  постанови

Вищого  господарського  суду  України  від  ХХ  квітня 2003 року з

мотивів її невідповідності нормам матеріального та  процесуального

права  і  різного  застосування  Вищим господарським судом України

положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

В судовому   засіданні   представник   товариства   з    обмеженою

відповідальністю   "YYY"   висловився  за  задоволення  касаційної

скарги, а представник Українсько-кіпрського спільного підприємства

у  виді  товариства  з  обмеженою  відповідальністю  "ХХХ" - за її

відхилення.

Заслухавши доповідь  судді-доповідача,   пояснення   представників

позивача  та відповідача,  перевіривши матеріали справи і рішення,

які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає,

що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається  з  матеріалів  справи  та  встановлено судами,  між

сторонами ХХ.05.1999 року було  укладено  договір  про  купівлю  -

продаж цінних паперів (акцій), який сторонами було виконано.

Скасовуючи судові  рішення першої та апеляційної інстанцій,  Вищий

господарський суд України виходив з того,  що суди  при  вирішенні

даного спору,  мали застосувати до спірних правовідносин положення

статті 15 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення

недобросовісної   конкуренції   у   підприємницькій    діяльності"

( 2132-12 ) (2132-12)
         та статтю 8 Закону України "Про цінні папери і фондову

біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
        ,  при цьому суд касаційної інстанції не звернув

уваги на той факт,  недотримання вимог зазначених  статей  не  має

правового значення при вирішенні даного спору.

Крім того, позовна заява не містить посилання на зазначені статті,

як на підстави визнання договору недійсним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій  вірно  застосували  до

встановлених фактів норми матеріального права та дійшли законних і

обгрунтованих висновків.

За таких обставин,  постанова Вищого господарського  суду  України

від  ХХ.04.2003 року  підлягає  скасуванню,  а  постанова Ч-ського

апеляційного господарського суду від ХХ.09.2002 року - залишенню в

силі.

Керуючись статтями  111-17 - 111-20 Господарського  процесуального

кодексу України, Судова палата,

                          постановила:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/540-1 ) (sp02/540-1)
         

від ХХ.04.2003 року у справі  № Х2  -  скасувати,  а  постанову  

Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.09.2002 року 

залишити в силі.

Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.