Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2003 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової адміністрації у Запорізькій області на
постанову Вищого господарського суду України від 10.04.2003 року у
справі за позовом Державної податкової адміністрації у Запорізькій
області до товариства з обмеженою відповідальністю "О", Приватного
підприємства "М" про визнання угоди недійсною,
встановила:
У березні 2002 року у господарському суді Запорізької області
Державною податковою адміністрацією у Запорізькій області заявлено
позов до товариства з обмеженою відповідальністю "О" та Приватного
підприємства "М" про визнання угоди недійсною. Позовні вимоги
мотивовані тим, що відповідачі уклали договір від 10.02.2001 року
№0210/1 на переробку брухту та відходів чорних металів всупереч
діючому законодавству, оскільки товариство з обмеженою
відповідальністю "О" не мало ліцензії на таку переробку.
Відповідачі позов не визнали.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.2002
року позов задоволено з тих мотивів, що товариство з обмеженою
відповідальністю "О" не мало правоздатності на укладання угоди про
переробку брухту та відходів чорних металів, оскільки не мало
ліцензії на здійснення такого виду діяльності.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
07.10.2002 року скасовано рішення суду першої інстанції та в
позові відмовлено з тих мотивів, що діяльність по виконанню робіт,
що були предметом спірного договору, не потребує ліцензування,
окрім того, господарський суд вирішуючи даний спір порушив вимоги
статті 64 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2003 року
залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції. Постанова
мотивована тим, що органи Державної податкової служби не мають
право звертатися до господарського суду з позовами про визнання
угод недійсними з підстав, за якими чинне законодавство не
передбачає стягнення зі сторін угоди в доход держави незаконно
отриманого прибутку.
Ухвалою від 12 червня 2003 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою Державної податкової адміністрації у
Запорізької області порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від 10 квітня
2003 року з мотивів різного застосування Вищим господарським судом
України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.
В судовому засіданні представники Державної податкової
адміністрації у Запорізькій області висловились на підтримку
касаційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "О" та Приватне
підприємство "М" не використали наданого законом права на участь
представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались
судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у випадках, передбачених законодавчими
актами України, до господарського суду мають право звертатися
державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами
підприємницької діяльності.
Вищий господарський суд України зробивши висновок про неможливість
пред'явлення позову органами державної податкової служби на
підстав статті 48 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
виходив зі змісту
пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу
в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, де вказано, що державні податкові інспекції
мають право подавати до судів і господарських судів позови до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, отриманих ними за
такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Разом з тим, такий висновок судом касаційної інстанції зроблено
без достатнього аналізу інших норм зазначеного Закону, що
визначають задачі та цілі діяльності органів державної податкової
служби.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
окремими видами діяльності підприємство може займатися
тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).
Як зазначається в пункті 36 статті 9 Закону України "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
діяльність пов'язана із заготівлею, переробкою, металургійною
переробкою металобрухту кольорових і чорних металів підлягає
ліцензуванню.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про металобрухт" ( 619-14 ) (619-14)
переробка металобрухту - діяльність, пов'язана із доведенням
металобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування,
пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає
встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої
складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових
металів і їх сплавів.
Суд апеляційної інстанції на вказані вимоги законів уваги не
звернув, що призвело до ухвалення невірного рішення.
Окрім того, відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 28.04.1978 року №3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
зі змінами
внесеними постановами від 25.12.1992 року № 13 ( v0013700-92 ) (v0013700-92)
та
від 25.05.1998 року № 15 ( v0015700-98 ) (v0015700-98)
"Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними" суд, якщо інше не
передбачено законом, в разі визнання договору недійсним з підстав
передбачених частиною 1 статті 48 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні
все одержане за угодою. Вказані наслідки визнання угоди недійсною
господарський суд Харківської області не застосував та не навів
достатнього юридичного обгрунтування щодо можливості визнання
спірної угоди недійсною з підстав передбачених статтею 48
Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України
від 10.04.2003 року, постанова Харківського апеляційного
господарського суду від 07.10.2002 року та рішення господарського
суду Харківської області від 14.05.2002 року підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно перевірити всі
обставини справи, дати належну юридичну оцінку підставам
пред'явлення позову та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України (1798-12), Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 10.04.2003 року у
справі №4, постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 07.10.2002 року та рішення господарського суду Харківської
області від 14.05.2002 року - скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.