Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
                      ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
24.06.2003 року
 
Верховний Суд  України на засіданні Судової палати у господарських
справах у складі:
 
Головуючого судді,
суддів;
 
за участю представників Н-ської  об'єднаної  державної  податкової
інспекції Ч-ської області - присутні,
 
розглянувши  касаційну   скаргу   Н-ської   об'єднаної   державної
податкової інспекції  Ч-ської  області  (далі  -  Н-ська  ОДПІ) на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ.03.2003 року №
Х1,
 
                            встановив:
 
У квітні  2002 року державна податкова інспекція у Р-ському районі
Ч-ської області звернулася в господарський суд Ч-ської області  із
позовом до відкритого акціонерного товариства "ХХХ" (далі - Завод)
та закритого акціонерного товариства "YYY" (далі -Товариство)  про
визнання   недійсною   укладеної   між   відповідачами  угоди  від
ХХ.12.2001 року про погашення боргу (далі - угода).
 
Позивач вказував,  що за умовами угоди Завод зобов'язався передати
Товариству  в рахунок боргу майно,  основні засоби (обладнання) на
суму  1  734  376  грн.,  а  Товариство   зобов'язалося   передати
емітований  Заводом  ХХ.11.2001  року  простий  вексель зі строком
оплати по пред'явленню на суму 1 734 336 грн.  Посилаючись на  те,
що майно, яке є предметом угоди, перебувало у податковій заставі і
відчужено без письмової згоди органу державної податкової  служби,
позивач  просив  визнати  угоду недійсною з підстав,  передбачених
статтями 48, 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
        .
 
Ухвалою  господарського  суду  Ч-ської області від ХХ.07.2002 року
державну податкову  інспекцію  у  Р-ському  районі Ч-ської області
замінено    на    Н-ську    ОДПІ    в    порядку    процесуального
правонаступництва.
 
Завод позов  не визнавав,  обґрунтовуючи свої заперечення тим,  що
після набрання чинності статтею 8 Закону  України  від  21.12.2000
року  №  2181-111  "Про  порядок  погашення  зобов'язань платників
податків   перед   бюджетами   та  державними  цільовими  фондами"
( 2181-14  ) (2181-14)
         (далі - Закон № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
        ) позивач не надсилав
повідомлень про наявність податкової застави чи податкового боргу.
У період з ХХ.12.2001 року по ХХ.01.2002 року, тобто коли укладено
угоду,  за даними  карток  особових  рахунків  у  Заводу  не  було
податкового боргу.  Завод вказував, що предметом угоди є погашення
заборгованості  перед  Товариством,  яка  виникла   в   результаті
господарської   діяльності;  ця  угода  не  має  спрямованості  на
ухилення від сплати податків.
 
Товариство позов  не  визнавало,   посилаючись   на   те,   що   є
добросовісним  набувачем  майна  за  угодою.  На думку Товариства,
позивач не довів,  що угода не відповідає вимогам закону,  а також
що   вона   спрямована   на   порушення  вимог  законодавства  про
оподаткування та на ухилення від сплати податків.
 
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.09.2002 року у
позові  відмовлено.  Рішення  вмотивовано  тим,  що  позивачем  не
доведена наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди
недійсною.   Зокрема  суд  виходив  із  того,  що  за  матеріалами
документальної  перевірки  дотримання  вимог   законодавства   про
оподаткування у Заводу не було податкового боргу на дату укладення
угоди. Суд зазначив, що за відсутності в картках особових рахунків
даних   про  податкову  заборгованість  Заводу  не  можна  вважати
доведеним умисел сторін угоди на реалізацію майна всупереч вимогам
закону.
 
Постановою Я-ського    апеляційного    господарського   суду   від
ХХ.01.2003 року зазначене рішення залишено без змін.  Погоджуючись
з  висновками  суду  першої  інстанції,  апеляційний суд додатково
зазначив,  що позивачем не  надано  доказів  перебування  спірного
майна  у  податковій заставі.  При цьому суд апеляційної інстанції
виходив із того,  що запис у державному  реєстрі  застав  рухомого
майна від ХХ.12.1999 року не є таким доказом,  оскільки відповідно
до положень Закону № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
         податковий борг,  який виник
станом на ХХ грудня 1999 року, підлягав списанню.
 
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.03.2003 року
№ Х1 зазначену постанову Я-ського апеляційного господарського суду
залишено без змін.
 
ХХ травня  2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Н-ської  ОДПІ  порушено  провадження  з  перегляду  у  касаційному
порядку   постанови   Вищого   господарського   суду  України  від
ХХ.03.2003 року № Х1.  У касаційній скарзі ставиться  питання  про
скасування  оскарженої  постанови  та  передачу  справи  на  новий
розгляд до суду  першої  інстанції  з  мотивів  виявлення  різного
застосування  Вищим  господарським  судом  України одного й того ж
положення закону у аналогічних справах.  На обґрунтування  мотивів
касаційної  скарги щодо неоднозначного застосування господарськими
судами  підпункту  8.7.1  пункту 8.7 статті 8  Закону  №  2181-111
( 2181-14 ) (2181-14)
          зроблено посилання на постанову Вищого господарського
суду України від ХХ.01.2003 року № Х8.
 
Заслухавши доповідь   судді-доповідача,   пояснення   представника
позивача,   розглянувши   доводи  касаційної  скарги,  перевіривши
матеріали справи,  Верховний  Суд  України  вважає,  що  касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
 
Податкову заставу   як  спосіб  забезпечення  погашення  платником
податків податкової заборгованості запроваджено Указом  Президента
України  від  04.03.1998 року № 167/98 "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами"  ( 167/98 ) (167/98)
         (далі - Указ № 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
        ).  Статтею 2
Указу № 167/98 ( 167/98 ) (167/98)
         було встановлено,  що з  дня  виникнення
податкової  заборгованості  все  майно  і  майнові  права платника
податків перебувають у податковій заставі,  крім майна і  майнових
прав, що відповідно до закону не можуть бути предметом застави, та
основних фондів підприємства,  визнаного у  встановленому  порядку
казенним підприємством. За правилами цієї статті податкова застава
не потребувала письмового оформлення;  у триденний строк  від  дня
виникнення  податкової  застави  орган державної податкової служби
повинен був письмово повідомити платника  податків  про  податкову
заставу  належного йому майна та майнових прав.  Статтею 3 Указу №
167/98 ( 167/98 ) (167/98)
         передбачалося,  що з 1 липня 1998 року податкова
застава  рухомого  майна  підлягає реєстрації в Державному реєстрі
застав рухомого майна.
 
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на  те,  що  під
час  дії  Указу  №  167/98  ( 167/98  ) (167/98)
          Заводу  були  направлені
повідомлення від ХХ.08.1998 року № Х3,  від ХХ.09.1999 року №  Х4,
від  ХХ.07.2000  року  №  Х5  та  від  ХХ.09.2000  року  №  Х6 про
перебування всього майна і майнових прав у податковій  заставі  до
повного погашення податкової заборгованості.  Згідно з витягом про
внесення  запису  до  Державного  реєстру  застав  рухомого  майна
податкова  застава  рухомого майна та майнових прав Заводу виникла
ХХ серпня 1998 року ,  та зареєстрована ХХ грудня 1999 року  за  №
Х7; запис про реєстрацію застави дійсний до ХХ грудня 2004 року.
 
Відхиляючи вказані докази,  суди послалися на те, що відповідно до
положень Закону № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
         податковий борг, який виник
станом  на  ХХ  грудня  1999 року і не сплачений до ХХ лютого 2001
року,  підлягав списанню,  а тому на дату укладення спірної  угоди
Завод не мав податкового боргу.
 
Однак при  встановленні  зазначених  фактів  судами порушено норми
матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного
вирішення справи, а Вищий господарський суд України на це уваги не
звернув.
 
Судами не враховано, що передбачений пунктом 18.1 статті 18 Закону
№ 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
         механізм реструктуризації податкового боргу
передбачав як списання боргу,  що виник станом на ХХ  грудня  1999
року,  так  і  розстрочення боргу,  який виник у період з ХХ січня
2000 року до ХХ січня 2001 року.  На  обґрунтування  доводів  щодо
наявності  у  Заводу  на дату укладення спірної угоди несплаченого
розстроченого податкового боргу на  суму  339  853  грн.  75  коп.
позивач  посилався  на  рішення  начальника  державної  податкової
інспекції у  Р-ському  районі  Ч-ської  області  про  розстрочення
податкового боргу від ХХ.05.2001 року № Х9,  від ХХ.06.2001 року №
ХХ1,  від ХХ.07.2001 року № ХХ2,  від ХХ.07.2001  року  №  ХХ3  та
відповідні договори, укладені між податковим органом і Заводом.
 
Вказані рішення  податкового органу приймалися під час дії Указу №
167/98 ( 167/98 ) (167/98)
        ,  статтею 7 ( 167/98 ) (167/98)
         якого  передбачалося,  що
податкова   застава   припиняється   погашенням  або  списанням  у
встановленому порядку податкової заборгованості.  Отже, за нормами
Указу  №  167/98  ( 167/98  ) (167/98)
          припинення податкової,  застави не
пов'язувалось із настанням такого юридичного факту як розстрочення
податкового боргу.
 
Відповідно до пунктів 19.1, 19.2 Закону  № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
          з
набранням  чинності  з  1  жовтня  2001  року статтею 8 "Податкова
застава" припинилася  дія  Указу  №  167/98  ( 167/98 ) (167/98)
         у частині
правового регулювання податкової застави.  Слід  зазначити,  що  у
зв'язку  з  набранням чинності зазначеною статтею законодавство не
містить  вказівок,  які  б  давали  підставу  для   висновку   про
звільнення  активів  платника  податків  з податкової застави,  що
виникла   до  XX  жовтня  2001  року   на  підставі Указу № 167/98
( 167/98 ) (167/98)
        .
 
Згідно  з  підпунктом  8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-111
( 2181-14  ) (2181-14)
          платник  податків,  активи   якого   перебувають   у
податковій   заставі,   здійснює  вільне  розпорядження  ними,  за
винятком  операцій,  що   підлягають   письмовому   узгодженню   з
податковим  органом,  зокрема,  операцій  з  продажу,  інших видів
відчуження або оренди  (лізингу)  нерухомого  та  рухомого  майна,
майнових  чи  немайнових  прав.  Аналогічна  норма,  якою платнику
податків  дозволялося  відчужувати  майно  та  майнові  права,  що
перебувають у податковій заставі, лише за письмовою згодою органів
державної  податкової  служби, містилася у статті 5 Указу № 167/98
( 167/98 ) (167/98)
        .
 
Враховуючи викладене,  висновки судів про те, що позовні вимоги не
знайшли   свого   підтвердження,   не    можуть    бути    визнані
обґрунтованими,  оскільки зроблені всупереч вимогам Указу № 167/98
( 167/98 ) (167/98)
         та Закону № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
        .
 
За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення  підлягають
скасуванню,  а  справа  - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.  При новому розгляді справи суду слід всебічно і  повно
перевірити  доводи,  на  яких  ґрунтуються  вимоги  та заперечення
сторін,  і в залежності від встановлених  обставин  вирішити  спір
відповідно до закону.
 
Керуючись статтями  111-17-  111-21  Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Верховний Суд України
 
                           Постановив :
 
Касаційну скаргу Н-ської об'єднаної державної податкової інспекції
Ч-ської області задовольнити.
 
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/691-1 ) (sp02/691-1)
         
від ХХ.03.2003 року № Х1,  постанову  Я-ського  апеляційного  
господарського  суду   від ХХ.01.2003 року та рішення 
господарського суду Ч-ської області від ХХ.09.2002 року 
скасувати,  а справу передати на новий розгляд  до
суду першої інстанції.
 
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.