ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.06.2003 Справа N 2/297
Розглянувши касаційну скаргу Національної акціонерної
страхової компанії "Оранта (далі - НАСК "Оранта") на постанову
Вищого господарського суду України від 17.04.2003 року N 2/297 у
справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Агрофірма "Лан" до НАСК "Оранта" про стягнення 1443214 грн. 69
коп. та позовом відкритого акціонерного товариства комерційного
банку "Хрещатик" до НАСК "Оранта"
про стягнення 594994 грн. 51 коп.,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю
"Агрофірма "Лан" (далі - Агрофірма) звернулося в господарський суд
м. Києва із позовом до Київської обласної дирекції НАСК "Оранта",
у якому просило визнати загибель врожаю в результаті злив
страховим випадком та стягнути з відповідача суму 144214 грн. 69
коп.
Позовні вимоги ґрунтувались на умовах укладеного між
сторонами договору від 28.11.2000 року N 131/21 (далі - договір
страхування), за яким застраховано майновий інтерес Агрофірми,
пов'язаний з прямими втратами, понесеними внаслідок загибелі
(пошкодження) врожаю сільськогосподарських культур градом, зливою,
бурею (ураганом), повінню, пожежею, вимерзанням, блискавками,
вибухом. Позивач зазначав, що 17 липня 2001 року виявлено втрату
врожаю під час контрольного обмолоту на початку жнив. Страховий
випадок, що не визнається відповідачем, виник внаслідок злив,
через які зернові на полях були виснажені та вражені хворобою
(оливкова пліснявінь). Страховим випадком Агрофірмі спричинено
прямі збитки на суму 856903 грн. 11 коп., а у зв'язку із
несвоєчасною виплатою страхового відшкодування на цю суму
позивачем нарахована пеня - 84893 грн. 40 коп. та три проценти
річних - 24312 грн. 06 коп.
Позивач вказував, що за кредитним договором від
26.01.2001 року N 01-10-01 (далі - кредитний договір) відкрите
акціонерне товариство комерційний банк "Хрещатик" (далі - Банк)
надав Агрофірмі кредит для фінансування проекту по вирощуванню
зернових культур. Зобов'язання Агрофірми за кредитним договором
забезпечувались майбутнім врожаєм зернових 2001 року. Згідно з
умовами кредитного договору до договору страхування було укладено
додаткову угоду від 22.01.2001 року, відповідно до якої особою, що
має право на отримання страхового відшкодування, визначено Банк.
Посилаючись на те, що у зв'язку з відмовою відповідача виплатити
страхове відшкодування кредит не було погашено у повному обсязі,
Агрофірма просила стягнути з відповідача збитки у сумі 379106 грн.
12 коп., спричинені сплатою відсотків за користування кредитом.
Позивач також просив стягнути з відповідача витрати на
юридичні послуги у сумі 98000 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.10.2002 року
Київську обласну дирекцію НАСК "Оранта", яка не є юридичною
особою, замінено належним відповідачем - НАСК "Оранта".
У листопаді 2002 року Банк вступив у справу третьою особою із
самостійними вимогами на предмет спору, подавши позов до НАСК
"Оранта", у якому просив визнати загибель врожаю в результаті злив
страховим випадком та стягнути з відповідача суму 594994 грн. 51
коп.
Банк зазначав, що внаслідок загибелі врожаю 2001 року через
надмірні зливи Агрофірма не виконала в повному обсязі свої
зобов'язання за кредитним договором і заборгувала суму 594994 грн.
51 коп. Посилаючись на те, що він є вигодонабувачем за договором
страхування, Банк просив стягнути вказану суму на його користь.
НАСК "Оранта" позови Агрофірми та Банку не визнавала.
Відповідач вказував, що пошкодження рослин хворобою і втрата з цих
причин врожаю не може розглядатися як страховий випадок за
укладеним з Агрофірмою договором страхування. За цим договором
страховими ризиками визначено такі події, як: град, злива, буря
(ураган), повінь, пожежа, замерзання, блискавки, вибух. Прямими
втратами внаслідок зливи є механічне пошкодження врожаю, зокрема,
вимивання рослин, оголення кореневої системи, ламання стебел,
збивання цвіту і плодів, полягання рослин тощо. Фактів загибелі чи
механічного пошкодження врожаю від зливи на полях Агрофірми не
зафіксовано.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.12.2002 року
позови задоволено. Суд визнав загибель врожаю Агрофірми в
результаті злив страховим випадком і стягнув з відповідача на
користь Банку 594494 грн. 51 коп., на користь Агрофірми -
848720 грн. 18 коп. Висновок щодо доведеності факту настання
страхового випадку суд вмотивував посиланням на науково-дослідне
обґрунтування причин втрати врожаю на посівах озимої пшениці
Агрофірми у 2001 році, виконане Інститутом захисту рослин
Української академії аграрних наук, відповідно до якого причиною
втрати врожаю та його якості є ферментативне - або ензимо -
микозне виснаження насіння, що відбувалось в результаті злив у
період молочної та воскової стиглості зерна.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.02.2003 року та постановою Вищого господарського суду України
від 17.04.2003 року N 22/297 зазначене рішення залишено без змін.
22 травня 2003 року за касаційною скаргою НАСК "Оранта"
порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від 17.04.2003 року N 2/297. У
касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої
постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального
та процесуального права, виявлення різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону у
аналогічних справах. На обґрунтування мотивів касаційної скарги
щодо неоднозначного застосування господарськими судами положень
статті 8 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та норм
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зроблено
посилання на постанови Вищого господарського суду України від
03.04.2003 року N 17-5-38-20/01-1832 та від 27.02.2003 року
N 40/343.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, позивача та третьої особи, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із
доведеності факту настання страхового випадку. Рішення про
стягнення з відповідача суми 1443214 грн. 69 коп. (з них на
користь Агрофірми - 848720 грн. 18 коп., на користь Банку -
594494 грн. 51 коп.) суд мотивував посиланням на умови договору
страхування, за яким позивач зобов'язався виплатити страхове
відшкодування у разі настання страхового випадку, та норми Закону
України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
.
Погодившись з рішенням суду першої інстанції, суди
апеляційної й касаційної інстанцій не звернули уваги на допущені
цим судом порушення норм матеріального і процесуального права, що
призвели до неправильного вирішення спору.
У позовній заяві Агрофірми було об'єднано кілька позовних
вимог, у тому числі: вимога про стягнення прямих збитків у сумі
856903 грн. 11 коп., понесених внаслідок настання страхового
випадку; вимога про стягнення збитків у сумі 379106 грн. 12 коп.,
спричинених сплатою відсотків за користування кредитом; вимога про
сплату пені в сумі 84893 грн. 40 коп. за несвоєчасну виплату
страхового відшкодування; вимога про сплату трьох процентів річних
24312 грн. 06 коп. з простроченої суми страхового відшкодування;
вимога про стягнення витрат на юридичні послуги у сумі 98000 грн.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України "Про
страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
(у редакції Закону України від
07.03.1996 року N 85/96-ВР) страхове відшкодування не може
перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Пунктом 5.1 договору страхування передбачено, що розмір страхового
збитку визначається шляхом множення різниці між врожаєм за
договором страхування і фактично отриманим у фізичній вазі на току
страхувальника після первинної очистки на планову його вартість та
зафіксований у страховому акті відсоток пошкодження площі по
кожному окремому загиблому (пошкодженому) полю.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному та
касаційному порядку, НАСК "Оранта" зазначала, що поданий
Агрофірмою розрахунок суми прямого збитку не відповідає пункту 5.1
договору страхування. Суд апеляційної інстанції вказаних доводів
відповідача не перевірив, а Вищий господарський суд України не
звернув уваги на допущену судами неповноту розгляду обставин
справи, пов'язаних із встановленням суми страхового відшкодування,
що підлягає виплаті відповідачем відповідно до умов договору
страхування.
У частині інших позовних вимог Агрофірми судами першої й
апеляційної інстанцій взагалі не розглядались обставини, на яких
ґрунтувались ці вимоги; у судових рішеннях відсутнє посипання як
на докази, на підставі яких прийнято рішення, так і на
законодавство, яким керувалися суди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пунктах 6, 7 постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі змінами, мотивувальна
частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які
мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх
доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових
та інших вимог. Мотивувальна частина рішення повинна мати
посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на
підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних
відносинах. Стосовно вимог до резолютивної частини судового
рішення зазначено, що при об'єднанні в одному провадженні кількох
вимог має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній
позовній вимозі.
Судові рішення уданій справі цим вимогам не відповідають.
Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення не
можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанії. При новому розгляді справи суду слід всебічно і повно
перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення
сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії
"Оранта" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
17.04.2003 року N 2/297, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 10.02.2003 року та рішення господарського
суду м. Києва від 19.12.2002 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.