СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.06.2003
(Витяг)
У серпні 2002 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"Агрофірма "Лан" (далі - Агрофірма) звернулося в Господарський суд
м. Києва із позовом до Київської обласної дирекції Національної
акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - Київська дирекція
НАСК), в якому просило визнати загибель урожаю в результаті злив
страховим випадком і стягнути з відповідача 1 млн. 443 тис.
214 грн. Позовні вимоги грунтувалися на умовах укладеного між
сторонами договору від 28 листопада 2000 р. N 131/21 (далі -
договір страхування), за яким був застрахований майновий інтерес
Агрофірми, пов'язаний з прямими втратами внаслідок загибелі
(пошкодження) урожаю сільськогосподарських культур градом, зливою,
бурею (ураганом), повінню, пожежею, вимерзанням, блискавками,
вибухом. Позивач зазначив, що 17 липня 2001 р. під час
контрольного обмолоту на початку жнив виявлено втрату врожаю.
Страховий випадок, який не визнав відповідач, виник внаслідок
злив, через які зернові на полях були виснажені та вражені
хворобою (оливкова пліснява), чим Агрофірмі спричинено прямі
збитки на суму 856 тис. 903 грн., а у зв'язку із несвоєчасною
виплатою страхового відшкодування на цю суму позивач нарахував
пеню - 84 тис. 893 грн., а також 3% річних - 24 тис. 312 грн.
Позивач вказав, що за кредитним договором від 26 січня
2001 р. N 01-10-01 (далі - кредитний договір) відкрите акціонерне
товариство Комерційний банк "Хрещатик" (далі - Банк) надало
Агрофірмі кредит для фінансування проекту з вирощування зернових
культур. Зобов'язання Агрофірми за кредитним договором
забезпечувалися майбутнім урожаєм зернових у 2001 р. Згідно з
умовами кредитного договору, до договору страхування було укладено
додаткову угоду від 22 січня 2001 р., відповідно до якої особою,
що має право на отримання страхового відшкодування, визначено
Банк. Посилаючись на те, що у зв'язку з відмовою відповідача
виплатити страхове відшкодування кредит не було погашено у повному
обсязі, Агрофірма просила стягнути з відповідача відшкодування
збитків у сумі 379 тис. 106 грн., спричинених сплатою відсотків за
користування кредитом, а також витрат на юридичні послуги в сумі
98 тис. грн.
Господарський суд м. Києва ухвалою від 3 жовтня 2002 р.
Київську дирекцію НАСК, яка не є юридичною особою, замінив
належним відповідачем - НАСК "Оранта" (далі - НАСК).
У листопаді 2002 р. Банк вступив у справу третьою особою із
самостійними вимогами, подавши позов до НАСК, у якому просив
визнати загибель урожаю в результаті злив страховим випадком та
стягнути з відповідача 594 тис. 994 грн. Банк зазначив, що
внаслідок загибелі врожаю 2001 р. через надмірні зливи Агрофірма
не виконала в повному обсязі свої зобов'язання за кредитним
договором і заборгувала 594 тис. 994 грн. Пославшись на те, що він
є вигодонабувачем за договором страхування, Банк просив зазначену
суму стягнути на його користь.
НАСК позови Агрофірми та Банку не визнала. Відповідач вказав,
що пошкодження рослин хворобою і втрату з цих причин урожаю не
можна розглядати як страховий випадок за укладеним з Агрофірмою
договором страхування, в якому страховими ризиками визначено такі
події, як: град, злива, буря (ураган), повінь, пожежа, вимерзання,
блискавки, вибух. Прямими втратами внаслідок зливи є механічне
пошкодження врожаю, зокрема вимивання рослин, оголення кореневої
системи, ламання стебел, збивання цвіту і плодів, полягання рослин
тощо. Фактів загибелі чи механічного пошкодження врожаю від зливи
на полях Агрофірми не зафіксовано.
Господарський суд м. Києва рішенням від 19 грудня 2002 р.
позови задовольнив: визнав загибель урожаю Агрофірми в результаті
злив страховим випадком і постановив стягнути з відповідача на
користь Банку 594 тис. 494 грн., на користь Агрофірми - 848 тис.
720 грн. Висновок щодо доведеності факту настання страхового
випадку суд вмотивував посиланням на обгрунтування причин втрати
врожаю на посівах озимої пшениці Агрофірмою - у 2001 р., виконане
інститутом захисту рослин Української академії аграрних наук,
відповідно до якого причиною втрати врожаю і його низької якості є
ферментативне або ензимо-мікозне виснаження насіння, причиною чого
стали зливи в період молочної та воскової стиглості зерна.
Постановами Київського апеляційного господарського суду від
10 лютого 2003 р. та Вищого господарського суду України від
17 квітня 2003 р. N 2/297 зазначене рішення залишено без зміни.
22 травня 2003 р. за касаційною скаргою НАСК порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови
Вищого господарського суду України. НАСК просила скасувати
оскаржену постанову та передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права, виявлення фактів різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах. На обгрунтування мотивів,
наведених у касаційній скарзі, щодо неоднозначного застосування
господарськими судами положень ст. 8 Закону від 7 березня 1996 р.
N 85/96-ВР ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
"Про страхування" (далі - Закон) і норм
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
зроблено посилання на постанови Вищого
господарського суду України від 3 квітня 2003 р.
N 17-5-38-20/01-1832 та від 27 лютого 2003 р. N 40/343.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників
відповідача, позивача і третьої особи, розглянувши наведені у
касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з
доведеності факту настання страхового випадку. Рішення про
стягнення з відповідача 1 млн. 443 тис. 214 грн. (з них на користь
Агрофірми - 848 тис. 720 грн., на користь Банку - 594 тис.
494 грн.) суд вмотивував посиланням на умови договору страхування,
за яким позивач зобов'язався виплатити страхове відшкодування в
разі настання страхового випадку, та норми Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
.
Погодившись із рішенням суду першої інстанції, суди
апеляційної ті касаційної інстанцій не звернули уваги на допущені
цим судом порушення норм матеріального і процесуального права, що
призвели до неправильного вирішення спору.
У позовній заяві Агрофірми було об'єднано кілька позовних
вимог, у тому числі про: стягнення прямих збитків внаслідок
настання страхового випадку в сумі 856 тис. 903 грн.; стягнення
збитків у сумі 379 тис. 106 грн., спричинених сплатою відсотків за
користування кредитом; сплату пені в сумі 84 тис. 893 грн. за
несвоєчасну виплату страхового відшкодування; сплату 3% річних -
24 тис. 312 грн. - з простроченої суми страхового відшкодування;
стягнення витрат на юридичні послуги в сумі 98 тис. грн.
Відповідно до ч.5 ст. 8 Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
(у редакції від
7 березня 1996 р.) страхове відшкодування не може перевищувати
розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Пунктом 5.1
договору страхування передбачено, що розмір страхового збитку
визначається шляхом множення різниці між урожаєм за договором
страхування і фактично отриманим у фізичній вазі на току
страхувальника після первинної очистки на планову його вартість та
зафіксований у страховому акті відсоток пошкодження площі по
кожному окремому загиблому (пошкодженому) полю.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному та
касаційному порядку, НАСК зазначила, що поданий Агрофірмою
розрахунок суми прямого збитку не відповідає умовам п.5.1 договору
страхування. Суд апеляційної інстанції цих доводів відповідача не
перевірив, а Вищий господарський суд України не звернув уваги на
допущену судами неповноту розгляду обставин справи, пов'язаних із
встановленням суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті
відповідачем відповідно до умов договору страхування.
У частині інших позовних вимог Агрофірми суди першої й
апеляційної інстанцій взагалі не розглядали обставин, з якими
пов'язані ці вимоги; у судових рішеннях немає посилання ні на
докази, на підставі яких прийнято рішення, ні на положення
законодавства, якими керувалися суди.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України,
викладеними в пунктах 6, 7 постанови від 29 грудня 1976 р. N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" (зі змінами), мотивувальна
частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які
мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх
доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових
та інших майнових вимог. Мотивувальна частина рішення повинна мати
також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального
права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у
спірних відносинах. Крім того, при об'єднанні в одному провадженні
кількох вимог у резолютивній частині судового рішення має бути
сформульовано, що саме постановив суд щодо кожної позовної вимоги.
Судові рішення в цій справі зазначеним вимогам не
відповідають, тому не можуть вважатися законними й обгрунтованими.
За таких обставин Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України, керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційну скаргу НАСК задовольнила, всі постановлені
у справі рішення скасувала і передала справу на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 7, стор.19