Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.06.2003 року
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "ХХХ" на постанову Вищого
господарського суду України від ХХ-ХХ.03.2003 року у справі за
позовом ВАТ "ХХХ" до Н-ської об'єднаної державної податкової
інспекції Ч-ської області про визнання частково недійсним рішення,
встановила:
У травні 2002 року відкрите акціонерне товариство "ХХХ" у
господарському суд Ч-ської області звернулось з позовом до Н-ської
об'єднаної державної податкової інспекції Ч-ської області про
визнання частково недійсним рішення. Позовні вимоги мотивовані
тим, що відповідач неправомірно застосував штрафні санкції,
оскільки суми одержані за договорами позики не підлягають
включенню до валових доходів.
Відповідач позовні вимоги не визнав посилаючись на їх
безпідставність.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2002 року,
залишеним без змін постановою Я-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.12.2002 року, позов задоволено.
Постановою Вищого господарського суду України скасовано зазначені
судові рішення, а позов залишено без розгляду з тих підстав, що
суди вирішуючи даний спір порушили вимоги п. 1 статті 63
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме
прийняли до провадження позовну заяву, що підписана особою, яка не
мала право її підписувати, або особою, посадове становище якої не
вказано.
Ухвалою від ХХ травня 2003 року Верховним Судом України за
касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "ХХХ"
порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від ХХ-ХХ березня 2003 року з
мотивів її невідповідності нормам матеріального та процесуального
права.
В судовому засіданні представник позивача висловився за
задоволення касаційної скарги.
Н-ська об'єднана державна податкова інспекція Ч-ської області не
використала наданого законом права на участь свого представника у
судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
позивача, перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались
судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позовна заява подається до господарського суду
в письмовій формі і підписується посадовою особою позивача або
його представником, прокурором чи його заступником, громадянином
- суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Згідно до частини 2 статті 28 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
керівники підприємств та організацій,
інші особи, повноваження яких визначені законодавством або
установчими документами, подають господарському суду документи, що
посвідчують їх посадове становище.
Чинним законодавством передбачено, що суддя в процесі підготовки
справи до розгляду, з метою забезпечення правильного та
своєчасного розгляду господарського спору , може зобов'язати
сторони виконати певні дії, зокрема надати документи, що
підтверджують повноваження представників.
Скасовуючи рішення господарського суду Ч-ської області та
постанову Я-ського апеляційного господарського суду, Вищий
господарський суд України порушив вимоги статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
вийшовши за межі своїх повноважень, оскільки касаційна інстанція
не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції належним
чином перевірено повноваження особи, яка підписала позовну заяву
від імені позивача та правомірно прийнято її до провадження.
Окрім цього, Вищий господарський суду України в порушення вимог
статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
невірно зазначив дату прийняття постанови, оскільки
ухвалою від ХХ.03.2003 року було відкладено розгляд справи на
ХХ.03.2003 року. Таким чином, постанова прийнята ХХ.03.2003 року,
а не ХХ-ХХ.03.2003 року, як зазначено судом.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом оподаткування є прибуток, який
визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу
звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму
амортизаційних відрахувань.
Відповідно до пункту 4.1. статті 4 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход -загальна сума доходу платника податку від усіх
видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на
території України, її континентальному шельфі, виключній
(морській) економічній зоні, так і за її межами.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові
результати" ( z0391-99 ) (z0391-99)
, затверджене Наказом Міністерства
фінансів України від 31.03.1999 року за № 87, зареєстроване у
Міністерстві юстиції України 21.06.1999 року за № 391/3684,
визначає доходи як збільшення економічних вигод у вигляді
надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до
зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за
рахунок внесків власників).
Власним капіталом є частина в активах підприємства, що залишається
після вирахування його зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав кошти за
договорами позики.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованих
висновків про те, що кошти отримані на умовах договорів позики не
повинні включатися до валового доходу та бути об'єктом
оподаткування, оскільки сам факт отримання грошових коштів за
договором позики не може свідчити про отримання доходу.
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду України
підлягає скасуванню, а постанова Я-ського апеляційного
господарського суду від ХХ.12.2002 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата,
постановила:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/542-1 ) (sp01/542-1)
від ХХ - ХХ березня2003 року у справі № Х1 - скасувати,
а постанову Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.12.2002 року залишити в силі.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.