Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2003 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі
головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою
Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ХХХ" (далі - Фірма)
на постанову Вищого господарського суду України від ХХ березня
2003 року справу за позовом Фірми до Я-ської об'єднаної державної
податкової інспекції в Ч-ській області (далі - Інспекція) про
визнання недійсним рішення Інспекції № ХХХ2 від ХХ листопада 2001
року "Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових)
санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових
платежів) та пені за порушення податкового та іншого
законодавства" (далі -оспорюване рішення).
встановив:
З позовом до Господарського суду Ч-ської області Фірма звернулася
ХХ грудня 2001 року.
Заявлена позовна вимога мотивована невідповідністю оспорюваного
рішення, яким Фірмі донараховане податок на додану вартість (далі
- ПДВ) в сумі 32 203 грн. 86 коп. та застосовано фінансові санкції
в сумі 8 198 грн. 71 коп., вимогам підпункту 7.4.5. пункту 7.4. і
пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон про ПДВ).
Позивач вказував, що він правомірно відніс суму ПДВ до податкового
кредиту на підставі податкової накладної № Х2 від ХХ березня 2000
року, виданої Приватним підприємством "SSS" (далі - ПП "SSS"), за
придбаний у нього товар. Висновок Інспекції про недійсність
зазначеної податкової накладної, як такої, що заповнена неналежною
особою з огляду на те, що рішенням Р-ського міського суду М-ської
області від ХХ березня 2001 року визнані недійсними установчі
документи ПП "SSS", а рішенням Арбітражного суду м. М-ська від ХХ
жовтня 2000 року № Х4 скасовано державну реєстрацію вказаного
підприємства, є помилковим, бо про зазначені факти в момент
придбання товару йому відомо не було.
В судовому засіданні позивач змінив позовні вимоги і просив
визнати недійсним оспорюване рішення в частині донарахування ПДВ в
сумі 31 523 грн. 34 коп. та застосування фінансових санкцій в сумі
7 880 грн. 83 коп.
Рішенням від ХХ грудня 2001 року Господарський суд Ч-ської області
позов задовольнив.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд дійшов до висновку, що позивач,
одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно
до пункту 7.5. статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правомірно
включив суму ПДВ до податкового кредиту; податкова накладна
містить у собі всі необхідні реквізити передбачені підпунктом
7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; вона
виписана зареєстрованим платником ПДВ та не містить жодних
порушень порядку її заповнення; подальше скасування державної
реєстрації та визнання установчих документів ПП "SSS" недійсними
не впливає на оформленні в минулому цим підприємством розрахункові
та звітні документи. Крім того, частиною другою підпункту 7.4.5.
пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено,
що відповідальність платника податку настає тільки у випадку
включення в податковий кредит сум ПДВ, які не підтверджені
податковими накладними, а посилання інспекції на те, що вказану в
податковій накладній суму ПДВ ПП "SSS" до бюджету не вніс, не
повинні братися до уваги, оскільки Закон про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
передбачає обов'язку або права одного платника податків
контролювати показники податкової звітності іншого платника
податків.
Постановою від ХХ квітня 2002 року Н-ський апеляційний
господарський суд зазначене рішення залишив без змін,
обґрунтувавши її такими ж висновками, як і суд першої інстанції.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України вказані
судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасував, а в
позові відмовив.
Постанова обґрунтована тим, що: відповідно до підпункту 7.2.4.
пункту 7.2. статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на
нарахування податку та складання податкової накладної надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
; рішенням
Р-ського міського суду М-ської області від ХХ березня 2001 року
визнано недійсними статут, свідоцтво платника ПДВ та свідоцтво про
державну реєстрацію ПП "SSS" з моменту їх реєстрації. Тому Вищий
господарський суд України не погодився з висновком судів першої та
апеляційної інстанцій про те, що податкова накладна, що складена
ПП "SSS", дає право позивачу відносити вказану в ній суму ПДВ до
податкового кредиту.
Посилаючись на підпункт 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону про
ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким передбачено, що у разі, коли контролюючий
орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання
платника податків з підстав, викладених у пункті "б" підпункту
4.2.2. статті 4 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, такий платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплачених
податків, зборів (обов'язкових платежів), але не більше 25% такої
суми та не менше десяти мінімумів доходів громадян, суд дійшов
висновку, що інспекція правомірно застосувала до позивача
фінансові санкції.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу посиланнями на неправильне
застосування судом касаційної інстанції норм податкового
законодавства та виявлення факту різного застосування ним вказаних
норм у аналогічних справах. При цьому робиться посилання на
постанови Вищого господарського суду України у справах № ХХХ1,
№ ХХХ3 та лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/380 від 31
липня 2000 року "Про вирішення спорів Вищим арбітражним судом
України" ( v_380800-00 ) (v_380800-00)
, в яких суд дійшов до висновку про
правомірність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав. ,
Відповідно до пункту 3.1.1. статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону
України про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком
є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України; продаж товарів (робіт, послуг)
здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим
нарахуванням ПДВ; особа-продавець, яка зареєстрована як платник
ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому
податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній
суми ПДВ до податкового кредиту.
Тому, вирішуючи даний спір суди зобов'язані були, насамперед
з'ясувати чи мало право ПП "SSS" складати і видавати Фірмі
податкову накладну і, якщо мало, то чи була вона видана у
встановленому порядку.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, і це
підтверджується матеріалами справи, що: ПП "SSS" було
зареєстроване в 1998 році за загубленим паспортом; податки воно не
нараховувало і не сплачувало; за власною заявою його банківські
рахунки були закриті в 1998-1999 роках; рішенням Арбітражного суду
м. М-ська від ХХ жовтня 2000 року у справі № Х4 скасовано його
державну реєстрацію, а рішенням від ХХ березня 2001 року Р-ський
міський суд М-ської області у справі № Х5 визнав з моменту
реєстрації недійсними його установчі документи, в т.ч. і свідоцтво
платника ПДВ; на підставі договору купівлі-продажу від ХХ січня
2000 року Фірма отримала від ПП "SSS" товар (провід А-35 та А-50),
передача якого була оформлена накладною № Х2 від ХХ березня 2000
року з видачею покупцю податкової накладної, на підставі якої
зазначену в ній суму ПДВ (31 523 грн. 34 коп.) він відніс до
податкового кредиту; грошову оплату вказаного товару
Фірма - покупець не здійснювала; ХХ травня 2000 року між нею і
ПП "SSS" був укладений договір купівлі продажу № Х6, на підставі
якого Фірма продала ПП "SSS" нафтопродукти і оргтехніку вартістю,
що дорівнює вартості дроту за договором від ХХ січня 2000 року;
передача нафтопродуктів та оргтехніки сторони також оформили
накладними з видачею покупцю податкових накладних і також без
грошової оплати товару.
Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. та підпункту 7.3.1.
пункту 7.3. статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова
накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань
продавця, яким вважається:
а) дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за
готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника
податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових
коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку.
Ця подія не могла статися, бо на дату укладання між Фірмою і
ПП "SSS" договорів купівлі-продажу від ХХ січня і ХХ травня 2000
року банківські рахунки ПП "SSS" були закриті.
б) дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Наявність накладної на передачу товарів за договором від ХХ січня
2000 року не є беззаперечним доказом того, що дріт був фактично
відвантажений Фірмі.
Ця обставина судами не досліджувалася, а тому встановлення
вказаного факту має суттєве значення для вирішення даного спору по
суті.
Суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що
Фірма оплатила одержаний за договором від ХХ січня 2000 року дріт
шляхом продажу кредитору - ПП "SSS" нафтопродуктів і оргтехніки.
Проте зі змісту договорів купівлі-продажу від ХХ січня 2000 року
та з матеріалів справи не вбачається, що сторони здійснили
бартерну операцію або припинили взаємні боргові зобов'язання
шляхом заліку (стаття 217 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Встановлення цих фактів має безпосереднє значення для визначення
дати виникнення у Фірми права на податковий кредит.
Зокрема, відповідно до підпунктів 7.5.1. та 7.5.3. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в
редакції, що діяла на дату складання і видачі Фірмі податкової
накладної та віднесення нею суми ПДВ до податкового кредиту)
пункту 7.5. статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення
права платника податку на податковий кредит вважається дата
здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського
рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата
виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків
з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а для
бартерних (товарообмінних) операцій - дата здійснення заключної
(балансуючої) операції, що відбулася після першої з подій,
обумовлених підпунктом 7.3.4 цієї статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Отже, право Фірми на податковий кредит безпосередньо залежить від
того, чи мало право ПП "SSS" нараховувати їй ПДВ, складати і
видавати податкову накладну.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та
апеляційну постанову і відмовляючи в позові Вищий господарський
суд України обмежився лише фактом визнання з моменту реєстрації
недійсними установчих документів ПП "SSS" і його свідоцтва як
платника ПДВ, на якому ґрунтується висновок про те, що це
підприємство не мало права виписувати податкову накладну, а Фірма,
відповідно, не мала права на підставі цієї накладної відносити
вказану в ній суму ПДВ до податкового кредиту.
Однак, цей висновок господарського суду касаційної інстанції
помилковий і не відповідає зазначеним положенням законодавства
України, що регулює правовідносини в сфері оподаткування ПДВ.
На дату укладання договору купівлі-продажу (ХХ січня 2000 року) і
дату видачі податкової накладної (ХХ березня 2000 року) ПП "SSS"
перебувало на податковому обліку як платник ПДВ.
Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону про ПДВ
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зареєстровані платники податку мають право
нараховувати покупцю ПДВ, складати та видавати йому податкову
накладну.
Визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації
установчих документів платника податку і його свідоцтва, як
платника ПДВ, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими
суб'єктами господарювання юридичне значимих дій недійсними,
оскільки його контрагенти за договором, можуть нести
відповідальність за наявності вини.
З огляду на викладене всі ухвалені у справі судові рішення не
можна вважати законними і обгрунтованими, тому вони підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно
до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp01/541-1 ) (sp01/541-1)
від ХХ березня 2003 року, постанову Н-ського апеляційного
господарського суду від ХХ квітня 2002 року та рішення
Господарського суду Ч-ської області від ХХ грудня 2001 року
в даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.