СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
10.06.2003
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу ТОВ фірми "Турінвест" (далі - Фірма) на
постанову Вищого господарського суду України від 25 березня
2003 р. ( sp01/451-1 ) (sp01/451-1)
у справі за позовом Фірми до
Надвірнянської ОДПІ в Івано-Франківській області про визнання
недійсним рішення ДПІ від 29 листопада 2001 р. N 23/22194654/262
"Про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства" (далі
- оспорюване рішення), В С Т А Н О В И В:
Із позовом до господарського суду Івано-Франківської області
Фірма звернулася 6 грудня 2001 року.
Заявлену позовну вимогу мотивовано невідповідністю
оспорюваного рішення, яким Фірмі донараховано ПДВ в сумі
32203,86 грн. та застосовано фінансові санкції в сумі
8198,71 грн., вимогам підпункту 7.4.5 пункту 7.4 і пункту 7.5
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон про ПДВ).
Позивач вказував, що він правомірно відніс суму ПДВ до
податкового кредиту на підставі податкової накладної від
15 березня 2000 р. N 3/4-00, виданої приватним підприємством
"Мікротек" за придбаний у нього товар. Висновок ДПІ про
недійсність зазначеної податкової накладної, як такої, що
заповнена неналежною особою з огляду на те, що рішенням
Бориспільського міського суду Київської області від 15 березня
2001 р. визнано недійсними установчі документи ПП "Мікротек", а
рішенням арбітражного суду м. Києва від 25 жовтня 2000 р.
скасовано державну реєстрацію вказаного підприємства, є
помилковим, бо про зазначені факти в момент придбання товару йому
відомо не було.
У судовому засіданні позивач змінив позовні вимоги і просив
визнати недійсним оспорюване рішення в частині донарахування ПДВ в
сумі 31523,34 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі
7880,83 грн.
Рішенням від 25 грудня 2001 р. господарський суд
Івано-Франківської області позов задовольнив.
Постановлюючи зазначене рішення, суд дійшов висновку, що
позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну,
відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правомірно включив суму ПДВ до податкового кредиту; податкова
накладна містить всі необхідні реквізити, передбачені підпунктом
7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ; вона виписана
зареєстрованим платником ПДВ та не має жодних порушень порядку її
заповнення; подальше скасування державної реєстрації та визнання
установчих документів ПП "Мікротек" недійсними не впливає на
оформлені в минулому цим підприємством розрахункові та звітні
документи. Крім того, частиною другою підпункту 7.4.5 пункту 7.4
статті 7 вказаного Закону встановлено, що відповідальність
платника податку настає тільки у випадку включення в податковий
кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними, а
посилання ДПІ на те, що вказану в податковій накладній суму ПДВ
підприємство "Мікротек" до бюджету не внесло, не повинні братися
до уваги, оскільки Закон про ПДВ не передбачає обов'язку або права
одного платника податків контролювати показники податкової
звітності іншого платника податків.
Постановою від 26 квітня 2002 р. Львівський апеляційний
господарський суд зазначене рішення залишив без змін,
обґрунтувавши її такими ж висновками, як і суд першої інстанції.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасував, а
в позові відмовив.
Постанова обґрунтована тим, що відповідно до підпункту 7.2.4
пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на
нарахування податку та складання податкової накладної надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку,
передбаченому статтею 9 цього Закону; рішенням Бориспільського
міського суду Київської області від 15 березня 2001 р. визнано
недійсними статут, свідоцтво платника ПДВ та свідоцтво про
державну реєстрацію ПП "Мікротек" з моменту їх реєстрації. Тому
Вищий господарський суд України не погодився з висновком судів
першої та апеляційної інстанцій про те, що податкова накладна,
складена ПП "Мікротек", дає право позивачу відносити зазначену в
ній суму ПДВ до податкового кредиту.
Посилаючись на підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону
про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким передбачено, що у разі, коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків з підстав, викладених у пункті "б"
підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону, такий платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5% від суми недоплачених
податків, зборів (обов'язкових платежів), але не більше 25% такої
суми та не менше десяти мінімумів доходів громадян, суд дійшов
висновку, що ДПІ правомірно застосувала до позивача фінансові
санкції.
Фірма просить постанову Вищого господарського суду України
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу посиланнями на неправильне
застосування судом касаційної інстанції норм податкового
законодавства та виявлення факту різного застосування ним вказаних
норм у аналогічних справах. При цьому, робиться посилання на
постанови Вищого господарського суду України у справах
N 04-1/11-22/136, N 04-1/11-21/169 та оглядовий лист Вищого
арбітражного суду України від 31 липня 2000 р. N 01-8/380
( v_380800-00 ) (v_380800-00)
"Про вирішення спорів Вищим арбітражним судом
України", в яких суд дійшов висновку про правомірність віднесення
сум ПДВ до податкового кредиту.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний
Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів
7.1, 7.2 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування цим податком є операції платників податків із
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;
продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними
(контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ;
особа-продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на
кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг)
нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому податкову
накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми ПДВ
до податкового кредиту.
Тому, вирішуючи цей спір, суди зобов'язані були насамперед
з'ясувати, чи мало право ПП "Мікротек" складати і видавати Фірмі
податкову накладну і, якщо мало, то чи була вона видана у
встановленому порядку.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили,
і це підтверджується матеріалами справи, що ПП "Мікротек" було
зареєстровано в 1998 році за загубленим паспортом; податки воно не
нараховувало і не сплачувало; за власною заявою його банківські
рахунки були закриті в 1998 - 1999 роках; рішенням арбітражного
суду м. Києва від 25 жовтня 2000 р. скасовано його державну
реєстрацію, а рішенням від 15 березня 2001 р. Бориспільський
міський суд Київської області визнав з моменту реєстрації
недійсними його установчі документи, зокрема і свідоцтво платника
ПДВ; на підставі договору купівлі-продажу від 05.01.2000 Фірма
отримала від ПП "Мікротек" товар (провід А-35 та А-50), передача
якого була оформлена накладною від 15 березня 2000 р. N 3-4-00 з
видачею покупцеві податкової накладної, на підставі якої зазначену
в ній суму ПДВ (31523,34 грн.) він відніс до податкового кредиту;
грошову оплату вказаного товару Фірма-покупець не здійснювала;
3 травня 2000 року між нею і ПП "Мікротек" був укладений договір
купівлі-продажу N 5-1, на підставі якого Фірма продала ПП
"Мікротек" нафтопродукти і оргтехніку вартістю, що дорівнює
вартості дроту за договором від 5.01.2000; передачу нафтопродуктів
та оргтехніки сторони також оформили накладними з видачею покупцю
податкових накладних і також без грошової оплати товару.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпункту 7.3.1
пункту 7.3 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова
накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань
продавця, яким вважається:
а) дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі
платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації
готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника
податку.
Ця подія не могла статися, бо на дату укладення між Фірмою і
ПП "Мікротек" договорів купівлі-продажу від
05.01.2000 - 03.05.2000 банківські рахунки ПП "Мікротек" були
закриті.
б) дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Наявність накладної на передачу товарів за договором від
5.01.2000 не є беззаперечним доказом того, що дріт був фактично
відвантажений Фірмі.
Ця обставина судами не досліджувалася, а тому встановлення
вказаного факту має суттєве значення для вирішення цього спору по
суті.
Суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що
Фірма оплатила одержаний за договором від 5.01.2000 дріт шляхом
продажу кредитору - ПП "Мікротек" нафтопродуктів і оргтехніки.
Проте зі змісту договорів купівлі-продажу від 5.01.2000 та з
матеріалів справи не вбачається, що сторони здійснили бартерну
операцію або припинили взаємні боргові зобов'язання шляхом заліку
(стаття 217 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Встановлення цих фактів має безпосереднє значення для
визначення дати виникнення у Фірми права на податковий кредит.
Зокрема, відповідно до підпунктів 7.5.1 та 7.5.3 пункту 7.5
статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(у редакції, що діяла на
дату складання і видачі Фірмі податкової накладної та віднесення
нею суми ПДВ до податкового кредиту) датою виникнення права
платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення
першої події: або дата списання коштів із банківського рахунка
платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки
відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків із
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а для
бартерних (товарообмінних) операцій - дата здійснення заключної
(балансуючої) операції, що відбулася після першої з подій,
обумовлених підпунктом 7.3.4 цієї статті.
Отже, право Фірми на податковий кредит безпосередньо залежить
від того, чи мало право ПП "Мікротек" нараховувати їй ПДВ,
складати і видавати податкову накладну.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та
постанову апеляційної інстанції і відмовляючи в позові, Вищий
господарський суд України обмежився лише фактом визнання з моменту
реєстрації недійсними установчих документів ПП "Мікротек" і його
свідоцтва як платника ПДВ, на якому ґрунтується висновок про те,
що це підприємство не мало права виписувати податкову накладну, а
Фірма, відповідно, не мала права на підставі цієї накладної
відносити вказану в ній суму ПДВ до податкового кредиту.
Однак цей висновок господарського суду касаційної інстанції
помилковий і не відповідає зазначеним положенням законодавства
України, що регулює правовідносини в сфері оподаткування ПДВ.
На дату укладання договору купівлі-продажу (5 січня
2000 року) і дату видачі податкової накладної (15 березня
2000 року) ПП "Мікротек" перебувало на податковому обліку як
платник ПДВ.
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону про
ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зареєстровані платники податку мають право
нараховувати покупцю ПДВ, складати та видавати йому податкову
накладну.
Визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації
установчих документів платника податку і його свідоцтва як
платника ПДВ, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими
суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними,
оскільки його контрагенти за договором можуть нести
відповідальність за наявності вини.
З огляду на викладене всі постановлені у справі судові
рішення не можна вважати законними й обґрунтованими, тому вони
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм
матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до
закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний
Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ фірми "Турінвест" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 25 березня
2003 р. ( sp01/451-1 ) (sp01/451-1)
, постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26 квітня 2002 р. та рішення
господарського суду Івано-Франківської області від 25 грудня
2001 р. в цій справі скасувати, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
"Господарське судочинство в Україні", 2004 р.