СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
03.06.2003
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу
Вільшанського колективного швейно-торгового підприємства (далі -
Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від
6 лютого 2003 р. ( sp01/446 ) (sp01/446)
у справі за позовом Підприємства
до Дергачівської міжрайонної ДПІ про визнання недійсним рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2002 року Підприємство звернулось до суду з позовом
про визнання недійсним рішення ДПІ від 26 квітня 2002 р.
N 292/23-104/00309944/7212, яким Підприємству донараховано ПДВ у
сумі 27062 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі
4059 грн.
Також позивач звернувся до суду з позовом про визнання
недійсним розпорядження ДПІ N 23-104/11, яким сума ПДВ (заявлена
позивачем до відшкодування за лютий 2002 року) була зменшена на
47869 грн. Крім того, позивачем поставлено питання про стягнення з
відповідача суми бюджетного відшкодування - 47869 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 липня
2002 р. справи за наведеними позовами об'єднано в одне
провадження.
Відповідач позовні вимоги не визнав, стверджуючи, що
постановлені ним акти відповідають чинному законодавству. Він
посилався на те, що позивачем неправомірно застосовано нульову
ставку ПДВ, оскільки вивезення товару за межі митної території
України було здійснено не платником податку, а нерезидентом.
Рішенням господарського суду Харківської області від 2 серпня
2002 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 29 жовтня 2002 р., позов задоволено.
Судові рішення мотивовано тим, що оспорювані акти ДПІ не
відповідають вимогам підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 та
підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон).
Постановою Вищого господарського суду України від 6 лютого
2003 р. ( sp01/446 ) (sp01/446)
постоновлювані у справі судові рішення
скасовано, а в позові відмовлено з огляду на те, що позивачем не
доведено факт вивезення товару за межі митної території України у
лютому 2002 року.
Верховним Судом України 24 квітня 2003 року порушено
провадження за касаційною скаргою Підприємства, у якій ставиться
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України від 6 лютого 2003 р. ( sp01/446 ) (sp01/446)
та припинення
провадження у справі. В обґрунтування скарги зроблено посилання на
неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України, скасовуючи прийняті у справі
судові рішення та відмовляючи у позові, виходив з того, що
позивачем не доведено факт вивезення товару за межі митної
території України у лютому 2002 року, оскільки на зворотному боці
митних декларацій від 20 та 26 лютого 2002 р. міститься запис про
фактичне вивезення задекларованих у них товарів за межі митної
території України в повному обсязі, відповідно, 4 та 6 березня
2002 року, а це, у свою чергу, не давало позивачу права для
обчислення податку за нульовою ставкою в лютому 2002 року та
включення податкового зобов'язання, що виникло в зв'язку з
відвантаженням товару на експорт, в податкову декларацію за лютий
2002 року.
Разом з тим із викладеним погодитися не можна. Обов'язок та
право платника податку на включення в певному звітному податковому
періоді сум податкових зобов'язань та податкового кредиту
знаходилися в правовому зв'язку і з іншими юридичними фактами,
перерахованими у пункті 7.3 та пункті 7.5 статті 7 Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема, датою виникнення податкових зобов'язань,
якою може бути, зокрема, дата зарахування коштів від покупця, дата
відвантаження товарів, та датою виникнення права платника на
податковий кредит.
Висновок суду касаційної інстанції про те, що позивачем не
доведено факту вивезення товару за межі митної території України у
лютому 2002 р. зроблено всупереч змісту частини третьої підпункту
6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та вимог норм
законодавства, яке було чинним на момент заповнення податкової
декларації позивачем та прийняття оспорюваних рішень відповідачем.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що на
момент вивезення (відвантаження) товарів нерезиденту в лютому 2002
року позивач отримав п'ятий основний аркуш вантажної митної
декларації, оформлений відповідно до Положення про вантажну митну
декларацію, затвердженого постановою КМУ від 9 червня 1997 р.
N 574 ( 574-97-п ) (574-97-п)
, який разом із копіями платіжних доручень, що
підтверджують оплату грошовими коштами придбаних у лютому
матеріалів, було подано до податкової інспекції разом із
розрахунком експортного відшкодування та податковою декларацією.
Це повністю відповідало вимогам підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті
6 Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку
на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30
травня 1997 р. N 166 ( z0250-97 ) (z0250-97)
. Ці нормативно-правові акти не
пов'язували право на включення податкових зобов'язань платником
податку - експортером за нульовою ставкою з тим звітним періодом,
коли товари фактично перетнули митний кордон України.
На момент заповнення позивачем податкової декларації за лютий
2002 року та прийняття рішення відповідачем були відсутні належні
правові підстави для висновку, до якого дійшов Вищий господарський
суд України, про те, що у разі, коли за експортним контрактом з
нерезидентом продукція у звітному періоді не вивозиться за межі
митної території України, а відвантажується до місця формування
експортних вантажів для подальшої відправки за кордон, податкові
зобов'язання у платника податку - експортера, за нульовою ставкою
у цьому звітному періоді не виникають. Лише після фактичного
перетину товарами митного кордону України (завершення оформлення
вивізної митної декларації) платником податку - експортером,
визначаються податкові зобов'язання за нульовою ставкою ПДВ.
Відповідні нормативно-правові акти та податкове роз'яснення ДПА
України були прийняті пізніше.
Постанова КМУ від 1 березня 2002 р. N 243 ( 243-2002-п ) (243-2002-п)
"Про
вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з
ПДВ за операціями з експорту продукції", якою касаційний суд теж
обґрунтував свій висновок про безпідставність обчислення позивачем
у лютому 2002 року податкового зобов'язання за нульовою ставкою,
таких підстав йому теж не давала. Вона була спрямована лише на
врегулювання питання допустимості доказів, що можуть
підтверджувати факт вивезення (пересилання) товарів за межі митної
території України (експорт) та дають право на відшкодування
бюджетної заборгованості, а не права на нульову ставку. Судам, які
розглядали справу, було надано доказ, що підтверджував фактичне та
повне вивезення проданого на експорт товару позивачем. Такий доказ
був і в розпорядженні відповідача у справі - ДПІ, що давало право
на бюджетне відшкодування суми, включеної до податкової декларації
за лютий місяць.
За наведених обставин постанову суду касаційної інстанції не
можна визнати законною та обґрунтованою.
Не можна погодитися і з законністю та обґрунтованістю рішень
судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки позовні вимоги про
стягнення суми бюджетного відшкодування розглянуто та задоволено
без залучення належного відповідача - відповідного територіального
управління Державного казначейства, у той час як бюджетне
відшкодування здійснено з державного бюджету.
Крім того, в обґрунтування постановлених рішень ці суди
помилково послалися лише на підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яким передбачено, зокрема, що підставою для
бюджетного відшкодування є дані лише податкової декларації за
звітний період, у той час як питання експортного відшкодування
регулюються статтею 8 Закону, пункт 8.6 якого передбачає, що
експортне відшкодування надається протягом 30 календарних днів,
наступних за днем подання розрахунку експортного відшкодування.
Пунктом 8.4 згаданої статті Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено,
що експортному відшкодуванню підлягає відсоток податкового кредиту
податкового періоду, розрахованого відповідно до пункту 8.2 цієї
статті, що має дорівнювати частці обсягів продажу товарів (робіт,
послуг) на експорт у загальному обсязі оподатковуваних операцій з
продажу товарів (робіт, послуг) такого податкового періоду
(включаючи їх оподаткування при імпорті).
Частиною другою пункту 8.6 статті 8 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що у разі, коли платник податку не подає розрахунок
експортного відшкодування у встановлені строки, експортне
відшкодування не надається, а суми такого відшкодування
враховуються у розрахунку зобов'язань такого платника податку з
податку майбутніх податкових періодів. Розрахунок експортного
бюджетного відшкодування подається разом з декларацією за
відповідний звітний період.
Порушенням, допущеним цими судами у розгляді справи, не було
надано належної оцінки судом касаційної інстанції, який
обґрунтував свої висновки положеннями нормативно-правових актів,
які не були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, постановлені у справі судові рішення
підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції в іншому складі.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та
вирішити спір із дотриманням вимог закону.
Керуючись статтями 111(17) - 111(20) ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Вільшанського колективного швейно-торгового
підприємства задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 6 лютого
2003 р., ( sp01/446 ) (sp01/446)
постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 29 жовтня 2002 р. та рішення
господарського суду Харківської області від 2 серпня 2002 р.
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції в іншому складі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
"Господарське судочинство в Україні", 2004 р.