СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
27.05.2003
Верховний Суд України, розглянувши касаційні скарги ВАТ
Криворізький турбінний завод "Констар" (далі - ВАТ "Констар") та
ДПІ у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг (далі - ДПІ
м. Кривий Ріг) на постанову Вищого господарського суду України від
19 лютого 2003 р. ( sp01/450-1 ) (sp01/450-1)
у справі за позовом ТОВ
науково-виробничої фірми "Інтермет" (далі - ТОВ "Інтермет") до ДПІ
у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ м. Миколаєва),
відділення Державного казначейства України у м. Миколаєві, ДПІ
м. Кривий Ріг, відділення Державного казначейства України в
Центрально-міському районі м. Кривий Ріг, ВАТ "Констар" про
розірвання угоди, оформленої протоколом від 23.06.2000 р. N 24/02
(далі - Протокол), В С Т А Н О В И В:
У травні 2002 року ТОВ "Інтермет" звернулося до
господарського суду Миколаївської області з позовом до ДПІ
м. Миколаєва, відділення Державного казначейства у м. Миколаєві,
ДПІ м. Кривий Ріг, відділення Державного казначейства у
Центрально-міському районі м. Кривий Ріг, ВАТ "Констар" про
розірвання угоди, оформленої Протоколом.
Позивач зазначав, що з метою погашення заборгованості бюджету
з відшкодування суми ПДВ ТОВ "Інтермет", відповідачами та ЗАТ
"Лотос-Констар" складено Протокол, за яким загальна сума
взаємозаліку становить 1521932 грн. Відповідно до пункту 1
вказаного протоколу ТОВ "Інтермет" повинно було відобразити в
обліку та звітності суму 1521932 грн. як отримане відшкодування
ПДВ та погашення заборгованості за одержану продукцію від ЗАТ
"Лотос-Констар". На дату складання протоколу позивач дійсно мав
заборгованість перед ЗАТ "Лотос-Констар" у загальній сумі
2621932 грн., що виникла з договору купівлі-продажу від
04.05.2000. Але у подальшому отриману за цим договором продукцію
повернено продавцю у зв'язку з її неналежною якістю, а договір
купівлі-продажу 01.12.2000 розірвано за угодою сторін. Посилаючись
на те, що заборгованість перед ЗАТ "Лотос-Констар" відсутня,
позивач вважав, що відшкодування ПДВ не відбулося, юридичні
підстави для проведення заліку зникли, і на цій підставі просив
розірвати угоду, оформлену Протоколом.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 4 липня
2002 р. до участі у справі як відповідача залучено ЗАТ
"Лотос-Констар".
ДПІ м. Миколаєва, відділення Державного казначейства у
м. Миколаєві, ДПІ м. Кривий Ріг, ВАТ "Констар" позов не визнавали.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідачі посилалися на
те, що на дату складання протоколу ТОВ "Інтермет" мало
заборгованість перед ЗАТ "Лотос-Констар", ЗАТ "Лотос-Констар"
- заборгованість перед ВАТ "Констар", а останнє - заборгованість
перед бюджетом із ПДВ. Відшкодування сум ПДВ у рахунок погашення
заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів
до державного бюджету передбачалося підпунктом 1 пункту 3 Порядку
проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині,
що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку,
затвердженого постановою КМУ від 7 грудня 1999 р. N 2215
( 2215-99-п ) (2215-99-п)
(зазначена постанова втратила чинність на підставі
постанови КМУ від 26 вересня 2001 р. N 1270 ( 1270-2001-п ) (1270-2001-п)
. ТОВ
"Інтермет" у заяві, поданій до ДПІ м. Миколаєва, дало згоду на
направлення коштів у погашення податкової заборгованості з
платежів до державного бюджету, що виникла у його кредитора. За
цих обставин відповідачі зазначали, що Протокол складено
відповідно до вимог зазначеного Порядку. Відповідачі вважали, що
подальші дії ТОВ "Інтермет" і ЗАТ "Лотос-Констар", пов'язані з
поверненням продукції та розірванням договору купівлі-продажу від
04.05.2000, не стосуються учасників розрахунків, які підписали
Протокол.
Відділення Державного казначейства у Центрально-міському
районі м. Кривий Ріг та ЗАТ "Лотос-Констар" відзиву на позов не
надали.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
15 липня 2002 р. позов задоволено. Суд зазначив, що заборгованість
між сторонами виникла як із цивільно-правових, так і з податкових
відносин, і була припинена угодою сторін шляхом складання
Протоколу. Відповідно до статті 2 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
цей Кодекс не
застосовується до податкових відносин, а постанова КМУ від
7 грудня 1999 р. N 2215 ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
"Про деякі питання
відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування
розрахунків з бюджетом" не містить підстав для розірвання угоди,
оформленої протоколом. Проте, на думку суду, позов підлягає
задоволенню виходячи із загальних засад та змісту законодавства,
оскільки заборгованості позивача перед ЗАТ "Лотос-Констар" як
передумови складання і виконання протоколу, на цей час не існує.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30 вересня 2002 р. зазначене рішення скасовано, провадження у
справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
. Постанову мотивовано тим, що Протокол не є
цивільно-правовою угодою, оскільки у такому разі між учасниками
розрахунків виникли податкові та бюджетні відносини, які не
регулюються ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
. За своєю правовою природою зазначений
протокол є актом податкового органу, а спір про розірвання акта не
підлягає вирішенню у господарських судах України.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 лютого
2003 р. постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення
суду першої інстанції залишено в силі. В обґрунтування мотивів
помилковості постанови суду апеляційної інстанції Вищий
господарський суд України зазначив, що за своєю правовою природою
Протокол є господарським договором, і питання, пов'язані з його
укладенням, зміною та розірванням, регулюються статтями 10, 11 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
. У зв'язку із цим не виключена можливість розірвання
Протоколу як господарського договору, що й було зроблено судом
першої інстанції.
За касаційними скаргами ВАТ "Констар" та ДПІ м. Кривий Ріг
24 квітня 2003 року порушено провадження з перегляду в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від 19 лютого
2003 р. ( sp01/450-1 ) (sp01/450-1)
У касаційних скаргах ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі
з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того самого положення закону в аналогічних
справах, неправильного застосування норм матеріального права. В
обґрунтування цих мотивів зроблено посилання на постанову Вищого
господарського суду України від 18 лютого 2002 р. N 2/319.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідачів, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
На час складання сторонами у цій справі Протоколу був чинним
Порядок проведення відшкодування сум податку на додану вартість у
частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника
податку ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
. Підпунктом 1 пункту 3 Порядку передбачалося
відшкодування сум ПДВ у частині, що належить зарахуванню на
поточний рахунок платника податку, у рахунок погашення
заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів
до державного бюджету. Відповідно до цього Порядку відшкодування
сум ПДВ у зазначений спосіб здійснювалось на підставі таких
документів:
заяви платника податку про його згоду на спрямування коштів
на погашення податкової заборгованості з платежів до державного
бюджету, що виникла у його кредитора (кредиторів);
довідки (довідок) органів державної податкової служби про
суми податкової заборгованості платників податків - кредиторів з
платежів до державного бюджету;
акта звірки розрахунків між платником податку та його
кредитором (кредиторами) про суми заборгованості у розрахунках за
продані товари, виконані роботи та надані послуги.
Проведення відшкодування було можливим за участю двох і
більше учасників розрахунків. При цьому відшкодування платнику
податку сум ПДВ проводилось одночасно з погашенням його кредитору
(кредиторам) заборгованості з платежів до державного бюджету.
Абзацом п'ятим пункту 4 вищезазначеного Порядку
передбачалося, що рішення про проведення відшкодування ПДВ
платнику податку в рахунок погашення податкової заборгованості з
платежів до державного бюджету його кредитору (кредиторам)
приймається органом державної податкової служби за місцем
реєстрації цього платника. Рішення оформлюється протоколом після
його погодження усіма учасниками розрахунків.
Отже, відносини сторін стосовно предмета спору врегульовані
нормами податкового законодавства, і відповідно до цих норм
підписаний учасниками розрахунків Протокол є рішенням органу
державної податкової служби про проведення відшкодування ПДВ
позивачу у визначений законодавством спосіб. Та обставина, що
протокол попередньо погоджено учасниками розрахунків, не змінює
публічно-правової природи цього акта.
При прийнятті рішення органом державної податкової служби
реалізована владна компетенція відповідно до постанови КМУ "Про
деякі питання відшкодування сум податку на додану вартість та
впорядкування розрахунків з бюджетом" ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
, а не цивільна
правоздатність учасника майнових чи пов'язаних із ними особистих
немайнових відносин. Тому висновок суду касаційної інстанції про
те, що рішення ДПІ м. Миколаєва, оформлене Протоколом, є
господарським договором, не можна визнати законним та
обґрунтованим, оскільки положення цивільного законодавства не
підлягають застосуванню до спірних відносин.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду
України підлягає скасуванню, а постанову суду апеляційної
інстанції слід залишити в силі. Суд апеляційної інстанції
правильно визначив правову природу спірних відносин, дійсні права
й обов'язки сторін та прийняв постанову відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний
Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ВАТ Криворізького турбінного заводу
"Констар" та ДПІ у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 19 лютого
2003 р. скасувати ( sp01/450-1 ) (sp01/450-1)
, а постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 30 вересня 2002 р. залишити
силі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
"Господарське судочинство в Україні", 2004 р.