ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
27.05.2003 Справа N 9/483
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників спільного українсько-швейцарського
підприємства з іноземною інвестицією у формі ЗАТ "Барі" -
Лотюка С.В., ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" - Салюка Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
спільного українсько-швейцарського підприємства з іноземною
інвестицією у формі ЗАТ "Барі" на постанову Вищого господарського
суду України від 23 січня 2003 р. N 10/191 (9/483) у справі за
позовом спільного українсько-швейцарського підприємства з
іноземною інвестицією у формі ЗАТ "Барі" до ВАТ "Нікопольський
завод феросплавів" про стягнення 9 200 720 грн. 73 коп.,
В С Т А Н О В И Л А:
11 жовтня 2001 р. спільне українсько-швейцарське підприємство
з іноземною інвестицією у формі ЗАТ "Барі" звернулось до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення 9 200 720 грн.
73 коп. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідач
неналежно виконав умови договору поставки електроенергії
N 873-468/98-П від 28 травня 1998 р. та має заборгованість перед
позивачем на суму 1 456 011,73 доларів США, що за курсом НБУ
складає 7 749 913 грн. 64 коп. Розмір пені становить
1 450 807 грн. 09 коп.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
14 жовтня 2002 р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 23 січня
2003 р. N 10/191(9/483) вищевказане рішення залишено без змін.
Ці судові рішення мотивовані тим, що відповідач виконав свої
зобов'язання за договором щодо перерахування коштів за спожиту
електроенергію в сумах, зазначених у рахунках-фактурах,
виставлених позивачем. Суди дійшли висновку, що позовні вимоги по
сплаті основного боргу є міжкурсовою різницею долара США за період
між датою виставлення розрахунків та фактичним перерахуванням
відповідачем коштів і, відповідно, є збитками кредитора, вимоги по
стягненню яких ним не заявлялися. Нарахування пені на збитки
умовами договору та чинним законодавством не передбачено.
Ухвалою судової палати у господарських справах Верховного
Суду України від 8 травня 2003 р. порушено провадження з перегляду
в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 23 січня 2003 р. N 10/191(9/483) за касаційною скаргою
спільного українсько-швейцарського підприємства з іноземною
інвестицією у формі ЗАТ "Барі", де поставлено питання про
скасування зазначеної постанови та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення
норм матеріального і процесуального права, невідповідність
оскарженої постанови положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і рішенням Верховного Суду України та виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника спільного
українсько-швейцарського підприємства з іноземною інвестицією у
формі ЗАТ "Барі", який підтримав доводи касаційної скарги і просив
її задовольнити, та представника ВАТ "Нікопольський завод
феросплавів", котрий заперечував проти цього, перевіривши
матеріали справи, судова палата у господарських справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що оскаржена постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на таких
підставах.
У постанові Вищого господарського суду України у даній справі
фактично підтверджено висновок господарського суду
Дніпропетровської області про те, що сума, яку просить стягнути
позивач з ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", є міжкурсовою
різницею (зміною курсу долара США). Для обгрунтування зазначеного
суд посилався на ст. 161, 162, 169 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
як на норми
прямої дії і на докази, що свідчать про порушення відповідачем
строків оплати за спожиту електроенергію, у результаті чого
позивачу внаслідок курсової різниці були спричинені збитки.
Проте, у договорі N 873-468/98-П, укладеному між сторонами,
немає вказівок про курсову різницю, що може свідчити про порушення
відповідачем п.3.4 зазначеного Договору щодо розрахунків за
поставлену електроенергію.
Так, згідно з п.3.1 договору N 873-468/98-П розрахунки за
спожиту енергію повинні проводитись споживачем шляхом
перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок
постачальника в сумі, еквівалентній вартості поставки в доларах
США, у перерахунку в національну валюту за курсом НБУ на дату
зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п.3.4 цього договору оплата проводиться впродовж 30
банківських днів з часу підписання акту приймання-передачі
електроенергії (т. 1, а.с. 11).
У той же час, аналіз матеріалів справи свідчить, що
відповідач розраховувався з позивачем із значним порушенням
зазначеного вище строку та умов, передбачених п.3.1 договору (т.1,
а.с. 15-18, 62-69).
У постанові судової палати у господарських справах Верховного
Суду України від 25 червня 2002 р., якою справу було передано на
новий розгляд до суду першої інстанції, зазначено, що позивач
поставив ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" неоспорювану
останнім кількість електроенергії, а також факт її часткової
оплати відповідачем (т. 1, а.с. 140 зв.).
В оскарженій постанові Вищий господарський суд України
погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач
повністю оплатив виставлені позивачем рахунки, виходячи із вимог,
що містяться в постанові Кабінету Міністрів України від 18 грудня
1998 р. N 1998 ( 1998-98-п ) (1998-98-п)
"Про удосконалення порядку формування
цін".
Проте таке посилання є неправомірним.
Договір N 873-468/98-П, на підставі якого виникли спірні
правовідносини, було укладено 28 травня 1998 р. Постачання
електроенергії відбувалося в червні, липні, серпні та вересні
1998 р.
Постанова Кабінету Міністрів України "Про удосконалення
порядку формування цін" ( 1998-98-п ) (1998-98-п)
прийнята 18 грудня 1998 р. і
не поширює свою дію на відносини, які виникли до її прийняття, що
випливає з тексту самої постанови та встановлено ч.1 ст. 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Згідно з ч.1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
На порушення вказаного положення закону Вищий господарський
суд України в своїй постанові не перевірив доводів позивача про
те, що поставлена ним в період з червня по вересень 1998 р.
електроенергія є імпортною, а також його посилання при цьому на
певні документи, що може вплинути на правильність застосування
судом норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним усі постановлені по справі рішення
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід належно оцінити докази, що
мають значення для вирішення спору по суті, та, враховуючи
зазначені вище обставини і вимоги законодавства, прийняти законне
та обгрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова палата у господарських справах
Верховного Суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу спільного українсько-швейцарського
підприємства з іноземною інвестицією у формі ЗАТ "Барі"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 23 січня
2003 р. N 10/191(9/483) та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 14 жовтня 2002 р. скасувати, а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 2, стор.97