Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2003 р. м. Київ
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
Суддів
за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю
"КТМ" спеціалізованого комунального підприємства "К",
розглянувши касаційну скаргу спеціалізованого комунального
підприємства "К" (далі - підприємство "К") на постанову Вищого
господарського суду України від 21.01.2003 року № 3,
встановив:
У серпні 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "КТМ"
(далі - ТОВ "КТМ") звернулося в господарський суд м. Києва із
позовом до комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Деснянського району м. Києва "Ж" (далі - підприємство
"Ж"), підприємства "К", Деснянської районної у м. Києві державної
адміністрації (далі - Адміністрація) про визнання права власності
на майно, перелік якого визначено додатками до договорів купівлі-
продажу від 26.09.2000 року, від 27.11.2000 року та від 27.12.2000
року, укладених позивачем з відкритим акціонерним товариством "КМ"
(далі - ВАТ "КМ"); додатком до договору купівлі-продажу від
31.07.2001 року, укладеного позивачем із закритим акціонерним
товариством "КТМ" (далі - ЗАТ "КТМ"); додатком до договору
купівлі-продажу від 25.07.2002 року № 21/25, укладеного позивачем
з товариством з обмеженою відповідальністю "ВМ" (далі - ТОВ "ВМ").
У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив
визнати право власності на майно, придбане ним за договорами
купівлі-продажу від 09.06.2000 року № 1, від 26.09.2000 року, від
27.11.2000 року та від 27.12.2000 року, укладеними з ВАТ "КМ"; за
договорами купівлі-продажу від 21.05.2001 року та від 31.07.2001
року, укладеними із ЗАТ "КТМ"; за договором купівлі-продажу від
25.07.2002 року № 21/25, укладеним з ТОВ "ВМ"; за договором
купівлі-продажу від 25.07.2002 року № 22/25, укладеним з
товариством з обмеженою відповідальністю "УК" (далі - ТОВ "УК").
Позивач зазначав, що відповідно до вказаних договорів
купівлі-продажу він придбав у власність системи кабельного
телебачення. Проте право власності позивача не визнається
підприємством "К" у зв'язку з тим, що рішенням Київської міської
ради від 27.12.2001 року № 200/1634 "Про зарахування до
комунальної власності територіальної громади міста Києва
обладнання систем колективного прийому телебачення"
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
(далі - рішення Київської міськради від
27.12.2001 року № 200/1634) обладнання систем колективного прийому
телебачення згідно з додатком закріплено на праві повного
господарського відання за підприємством "К".
Адміністрація позов не визнавала, посилаючись на те, що системи,
кабельного телебачення, які будувались на території Деснянського
(колишнього Ватутінського) району м. Києва, приймались в
експлуатацію, разом з новобудовами і передавались на баланс
державному комунальному підприємству "ЖРФ"; останнім відповідно до
рішення Київської міськради від 27.12.2001 року № 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
системи кабельного телебачення передано
підприємству "К".
Підприємство "К" позов не визнавало, обґрунтовуючи свої
заперечення проти позову посиланням на рішення Київської міськради
від 27.12.2001 року № 200/1634 ( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
.
Підприємство "К" зазначало, що позивач пов'язує порушення своїх
прав із надісланням листів комунальним підприємством по утриманню
житлового господарства Святошинського району м. Києва, комунальним
підприємством по утриманню житлового господарства Солом'янського
району м. Києва, Подільською та Шевченківською районними у м.
Києві державними адміністраціями, тобто особами, які не є
сторонами у справі. Ці листи та листи самого підприємства "К"
стосовно обладнання систем колективного прийому телебачення
адресувались ВАТ "КМ", ВАТ "ІВК", "ІВК+ЮТАР", ТОВ "ВК", які також
не є сторонами у справі. Посилаючись на вказані обставини,
підприємство "К" вважало, що позивачем не надано доказів порушення
його прав з боку відповідачів.
Підприємство "Ж" відзиву на позов не надало.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.10.2002 року позов
задоволене, за ТОВ "КТМ" визнано право власності на системи
кабельного телебачення та інше майно згідно з переліком. Суд
зазначив, що за договорами купівлі-продажу від 09.06.2000 року №
1, від 26.09.2000 року, від 27.11.2000 року, від 27.12.2000 року,
від 21.05.2001 року, від 31.07.2001 року, від 25.07.2002 року №
21/25 та від 25.07.2002 року № 22/25 позивач придбав системи
кабельного телебачення, склад і вартість яких визначено у додатках
до договорів. За умовами договорів право власності на придбане
майно перейшло до позивача з моменту укладення відповідних актів
прийому-передачі майна. Рішенням господарського суду м. Києва від
18.09.2002 року у справі № 24, яка розглядалась за позовом ТОВ
"КТМ" до ВАТ "КМ", ЗАТ "КТМ", ТОВ "ВМ", ТОВ "УК" про визнання
зазначених договорів недійсними, визнано, що договори
купівлі-продажу відповідають вимогам законодавства. У
мотивувальній частині вказаного судового рішення наведено перелік
майна, що є предметом договорів купівлі-продажу. За цих обставин
суд визнав позовні вимоги доведеними, а дії відповідачів такими,
що порушують вимоги статті 55 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Суд визнав необгрунтованим посилання відповідачів на рішення
Київської міськради від 27.12.2001 року № 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
, зазначивши, що у цьому рішенні йдеться про
системи колективного прийому телебачення, тоді як предметом спору
є право власності на майно систем кабельного телебачення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.11.2002 року та постановою Вищого господарського суду України
від 21.01.2003 року № 3 зазначене рішення залишено без змін.
Погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій,
Вищий господарський суд України додатково зазначив, що рішення
Київської міськради від 27.12.2001 року № 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
не підлягає застосуванню судом, оскільки воно не
відповідає вимогам Закону України "Про столицю України -
місто-герой Київ" ( 401-14 ) (401-14)
.
З квітня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
підприємства "К" порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
21.01.2003 року № 3. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування зазначеної постанови та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної
скарги зроблено посилання на порушення положень статей 6, 13
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильне застосування норм
матеріального права та порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Обґрунтованими є доводи касаційної скарги підприємства "К"
стосовно порушення Вищим господарським судом України вимог частини
другої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якою встановлено безумовні підстави скасування судом
касаційної інстанції рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду, зокрема у разі якщо справу розглянуто судом
за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином
про час і місце засідання суду.
Ухвалою від 11.11.2002 року Київський апеляційний господарський
суд призначив на 28.11.2002 року розгляд апеляційної скарги
підприємства "К" на рішення господарського суду м. Києва у даній
справі та визнав явку представників сторін у судове засідання
обов'язковою. Зазначену ухвалу, надіслану підприємству "К" на
адресу м. Київ, відділення зв'язку 13.11.2002 року повернуло суду
з посиланням на відсутність одержувача за цією адресою. Слід
зазначити, що правильна поштова адреса підприємства "К" (м. Київ)
вказувалась ним у відзивах на позовну заяву та в апеляційній
скарзі, але суд апеляційної інстанції не вжив заходів до належного
повідомлення цього підприємства про час і місце засідання суду і
розглянув справу за відсутності його представника.
За наявності даних про те, що підприємство "К" фактично не було
повідомлено про час та місце розгляду справи і тому його
представник не з'явився у засідання суду апеляційної інстанції,
Вищий господарський суд України доводи касаційної скарги в цій
частині не розглянув і не застосував процесуальні наслідки,
передбачені частиною другою статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судами допущені й інші істотні порушення норм процесуального
права, на які не звернув уваги Вищий господарський суд України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення
є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин. Рішення судів першої й
апеляційної інстанції цим вимогам не відповідають.
Судами не встановлено усю сукупність обставин, за яких можна
зробити обґрунтований висновок щодо законного власника спірного
майна. Зокрема не з'ясовано правовий режим обладнання будинкових
розподільчих мереж, щодо якого підприємство "К" заперечує право
власності позивача. Висновок про те, що це обладнання не входить
до систем колективного прийому телебачення, зроблено судом без
обґрунтування цього висновку будь-якими фактичними даними та
посилань на нормативно-технічну документацію.
Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального права та
непереконливість зроблених ними висновків, усі ухвалені у справі
рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду
необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються
вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених
обставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу спеціалізованого комунального підприємства "К"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp05/145-1 ) (sp05/145-1)
від 21.01.2003 року №3, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 28.11.2002 року та рішення
господарського суду м. Києва від 08.10.2002 року
скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.