СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
13.05.2003
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу спеціалізованого комунального
підприємства "Київтелесервіс" (далі - підприємство
"Київтелесервіс") на постанову Вищого господарського суду України
від 21 січня 2003 р. ( n0018600-03 ) (n0018600-03)
у справі за позовом ТОВ
"Київські телекомунікаційні мережі" (далі - ТОВ "КТМ") до
комунального підприємства по утриманню житлового господарства
Деснянського району м. Києва "Житлорембудсервіс" (далі -
підприємство "Житлорембудсервіс"), підприємства "Київтелесервіс",
Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (далі -
Адміністрація) про визнання права власності на майно,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2002 р. ТОВ "КТМ" звернулося до господарського суду
м. Києва із позовом до підприємства "Житлорембудсервіс",
підприємства "Київтелесервіс", Адміністрації про визнання права
власності на майно, перелік якого визначено додатками до договорів
купівлі-продажу від 26 вересня, 27 листопада та 27 грудня 2000 р.,
укладених позивачем із ВАТ "Київтелемонтаж"; додатком до договору
купівлі-продажу від 31 липня 2001 р., укладеного позивачем із ЗАТ
"Київтелемережа"; додатком до договору купівлі-продажу від
25 липня 2002 р. N 21/25, укладеного позивачем із ТОВ
"Воля-медіа".
У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і
просив визнати право власності на майно, придбане ним за
договорами купівлі-продажу від 9 червня 2000 р. N 1, від
26 вересня, 27 листопада та 27 грудня 2000 р., укладеними з ВАТ
"Київтелемонтаж"; за договорами купівлі-продажу від 21 травня та
31 липня 2001 р., укладеними із ЗАТ "Київтелемережа"; за договором
купівлі-продажу від 25 липня 2002 р. N 21/25, укладеним із ТОВ
"Воля-медіа"; за договором купівлі-продажу від 25 липня 2002 р.
N 22/25, укладеним із ТОВ "Українські комунікації".
Позивач зазначав, що відповідно до цих договорів
купівлі-продажу він придбав у власність системи кабельного
телебачення. Проте право власності позивача не визнається
підприємством "Київтелесервіс" у зв'язку з тим, що рішенням
Київської міської ради "Про зарахування до комунальної власності
територіальної громади м. Києва обладнання систем колективного
прийому телебачення" від 27 грудня 2001 р. N 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
(далі - рішення Київської міськради N 200/1634)
обладнання систем колективного прийому телебачення згідно з
додатком закріплено на праві повного господарського відання за
підприємством "Київтелесервіс".
Адміністрація позов не визнала, посилаючись на те, що системи
кабельного телебачення, які будувались на території Деснянського
(колишнього Ватутінського) району м. Києва, приймались в
експлуатацію разом із новобудовами і передавались на баланс
державному комунальному підприємству "Житлоремфонд"; останнім
відповідно до рішення Київської міськради N 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
системи кабельного телебачення передано
підприємству "Київтелесервіс".
Підприємство "Київтелесервіс" позов не визнало, обґрунтовуючи
свої заперечення проти позову посиланням на рішення Київської
міськради N 200/1634 ( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
.
Підприємство "Київтелесервіс" зазначало, що позивач пов'язує
порушення своїх прав із надісланням листів комунальним
підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського
району м. Києва, комунальним підприємством по утриманню житлового
господарства Солом'янського району м. Києва, Подільською та
Шевченківською районними у м. Києві державними адміністраціями,
тобто особами, які не є сторонами у справі. Ці листи та листи
самого підприємства "Київтелесервіс" стосовно обладнання систем
колективного прийому телебачення адресувались ВАТ
"Київтелемонтаж", ВАТ "ІВК", "ІВК+ЮТАР", ТОВ "Воля-кабель", які
також не є сторонами у справі. Посилаючись на ці обставини,
підприємство "Київтелесервіс" вважало, що позивачем не надано
доказів порушення його прав з боку відповідачів.
Підприємство "Житлорембудсервіс" відзиву на позов не надало.
Рішенням господарського суду м. Києва від 8 жовтня 2002 р.
позов задоволено, за ТОВ "КТМ" визнано право власності на системи
кабельного телебачення та інше майно згідно з переліком. Суд
зазначив, що за договорами купівлі-продажу від 9 червня 2000 р.,
від 26 вересня, 27 листопада та 27 грудня 2000 р., від 21 травня
та 31 липня 2001 р., від 25 липня 2002 р. N 21/25 та 22/25 позивач
придбав системи кабельного телебачення, склад і вартість яких
визначено у додатках до договорів. Згідно з умовами договорів
право власності на придбане майно перейшло до позивача з моменту
укладення відповідних актів приймання-передачі майна. Рішенням
господарського суду м. Києва від 18 вересня 2002 р. у справі, яка
розглядалась за позовом ТОВ "КТМ" до ВАТ "Київтелемонтаж", ЗАТ
"Київтелемережа", ТОВ "Воля-медіа", ТОВ "Українські комунікації"
про визнання зазначених договорів недійсними, визнано, що договори
купівлі-продажу відповідають вимогам законодавства. У
мотивувальній частині названого судового рішення наведено перелік
майна, що є предметом договорів купівлі-продажу. За цих обставин
суд визнав позовні вимоги доведеними, а дії відповідачів - такими,
що порушують вимоги ст. 55 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Суд визнав необґрунтованим посилання відповідачів на рішення
Київської міськради N 200/1634 ( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
, зазначивши, що у
цьому рішенні йдеться про системи колективного прийому
телебачення, тоді як предметом спору є право власності на майно
систем кабельного телебачення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28 листопада 2002 р. та постановою Вищого господарського суду
України від 21 січня 2003 р. ( n0018600-03 ) (n0018600-03)
зазначене рішення
залишено без змін. Погоджуючись із висновками судів першої та
апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України додатково
зазначив, що рішення Київської міськради N 200/1634
( ra_200023-01 ) (ra_200023-01)
не підлягає застосуванню судом, оскільки воно не
відповідає вимогам Закону України "Про столицю України -
місто-герой Київ" ( 401-14 ) (401-14)
.
Верховним Судом України 3 квітня 2003 р. за касаційною
скаргою підприємства "Київтелесервіс" порушено провадження з
перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського
суду України від 21 січня 2003 р. ( n0018600-03 ) (n0018600-03)
У касаційній
скарзі порушується питання про скасування зазначеної постанови та
передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На
обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на порушення
положень статей 6, 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
неправильне застосування норм матеріального права та порушення
норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
розглянувши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Обґрунтованими є доводи, наведені у касаційній скарзі
підприємства "Київтелесервіс", стосовно порушення Вищим
господарським судом України вимог ч. 2 ст. 111-10 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
якою встановлено безумовні підстави скасування судом касаційної
інстанції рішення місцевого або постанови апеляційного
господарських судів, зокрема у разі, якщо справу розглянуто судом
за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином
про час і місце засідання суду.
Ухвалою від 11 листопада 2002 р. Київський апеляційний
господарський суд призначив на 28 листопада 2002 р. розгляд
апеляційної скарги підприємства "Київтелесервіс" на рішення
господарського суду м. Києва у цій справі та визнав явку
представників сторін у судове засідання обов'язковою. Зазначену
ухвалу, надіслану підприємству "Київтелесервіс" за адресою:
м. Київ, вул. Ярославська, 22/23, 13 листопада 2002 р. відділення
зв'язку повернуло суду з посиланням на відсутність одержувача за
цією адресою. Слід зазначити, що правильна поштова адреса
підприємства "Київтелесервіс" (м. Київ, вул. Герцена, 6)
вказувалась ним у відзивах на позовну заяву та в апеляційній
скарзі, але суд апеляційної інстанції не вжив заходів до належного
повідомлення цього підприємства про час і місце засідання суду і
розглянув справу за відсутності його представника.
За наявності даних про те, що підприємство "Київтелесервіс"
фактично не було повідомлено про час та місце розгляду справи і
тому його представник не з'явився у засідання суду апеляційної
інстанції, Вищий господарський суд України доводи, наведені у
касаційній скарзі в цій частині, не розглянув і не застосував
процесуальні наслідки, передбачені ч. 2 ст. 111-10 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судами допущено й інші істотні порушення норм процесуального
права, на які не звернув уваги Вищий господарський суд України.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства
і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до
норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій цим
вимогам не відповідають.
Судами не встановлено всю сукупність обставин, за яких можна
дійти обґрунтованого висновку щодо законного власника спірного
майна. Зокрема, не з'ясовано правовий режим обладнання будинкових
розподільчих мереж, щодо якого підприємство "Київтелесервіс"
заперечує право власності позивача. Висновок про те, що це
обладнання не входить до систем колективного прийому телебачення,
зроблено судом без обґрунтування цього висновку будь-якими
фактичними даними та посилань на нормативно-технічну документацію.
Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального
права та непереконливість зроблених ними висновків, усі ухвалені у
справі рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
суду необхідно всебічно і повно перевірити доводи, на яких
ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і залежно від
встановлених обставин вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний
Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу підприємства "Київтелесервіс" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 21 січня
2003 р., ( n0018600-03 ) (n0018600-03)
постанову Київського апеляційного
господарського суду від 28 листопада 2002 р. та рішення
господарського суду м. Києва від 8 жовтня 2002 р. скасувати, а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Господарське судочинство
в Україні: Судова практика.
Застосування процесуальних
норм", 2005 р.