Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2003 р. м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого судді,
Суддів,
за участю представників ДКПР України - К-ї Ю.О., Н-ї Г.Ю. та С-к
Н.М.; НАК "НУ" - Г-о Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДКПР України на постанову Вищого господарського суду України від 5
лютого 2003 року № 19 у справі за позовом ДКПР України до НАК "НУ"
про стягнення 207 570 грн. 81 коп.,
встановила:
У листопаді 2001 року ДКПР України звернулась до господарського
суду м. Києва з позовом до НАК "НУ" про стягнення 207 570 грн. 81
коп. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач має борг
за непереданий газ, який позивач повинен був одержати в рахунок
фінансування за спожиту теплову енергію і газ.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12 грудня 2001 року
позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 207
570 грн. 81 коп. боргу.
Постановою Київського апеляційного господарського 21 листопада
2002 року вищевказане рішення залишено без змін.
Це рішення та постанова мотивована тим, що позивач передав
відповідачу за актами приймання-передачі природний газ із
підземних сховищ газу ДК "УТГ" та АТ "УГП", внаслідок чого у НАК
"НУ" виникла заборгованість в розмірі 207 570 грн. 81 коп., що
підтверджується актом звірки розрахунків від 31 жовтня 2000 року.
Згідно з вимогами ст.ст. 161, 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватись належним чином. Тому з відповідача підлягає
стягненню сума боргу.
Постановою Вищого господарського суду України від 5 лютого 2003
року № 19 рішення господарського суду м. Києва від 12 грудня 2001
року та постанову Київського апеляційного господарського суду від
21 листопада 2002 року скасовано. Провадження у справі припинено.
Постанова обгрунтована тим, що оскільки спір у даній справі не
пов'язаний з порушенням законодавства України про цінні папери, то
він не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Ухвалою судової палати у господарських справах Верховного Суду
України від 10 квітня 2003 року порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 5 лютого 2003 року № 19 за касаційною скаргою ДКПРУкраїни, де
поставлено питання про скасування зазначеної постанови Вищого
господарського суду України та залишення без зміни рішення
господарського суду м. Києва від 12 грудня 2001 року та постанови
Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2002
року. Посилання зроблені на невідповідність оскарженої постанови
положенням Конституції України та виявлення різного застосування
Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону
в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ДКПРУкраїни, яка
підтримала доводи касаційної скарги та просила її задовольнити,
представника НАК "НУ", котрий заперечував проти цього, перевіривши
матеріали справи, судова палата у господарських справах Верховного
Суду України дійшла висновку, що оскаржена постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова
Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2002
року - залишенню в силі із таких підстав.
Відповідно до ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі.
Підприємства та організації усіх форм власності майна та
організаційних форм, що мають статус юридичної особи, наділені
правом звертатися до господарського суду за захистом своїх прав і
охоронюваних законом інтересів.
Право на звернення до господарського суду мають не тільки
підприємства, установи, організації, але і державні та інші
органи, які є юридичними особами.
Згідно зі ст.ст.1, 21 ГПК України, державні органи можуть бути
учасниками господарського процесу.
Частиною 2 ст. 24 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що юридичними
особами є установи та інші державні організації, що перебувають на
державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких
користуються правами розпорядників кредитів.
Згідно з п. 15 Положення про Державну комісію з цінних паперів та
фондового ринку ( 142/97 ) (142/97)
, затвердженого Указом Президента
України від 14 лютого 1997 року № 142/97, Комісія та її
територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні
баланси, рахунки в установах банків, печатки із зображенням малого
Державного Герба України і своїм найменуванням.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися
до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів.
Правоздатність ДКПР України стосовно укладення будь-яких
цивільно-правових договорів, направлених на забезпечення належних
умов для виконання покладених на неї зобов'язань, не обмежена, а
раз так, то вона може звертатися і до суду за захистом своїх прав,
що витікають із таких договорів.
Таким чином, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
України мала право звертатися до господарського суду з позовом до
НАК "НУ", оскільки вважала, що останній порушив її права.
Тому висновок Вищого господарського суду України про те, що ДКПР
може звертатись до суду тільки у зв'язку з порушенням
законодавства України про цінні папери, є неправильним.
Судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини
досліджені у повному обсязі.
У зв'язку з наведеним постанова Вищого господарського суду України
від 5 лютого 2003 року № 19 підлягає скасуванню, а рішення
господарського суду м. Києва від 12 грудня 2001 року та постанова
Київського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2002
року - залишенню в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
постановила:
Касаційну скаргу ДКПРУкраїни задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/763-1 ) (sp02/763-1)
від 5 лютого 2003 року № 19 скасувати, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21
листопада 2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.