ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22.04.2003 Справа N 8/118
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі <...>:
за участю представників
позивача: Костюк Н.І., відповідача: Попкова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними
інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ" (далі - Товариство) на
постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2003
року справу за позовом Товариства до відкритого акціонерного
товариства "Слов'янський крейдовапняний завод" (далі - Завод) про
стягнення 228904 грн. 74 коп. боргу та за зустрічним позовом
Заводу до Товариства про визнання договору оперативного лізингу
N 12213/06/01 від 2 червня 2000 року (далі - договір) недійсним,
в с т а н о в и в:
З позовом до господарського суду Донецької області Товариство
звернулося 21 січня 2002 року.
Заявлена позовна вимога мотивована неналежним виконанням
відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо сплати лізингових
платежів у встановлені договором строки і розмірах, заборгованість
з яких з урахуванням офіційного індексу інфляції становить ціну
позову.
5 березня 2002 року по даній справі прийнято зустрічний позов
Заводу про визнання договору недійсним з мотивів невідповідності
вимогам закону.
Посилаючись на статті 7, 16 Закону України "Про лізинг"
( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(далі - Закон про лізинг), які містять перелік
істотних умов договору лізингу, Завод вважав, що оспорюваний
договір не містить таких умов як розмір, склад, графік сплати
лізингових платежів та умов їх перегляду; визначення умов
експлуатації і технічного обслуговування, модернізації об'єкта
лізингу та надання інформації стосовно його технічного стану тощо.
Крім цього пункт 6.1. договору містить умову про право Товариства
при настанні певних обставин в односторонньому порядку припинити
дію договору, що суперечить положенням статті 162 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якою одностороння відмова від виконання
зобов'язань не допускається.
Рішенням від 9 квітня 2002 року суд за власною ініціативою
договір визнав неукладеним, в задоволенні первісного позову
відмовив, а провадження у справі за зустрічним позовом припинив
через відсутність предмета спору.
Приймаючи зазначене рішення, суд виходив з того, що
відповідно до статті 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
цей договір не може
вважатися укладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо
умов, викладених Заводом в протоколі розбіжностей, який Товариство
підписало лише під своєю редакцією, що є доказом їх
неврегульованості, а тому договору не існує, і заявлена на його
підставі позовна вимога не підлягає задоволенню. Суд також визнав,
що за таких обставин відсутній предмет спору за зустрічним позовом
про визнання договору недійсним, що є підставою припинення
провадження у справі за цим позовом.
Постановою Вищого господарського суду України від 18 липня
2002 року рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд
господарського суду першої інстанції.
Задовольняючи касаційну скаргу, суд обгрунтовував постанову
тим, що, визнаючи договір неукладеним за власною ініціативою суд
вийшов за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої
сторони, що суперечить положенням пункту другого статті 83 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
; визнавши договір неукладеним, господарський
суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вирішення цього
питання у такій правовій площині не відповідає засобам захисту
цивільних прав, передбачених статтею 6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
іншими законами України, а визнання договору неукладеним як факту,
що не має юридичного значення, може мати місце лише в аспекті
юридичної оцінки обставин справи та обгрунтованості заявлених
вимог; суд належно не з'ясував дійсні обставини справи, а тому
припинення провадження у справі в частині зустрічних позовних
вимог та відмова в задоволенні первісного позову недостатньо
мотивовані.
За результатами нового розгляду справи рішенням суду від
8 жовтня 2002 року в задоволенні первісного позову відмовлено, а
провадження щодо зустрічного позову припинено.
Ухвалюючи зазначене рішення суд виходив з того, що договір
між сторонами є неукладеним, оскільки вони не врегулювали умови
протоколу розбіжностей. З огляду на цей висновок суд вважає, що
заявлені на його підставі позовні вимоги не підлягають
задоволенню, а провадження в частині зустрічної позовної вимоги
підлягає припиненню через відсутність предмета спору.
В апеляційному порядку це рішення не оскаржувалося.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
рішення залишив без змін, обгрунтувавши її такими ж висновками, як
і суд першої інстанції.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу її невідповідністю
постанові Верховного Суду України від 15 січня 2003 року у справі
N 3-1524к02, яка є аналогічною з даною справою.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи. Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-19 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) Верховний Суд
України скасовує постанову Вищого господарського суду України,
якщо визнає, що вона, зокрема, ухвалена на підставі неправильного
застосування норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову і припиняючи
провадження у справі щодо зустрічного позову, господарські суди
першої і касаційної інстанцій виходили з того, що підписаний
Товариством і Заводом договір не можна вважати укладеним через
непогодження між ними протоколу розбіжностей, з якими цей договір
підписав Завод.
Такий висновок не грунтується на законі і не відповідає
фактичним обставинам справи.
Господарським судом встановлено, що з боку Заводу договір був
підписаний з протоколом розбіжностей. Цей протокол, на думку суду,
складається з двох частин: первісної редакції спірних умов
договору, запропонованої Товариством, та зміненої редакції цих
умов, яку запропонував Завод. Підписання вказаного протоколу
Товариством під первісною редакцією суд вважав доказом того, що
воно визнало лише цю редакцію і не погодилось зі зміненою
редакцією, а відтак, і доказом неврегульованості розбіжностей та
недосягнення згоди щодо цих умов, які відповідно до статті 153 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є істотними.
Зазначений висновок суду є хибним і не відповідає дійсності,
бо якщо сторона підписала отриманий від іншої сторони протокол
розбіжностей до договору, то цей факт є підтвердженням того, що
нові пропозиції нею акцептовані.
З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення не
можуть вважатися законними і обгрунтованими, тому вони підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно
перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами
матеріального права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому
повно відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно
до закону ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю з
іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ" задовольнити,
постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2003
року, рішення господарського суду Донецької області від 8 жовтня
2002 року, постанову Вищого господарського суду України від
18 липня 2002 року та рішення господарського суду Донецької
області від 9 квітня 2002 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 1