ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15.04.2003 Справа N 24/325
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі <...>:
за участю представників відповідача Золотникової Н.С.,
Малявіна А.Б.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Об'єднаний фондовий реєстратор" (далі -
Реєстратор) на постанову Вищого господарського суду України від
23.01.2003 року N 24/325, в с т а н о в и в:
У червні 2002 року відкрите акціонерне товариство
"Сумиобленерго" (далі - Товариство) звернулося до господарського
суду м. Києва з позовами до Реєстратора про визнання недійсним
договору від 30.10.1998 року N 2 на виконання операцій по веденню
реєстру власників іменних цінних паперів емітента (далі - договір
від 30.10.1998 року N 2) та про визнання договору від 25.02.2002
року N 29 про надання послуг щодо підготовки та проведення
загальних зборів акціонерів (далі - договір від 25.02.2002 року
N 29) таким, що втратив чинність, та стягнення 11923 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2002 року
зазначені позовні заяви об'єднані в одну справу.
У процесі розгляду справи Товариство уточнило позовні вимоги
і просило розірвати договір від 25.02.2002 року N 29.
Позовну вимогу про визнання недійсним договору від 30.10.1998
року N 2 Товариство обгрунтовувало тим, що цей договір не
відповідає вимогам пункту 8.4 Положення про порядок ведення
реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
26.05.1998 року N 60 ( vr060312-98 ) (vr060312-98)
, із змінами та доповненнями
(далі - Положення).
Позовні вимоги про розірвання договору від 25.02.2002 року
N 29 та повернення сплачених за цим договором грошових коштів
обгрунтовувались посиланням на неналежне виконання відповідачем
умов зазначеного договору, що ставить під загрозу проведення
загальних зборів акціонерів Товариства, призначених на 27.06.2002
року.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.07.2002 року
позови задоволене, визнано договір від 30.10.1998 року N 2
недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
з моменту його укладення, розірвано договір від
25.02.2002 року N 29, стягнуто з відповідача на користь позивача
грошові кошти у сумі 11732 грн.
Суд зазначив, що згідно з пунктом 8.5 договору від 30.10.1998
року N 2 у випадку невиконання однією із сторін умов договору він
розривається згідно з чинним законодавством України. За висновком
суду ця умова договору не відповідає вимогам пункту 8.4 Положення
( vr060312-98 ) (vr060312-98)
, яким встановлено, що договір на ведення реєстру
повинен передбачати право емітента та реєстроутримувача на
припинення дії договору в односторонньому порядку. Суд також
зазначив, що у договорі від 30.10.1998 року N 2 сторони не
передбачили вартість виконуваних робіт у разі пролонгації
договору. За цих обставин договір від 30.10.1998 року N 2 визнано
таким, що не відповідає чинному законодавству та ущемляє права
позивача.
Суд визнав доведеним факт невиконання Реєстратором своїх
зобов'язань за договором від 25.02.2002 року N 29, з цієї підстави
розірвав договір та стягнув на користь Товариства 11732 грн., які
були перераховані Реєстратору платіжним дорученням від 07.03.2002
року N 1515 як оплата за надані послуги.
При цьому суд виходив із того, що Реєстратор на письмову
вимогу Товариства не надав копію реєстру власників іменних цінних
паперів; Реєстратор заявив Товариству про неможливість надання
інформації, оскільки у зв'язку зі слідчими діями вилучено
документи системи реєстру Товариства та системні блоки
комп'ютерів, на яких зберігалась база даних; Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку рішенням від 26.06.2002 року
N 189 визнала реєстр акціонерів Товариства втраченим без
можливості відновлення і призначила тимчасовим реєстратором для
проведення загальних зборів акціонерів Товариства відкрите
акціонерне товариство "Облбудм-Реєстр".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11.10.2002 року та постановою Вищого господарського суду України
від 23.01.2003 року N 24/325 зазначене рішення залишено без змін.
27 березня 2003 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Реєстратора порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
23.01.2003 року N 24/325. У касаційній скарзі ставиться питання
про скасування зазначеної постанови та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з мотивів неправильного
застосування норм матеріального права, виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах. В обгрунтування мотивів
щодо неоднозначного застосування господарськими судами статті 59
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зроблено посилання на пункт
3.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999
року N 02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
"Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" із
змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір від
30.10.1998 року N 2, предметом якого є ведення реєстру власників
іменних цінних паперів Товариства згідно з Положенням
( vr060312-98 ) (vr060312-98)
.
Визнаючи договір від 30.10.1998 року N 2 недійсним, суд
першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної
інстанцій, виходив з того, що договір не відповідає вимогам пункту
8.4 Положення ( vr060312-98 ) (vr060312-98)
. Зокрема, за правилами цього пункту
договір на ведення реєстру повинен передбачати право емітента та
реєстроутримувача на припинення дії договору в односторонньому
порядку. Суд встановив, що договір від 30.10.1998 року N 2 такої
умови не містить.
Проте, застосовуючи пункт 8.4 Положення ( vr060312-98 ) (vr060312-98)
, суди
не дали йому юридичної оцінки і не врахували, що відповідно до
частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не застосовує акти державних та
інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Правові основи обігу цінних паперів у Національній
депозитарній системі визначаються Законом України від 10.12.1997
року N 710/97-ВР ( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
"Про Національну депозитарну
систему та особливості електронного обігу цінних паперів в
Україні" (далі - Закон N 710/97-ВР). Частиною 2 статті 9 цього
Закону передбачено, що рішення про передачу ведення реєстру
власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних
зборах акціонерів; загальні збори або спостережна рада
акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення
реєстру власників іменних цінних паперів в порядку, визначеному
статутом товариства. Водночас у частині 3 статті 9 Закону
N 710/97-ВР зазначено, що Державна комісія з цінних паперів та
фондового ринку, будь-які інші органи державної влади, а також
юридичні та фізичні особи не можуть приймати рішення обов'язкового
чи рекомендаційного характеру щодо ведення реєстрів власників
іменних цінних паперів, забезпечення ведення таких реєстрів чи їх
розподілу, що суперечать частині другій цієї статті.
Вказівок щодо підстав, з яких договір на ведення реєстру
власників іменних цінних паперів припиняється, Закон N 710/97-ВР
( 710/97-ВР ) (710/97-ВР)
не містить. Отже до такого договору повинні
застосовуватись загальні підстави припинення зобов'язань,
встановлені цивільним законодавством. Відповідно до статті 162
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
одностороння відмова від
виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не
допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
За таких обставин у суду не було законних підстав для
визнання договору від 30.10.1998 року N 2 недійсним.
Задовольняючи позов про визнання договору від 30.10.1998 року
N 2 недійсним, суд першої інстанції допустив й інші порушення норм
матеріального права, а суди апеляційної та касаційної інстанцій на
це уваги не звернули.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 15 Постанови від 28.04.1978 року N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
"Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними", угода не може бути визнана повністю недійсною, якщо
не відповідають законові лише її окремі частини, і обставини
справи свідчать про те, що вона була б укладена і без включення до
неї недійсної її частини. Суд зазначеного не врахував і,
пославшись на невідповідність пункту 8.5 договору від 30.10.1998
року N 2 вимогам пункту 8.4 Положення ( vr060312-98 ) (vr060312-98)
, без
будь-якого обгрунтування визнав договір повністю недійсним.
Як зазначалося, предметом договору від 30.10.1998 року N 2 є
виконання Реєстратором операцій по веденню реєстру власників
іменних цінних паперів Товариства, тобто надання певного роду
послуг, повернути які у зв'язку з визнанням договору недійсним
неможливо. Визнавши договір від 30.10.1998 року N 2 недійсним з
моменту укладення, суд не врахував положень частини 2 статті 59
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої дія
угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє, якщо із
самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на
майбутнє.
Водночас слід погодитись з судовими рішеннями в частині
вирішення спору про розірвання договору від 25.02.2002 року N 29,
які грунтуються на встановлених судом обставинах неналежного
виконання Реєстратором своїх зобов'язань за цим договором.
Касаційна скарга Реєстратора не містить доводів щодо незаконності
судових рішень в цій частині, а перевіркою матеріалів справи
порушень норм матеріального права не встановлено.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення слід
скасувати частково та передати справу на новий розгляд до суду
першої інстанції в частині спору за позовом про визнання договору
від 30.10.1998 року N 2 недійсним.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене
та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Об'єднаний фондовий реєстратор" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 23.01.2003
року N 24/325, постанову Київського апеляційного господарського
суду від 11.10.2002 року та рішення господарського суду м. Києва
від 04.07.2002 року скасувати частково та передати справу на новий
розгляд до суду першої інстанції в частині позову відкритого
акціонерного товариства "Сумиобленерго" до товариства з обмеженою
відповідальністю "Об'єднаний фондовий реєстратор" про визнання
недійсним договору N 2 від 30.10.1998 року на виконання операцій
по веденню реєстру власників іменних цінних паперів емітента.
У решті постанову Вищого господарського суду України від
23.01.2003 року N 24/325 залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, рік 2004, N 1