Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.04.2003 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представника довірчого товариства "ХХХ" - присутній ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у
м. Н-ську на постанову Вищого господарського суду України від ХХ
грудня юку № Х1 у справі за позовом ДПІ у м. Н-ську до довірчого
товариства "ХХХ" (третя особа - Кабінет Міністрів України) про
стягненя 16 138 грн. 57 коп., отриманих без установлених законом
підстав,
встановив:
У лютому 2001 року ДПІ у м. Н-ську звернулась до господарського
суду Р-ської обл. із позовом до довірчого товариства "ХХХ" (третя
особа - Кабінет Міністрів України) про стягнення 16 138 грн.
57 коп., отриманих без установлених законом підстав. Позовні
вимоги обгрунтовувались тим, що при проведенні документальної
перевірки було виявлено, що на порушення вимог ст. 4 Закону
України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
довірче товариство "ХХХ" у
період із ХХ жовтня 1998 р. по ХХ березня 2000 року здійснювало
довірчі операції без одержання відповідної ліцензії та отримало за
ними 16 138 грн. 57 коп..
Рішенням господарського суду Р-ської обл. від ХХ липня - ХХ серпня
2001 року позов задоволене. Стягнуто з відповідача в доход
державного бюджету України 16 138 грн. 57 коп., отриманих без
установлених законом підстав.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ червня
2002 року вищевказане рішення залишено без змін.
Це рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач здійснював
свою підприємницьку діяльність щодо надання довірчих операцій із
майном довірителя без одержання ліцензії, що є порушенням ст. 4
Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
. Відповідно угоди з
надання довірчих послуг, здійснені у період із ХХ жовтня 1998 року
до ХХ березня 2000 року, є недійсними, а доходи від них підлягають
стягненню в доход держави як отримані без установлених законом
підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ грудня 2002
року № Х1 постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ червня 2002 року та рішення господарського суду Р-ської обл.
від ХХ липня - ХХ серпня 2001 року скасовано, а в задоволенні
позову відмовлено.
Постанова обгрунтована тим, що на час виникнення спірних
правовідношень Законом України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
і
постановою Кабінету Міністрів України № 1611 ( 1611-98-п ) (1611-98-п)
від 9
жовтня 1998 року з наступними змінами "Про порядок ліцензування
підприємницької діяльності" не було передбачено відповідальність
за здійснення довірчих операцій без одержання ліцензії. Це ж
стосується і п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, на підставі якої пред'явлено позов.
Крім того, у резолютивній частині рішення суду першої інстанції
відсутній висновок про визнання угод недійсними, а ст. 48 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
серед наслідків визнання угоди недійсною не
передбачає стягнення у доход держави одержаного за такою угодою.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ лютого 2003 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ грудня 2002 року № Х1 за
касаційною скаргою ДПІ у м. Н-ську, в якій поставлено питання про
скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України
та припинення провадження у справі. Посилання зроблені на
порушення норм матеріального права та виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідача, пояснення представника довірчого товариства
"ХХХ", який заперечував проти доводів касаційної скарги і просив
залишити її без задоволення, перевіривши матеріали справи,
Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржену постанову
Вищого господарського суду України слід залишити без змін із таких
підстав.
Вищий господарський суд України обгрунтовано скасував судові
рішення попередніх інстанцій, а в задоволенні позову відмовив у
зв'язку з наступним.
Ч-ським апеляційним господарським судом було встановлено, що з ХХ
жовтня 1998 року по ХХ березня 2000 року довірче товариство "ХХХ"
здійснило довірчі операції без ліцензії та отримало 16 138 грн. 57
коп. за надані послуги (а.с. 119 об.).
Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов і
стягуючи з відповідача в доход державного бюджету зазначені
грошові кошти, виходили з того, що довірче товариство "ХХХ" на
порушення ст. 4 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
в
редакції від 23 грудня 1997 ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
року здійснювало
діяльність, що підлягала ліцензуванню, без отримання відповідної
ліцензії.
Проте, пунктом 5 Прикінцевих положень цього Закону ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
Кабінету Міністрів України було запропоновано в місячний термін
після набрання чинності законом подати на розгляд Верховної Ради
України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у
відповідність із цим Законом ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
та розробити
нормативно-правові акти, передбачені цим Законом ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
.
Однак, вищенаведені законодавчі приписи виконані не були - в
указаний період орган ліцензування, порядок видачі ліцензій на
проведення довірчих операцій із майном довірителя та ліцензійні
умови не визначено. Відповідно ліцензії на даний вид
підприємницької діяльності не видавались.
Крім того, ст. 4 Закону України "Про підприємництво" ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
в редакції від 23 грудня 1997 року не передбачала стягнення в
доход держави грошових коштів, отриманих в результаті здійснення
діяльності, що підлягала ліцензуванню, без отримання відповідної
ліцензії. Частиною 26 цієї статті ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
встановлено лише,
що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють
підприємницьку діяльність без ліцензії, якщо її отримання
передбачено цим Законом, несуть відповідальність згідно з
законодавством. У той же час, згаданим Законом ( 762/97-ВР ) (762/97-ВР)
така
відповідальність не конкретизована. Іншими законами такої
відповідальності також не передбачено.
З урахуванням наведеного, постанову Вищого господарського суду
України від ХХ грудня 2002 року № Х1 слід залишити без змін, а
касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську - без задоволення.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську залишити без задоволення, а
постанову Вищого господарського суду України (sp01/517-1)
від ХХ грудня 2002 року № Х1 - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.