ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
25.03.2003 N 12/46
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
за участі представників позивача: Соловйова К.М.,
відповідача: Денисенко А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергорезерв" на
постанову Вищого господарського суду України від 19 грудня 2002
року справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Енергорезерв" (далі - Товариство) до Державної податкової
інспекції в Оболонському районі м. Києва (далі - Інспекція) про
визнання частково недійсним рішення N 661/10/23-404-30184212-12436
від 29 серпня 2001 року "Про застосування та стягнення сум
штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого
законодавства" (далі - оспорюване рішення) встановив:
З позовом до Господарського суду м. Києва Товариство
звернулося 29 грудня 2001 року.
Заявлена позовна вимога мотивована твердженнями про те, що
викладені в оспорюваному рішенні факти не відповідають дійсним
результатам господарсько-фінансової діяльності Товариства за
період, що перевірявся Інспекцією.
Рішенням від 12 лютого 2002 року позов задоволено частково;
рішення Інспекції визнано недійсним в частині донарахування
податку на прибуток в сумі 93000 гривень, податку на додану
вартість в сумі 16141 гривні 50 копійок, застосування фінансових
санкцій в сумі 5450 гривень. Позовна вимога про стягнення витрат
на оплату адвокатських послуг в сумі 7100 гривень залишена без
розгляду.
Судове рішення обгрунтовано посиланнями на підпункт 4.2.2
пункту 4.2 статті 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, яким передбачено, що якщо
дані документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, то контролюючий
орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового
зобов'язання платника податків. Інспекція зазначену вимогу не
виконала, а фактичні обставини справи, що підтверджені
представленими позивачем належними доказами, підтверджують
відсутність в нього податкових зобов'язань.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
5 вересня 2002 року зазначене рішення суду першої інстанції
залишив без зміни, обгрунтувавши її такими ж висновками.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
ухвалені у справі рішення господарського суду першої інстанції та
постанову апеляційного суду скасував, а в задоволенні позову
відмовив.
Постанова обгрунтована положеннями статті 10 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та статті 20 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємстві" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
згідно з якими відповідальність за правильність нарахування,
своєчасність сплати податків та дотримання податкового
законодавства несе платник податку в порядку і розмірах,
визначених законами.
Вищий господарський суд України не погодився з висновками
судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Інспекція на
підставі підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
зобов'язана була самостійно виявити у поданих Товариством
деклараціях помилки, визначити суму його податкових зобов'язань і
не застосовувати при цьому до нього встановленої відповідальності
у вигляді штрафу.
Посилаючись на підпункт 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, яким передбачено, що у разі, коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язанні платника
податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту
4.2.2 пункту 4.2. статті 4 Закону, такий платник податків
зобов'язаний сплатити штраф, суд дійшов висновку, що контролюючий
орган має право самостійно донараховувати податкові зобов'язання
платників податків не для того, щоб звільнювати їх від
відповідальності, а метою її застосування, - зокрема накладення на
них зазначеного штрафу у розмірі 5% від суми недоплачених
податків, зборів (обов'язкових платежів), але не більше 25% така
суми та не менше десяти мінімумів доходів громадян.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу тим, що під час
перевірки відповідач відмовився визначити суми податкових
зобов'язань з урахуванням документально підтверджених витрат, які
зменшують податкові зобов'язання, чим порушив норми Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
щодо
порядку визначення об'єкту оподаткування - прибутку. У зв'язку з
цим, після завершення перевірки і прийняття за її результатами
оспорюваного рішення воно подало виправлені декларації, які
свідчать про відсутність у нього податкових зобов'язань. Проте,
Інспекція зазначені декларації не прийняла до уваги і не скасувала
оспорюване рішення, незважаючи на положення пункту 5.1 статті 5
Закону щодо права платників податків подавати такі декларації без
обмеження його часом та умовами перевірки. Не були вони враховані
при врегулюванні спору в порядку апеляційного узгодження,
передбаченого пунктом 5.2 статті 5 Закону.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Інспекція в межах наданих їй повноважень і з дотриманням
встановленого порядку здійснила перевірку дотримання позивачем
вимог податкового законодавства, правильності обчислення, повноти
та своєчасності сплати до бюджету податків та зборів, в результаті
чого виявлено недоїмки з податку на додану вартість і з податку на
прибуток, які оспорюваним рішенням донараховано до бюджету і на
нього накладено передбачений підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті
17 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
штраф.
Донарахування здійснено відповідно до підпункту "б" підпункту
4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, що є обов'язком
податкового органу, якщо дані документальних перевірок результатів
діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення
суми його податкових зобов'язань, заявлених в податкових
деклараціях.
Суди першої і апеляційної інстанцій встановили, що за період,
що перевірявся, у позивача були відсутні податкові зобов'язання.
Зазначеного висновку суд першої інстанції дійшов на підставі
перевірки і оцінки фактичних обставин господарсько-фінансової
діяльності позивача. Відомості, відображені Інспекцією в акті
перевірки, цим обставинам не відповідають.
Зазначені обставини не спростовані, а висновок Вищого
господарського суду України про те, що оскільки вони були
підтверджені позивачем шляхом подання скоригованих декларацій вже
після прийняття оспорюваного рішення і тому не могли бути
враховані Інспекцією під час перевірки, складення акта і прийняття
рішення, не повинен бути підставою для стягнення з Товариства
недоїмок з неіснуючих податкових зобов'язань і притягнення його до
відповідальності за порушення податкового законодавства, що не
мало місця.
З огляду на викладене Верховний Суд України вважає, що
ухвалена у справі Вищим господарським судом України постанова
незаконна, а тому підлягає скасуванню.
Враховуючи, що постанова апеляційного суду, якою залишено без
змін рішення суду першої інстанції, базується на всебічному і
повному з'ясуванні всіх фактичних обставин справи, яким дана
належна юридична оцінка, а висновки суду грунтуються на
правильному застосуванні норм чинного законодавства про
оподаткування, тому вона підлягає залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Енергорезерв" задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 19 грудня 2002 року скасувати, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 5 вересня 2002 року залишити
в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства",
N 4, 2003