Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.03.2003 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників державного науково-виробничого
підприємства "ХХХ" - присутній; ДПІ в м. Н-ську - присутні;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
державного науково-виробничого підприємства "ХХХ" на постанову
Вищого господарського суду України від ХХ грудня 2002 року № Х0 у
справі за позовом державного науково-виробничого підприємства
"ХХХ" до ДПІ в м. Н-ську про визнання недійсними акту № 22 від 9
квітня 2001 року та рішення відповідача №
366/23-108/25012091/5799/10 від 19 квітня 2001 року в частині
нарахування та стягнення пені в сумі 607 701 грн. 78 коп.,
встановив:
У січні 2002 року державне науково-виробниче підприємство "ХХХ"
звернулось до господарського суду Ч-ської області із позовом до
ДПІ в м. Н-ську про визнання недійсними акту № 22 від 9 квітня
2001 року та рішення відповідача № 366/23-108/25012091/5799/10 від
19 квітня 2001 року в частині нарахування та стягнення пені в сумі
607 701 грн. 78 коп.. У подальшому позивач уточнив позовні вимоги
і просив визнати недійсними вказані вище акт та рішення
відповідача в частині нарахування і стягнення пені в сумі 537 200
грн.. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач
безпідставно нарахував пеню за порушення ст. 2 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
оскільки позивач своєчасно відображав у щоквартальних деклараціях
про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту
України і знаходяться за її межами, наявність заборгованості з
розрахунків по імпортним контрактам. Однак, податковий орган не
списав нараховану пеню згідно з п.п. 18.1.3 п. 18.1 ст. 18 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ-ХХ квітня 2002
року відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним
рішення відповідача № 366/23-108/25012091/5799/10 від 19 квітня
2001 року в частині нарахування та стягнення пені в сумі 537 200
грн.. В іншій частині провадження у справі припинено.
Це рішення мотивовано тим, що відповідачем правомірно було
нараховано пеню, яка не підлягає списанню на підставі п.п. 18.1.3
п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки списанню підлягають податковий борг
та пеня, що виникли станом на 31 грудня 1999 року та не сплачені
до дня набрання чинності цією статтею, тобто 21 лютого 2001 року.
У частині визнання недійсним акту перевірки № 22 від 9 квітня 2001
року провадження у справі припинено з огляду на те, що цей спір не
підлягає розгляду в господарських судах України.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ-ХХ
вересня 2002 року вищевказане рішення суду змінено. Резолютивну
частину рішення суду викладено в такій редакції: "Визнати
недійсним рішення ДПІ в м. Н-ську Ч-ської області №
366/23-108/25012091/5799/10 від 19 квітня 2001 року про
застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства в частині
нарахування та стягнення пені в сумі 537 200 грн. з державного
науково-виробничого підприємства "ХХХ". В іншій частині -
провадження у справі припинити".
Постанова обгрунтована тим, що позивач вчасно відображав у
щоквартальних деклараціях про валютні цінності, доходи та майно,
що належать резиденту України і знаходяться за її межами,
наявність заборгованості з розрахунків по імпортним контрактам.
Податковий орган повинен був відображати в особовому рахунку
платника податків суми пені, які нараховуються згідно з Законом
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. У зв'язку з цим спірна сума пені повинна бути
списана відповідно до вимог Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ грудня 2002
року № Х0 постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ-ХХ вересня 2002 року скасовано, а рішення господарського суду
Ч-ської області від ХХ-ХХ квітня 2002 року залишено без змін у
зв'язку з тим, що на момент набуття чинності ст. 18 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
відповідачем не була нарахована пеня, яка відповідно правомірно
стягнута за спірним рішенням податкового органу від 19 квітня 2001
року.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ лютого 2003 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ грудня 2002 року № Х0 за
касаційною скаргою державного науково-виробничого підприємства
"ХХХ", де поставлено питання про скасування зазначеної постанови
Вищого господарського суду України та залишення без змін постанови
Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ-ХХ вересня 2002
року і припинення провадження у справі. Посилання зроблені на
виявлення різного застосування Вищим господарським судом України
одного й того ж положення закону в аналогічних справах та
порушення норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представника державного
науково-виробничого підприємства "ХХХ", яка підтримала доводи
касаційної скарги і просила її задовольнити, та представника ДПІ в
м. Н-ську, котрий заперечував проти цього, перевіривши матеріали
справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржену
постанову Вищого господарського суду України слід залишити без
змін.
Як вбачається з матеріалів справи, у результаті документальної
перевірки ДПІ в м. Н-ську встановила, що за контрактами від 24
грудня 1998 року та від 20 серпня 1999 року, укладених між
державним науково-виробничим підприємством "ХХХ" та корпорацією
"YYY" (США), мало місце несвоєчасне повернення валютної виручки.
Відповідно рішенням відповідача № 366/23-108/25012091/5799/10 від
19 квітня 2001 року позивачу було донараховане, зокрема, пеню за
несвоєчасне надходження валютної виручки в сумі 607 701 грн. 78
коп., нарахування якої оспорюється у сумі 537 200 грн. (а.с.
10-33).
Вищий господарський суд України обгрунтовано залишив без змін
рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні
позову, з огляду на наступне.
Ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
передбачено, що державні податкові інспекції здійснюють
контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 11 цього ж закону ( 509-12 ) (509-12)
органи
державної податкової служби в установленому законом порядку мають
право застосовувати до підприємств, установ, організацій і
громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених
законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
імпортні операції резидентів,
які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли
таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту
здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь
постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується,
потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Статтею 4 вказаного вище закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
встановлено, що
порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього
Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом
Національного банку України на день виникнення заборгованості.
У відповідності з ч. 5 ст. 4 цього ж закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
державні
податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок
безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією
статтею.
Згідно з п.п. 18.1.3 п. 18.1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
списанню з платників податків
підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг,
визначений у підпунктах 18.1.1 та 18.1.2 цього пункту, та
несплачені до дня набрання чинності цією статтею, у тому числі
пеня та штрафні санкції, нараховані у зв'язку з порушенням строків
розрахунків під час здійснення операцій у сфері
зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 18 наведеного закону ( 2181-14 ) (2181-14)
набрала чинності з дня
опублікування закону, тобто з 21 лютого 2001 року.
У той же час, пеня була нарахована станом на 19 квітня 2001 року.
Таким чином, списанню може підлягати лише податковий борг та пеня,
що виникли станом на 31 грудня 1999 року та не сплачені до дня
набрання чинності цією статтею, тобто 21 лютого 2001 року.
З урахуванням наведеного, постанову Вищого господарського суду
України від ХХ грудня 2002 року № Х0 слід залишити без змін, а
касаційну скаргу державного науково-виробничого підприємства "ХХХ"
- без задоволення.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17- 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу державного науково-виробничого підприємства "ХХХ"
залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду
України від ХХ грудня 2002 року № Х0 - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.