ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
25.02.2003 Справа N 19/126
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі:
за участю представників:
Акціонерного товариства "Агросервіс-Україна" - Швайки І.О.,
військової частини А0200 Міністерства оборони України -
Волошина О.В., Фоміна І.Ю.,
військової прокуратури Дарницького гарнізону - Головатюка
Л.Д.,
Генеральної прокуратури України - Вігури С.К.,
Київського державного авіаційного заводу "Авіант" - Власової
О.В., Єременка М.М.,
розглянувши касаційне подання Генеральної прокуратури України
та касаційну скаргу Військової частини А0200 Міністерства оборони
України на постанову Вищого господарського суду України від 4
грудня 2002 р. у справі за позовом військового прокурора
Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Військової
частини А0200 Міністерства оборони України до Київського
державного авіаційного заводу "Авіант", третя особа - Акціонерне
товариство "Агросервіс-Україна", про стягнення 4368215 грн.,
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2002 р. військовий прокурор Дарницького гарнізону
звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Військової
частини А0200 Міністерства оборони України про стягнення 4368215
грн. з Київського державного авіаційного заводу "Авіант".
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на виконання
укладеного між сторонами договору будівництва житла в порядку
пайової участі N 148/057-01 від 22.03.2001 р., позивачем було
перераховано відповідачу 2300000 грн. 25 жовтня 2001 р.
відповідачем в односторонньому порядку (було розірвано зазначений
договір). З огляду на наведене, позивач просив стягнути 3
відповідача суму інвестиційного внеску - 2300000 грн., збитки від
інфляції - 45215 грн., штраф за нецільове використання
перерахованих коштів - 23000 грн., штрафні санкції за розірвання
договору - 2000000 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.03.2002 р. позов
задоволено частково у сумі 4300000 грн. У задоволенні вимог щодо
стягнення штрафу за нецільове використання перерахованих коштів
відмовлено у зв'язку з недоведеністю вимог. У відшкодуванні
збитків від інфляції на підставі ст. 214 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
відмовлено
з огляду на те, що на відповідача не покладався обов'язок по
виконанню грошового зобов'язання.
В апеляційній інстанції справа не розглядалась.
Постановою Вищого господарського суду України від 4 грудня
2002 р. зазначене рішення скасовано. У позові відмовлено з тих
мотивів, що у спірних правовідносинах позивачем має виступати
поручитель - Акціонерне товариство "Агросервіс-Україна", а
пред'явлення позову в інтересах Військової частини А0200
Міністерства оборони України є безпідставним. Окрім того, суд
зазначає, що неправомірним є й застосування до відповідача
відповідальності у вигляді стягнення неустойки, оскільки
зобов'язання не виконано ним належним чином з вини кредитора.
6 лютого 2003 р. Верховним Судом України порушено провадження
за касаційним поданням Генеральної прокуратури України та
касаційною скаргою Військової частини А0200 Міністерства оборони
України.
У касаційному поданні Генеральна прокуратура України ставить
питання про скасування постанови Вищого господарського суду
України від 4 грудня 2002 р. В обгрунтування подання зроблено
посилання на неправильне застосування норм матеріального права.
У касаційній скарзі Військова частина А0200 Міністерства
оборони України ставить питання про скасування постанови Вищого
господарського суду України від 04.12.2002 р. та залишення у силі
рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2002 р. Скарга
мотивована неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права, невідповідністю оскаржуваної постанови
рішенням Вищого господарського суду України з питань застосування
норм матеріального права.
Касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню
з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у
позові, суд касаційної інстанції виходив з того, що у спірних
правовідносинах позивачем має виступати поручитель - Акціонерне
товариство "Агросервіс-Україна".
З таким висновком погодитися не можна.
Стороною договору, з якого виник спір з замовником -
Київським державним авіаційним заводом "Авіант", є Військова
частина А0200 Міністерства оборони України. Укладення
тристороннього договору поруки від 30 липня 2001 року, за яким
поручитель зобов'язувався перед кредитором (замовником) за
виконання боржником (позивачем) зобов'язань за договором
N 148/057-01 від 22.03.2001 року про будівництво житла в порядку
дольової участі в частині часткової оплати залишку суми від 3,25
млн. грн., а саме: в розмірі 1,9 млн. грн., у тому числі ПДВ, не
змінює сторін у первісному зобов'язанні. Даний договір не є
переведенням боргу чи уступкою вимоги.
Касаційний суд в обґрунтування своїх висновків послався на
ст. 193 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, однак, дана норма
врегульовує відносини боржника та поручителя, тоді як сторонами
цього спору є боржник і кредитор. За загальним правилом,
поручитель не вправі пред'являти вимоги до кредитора і після
виконання зобов'язань за боржника.
Згідно зі ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а
при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком
випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 4.3. договору N 148/057-01 замовник залишає
за собою право припинення дії даного договору, якщо
пайовик-інвестор не перерахує на розрахунковий рахунок замовника
3,25 млн. грн. до 20 червня 2001 року, а в силу п. 4.7. договору
одностороннє розірвання договору можливе за умов відшкодування
всіх витрат та збитків і 20% суми договору стороною - ініціатором
розірвання договору.
Невиконання пайовиком-інвестором в установлені договором
строки взятих зобов'язань щодо внесення коштів, яке давало
підстави кредитору, відповідно до договору, відмовитися від
прийняття виконання зобов'язань, розцінено судом першої інстанції
як одностороннє розірвання договору з покладенням на Київський
державний авіаційний завод "Авіант" відповідальності, передбаченої
п. 4.7. договору. Такий висновок є суперечливим, не ґрунтується на
вимогах чинного законодавства та не доведений судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес
для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і
вимагати відшкодування збитків.
Як суд першої інстанції, так і суд касаційної інстанції не
звернули уваги на зміст згаданої норми, відповідність положень
договору (зокрема, п. 4.3., п. 4.7.) вимогам Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Вищим господарським судом України не розглянуті всі доводи
касаційної скарги та не дана їм належна юридична оцінка.
Окрім того, на порушення вимог ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційний суд в оскаржуваній постанові послався на
відсутність вини сторони зобов'язання, однак суд першої інстанції
такого висновку не дійшов.
Касаційний суд, вказавши на неправомірність застосування до
відповідача відповідальності у вигляді стягнення неустойки, з
огляду на те, що зобов'язання не виконано ним належним чином з
вини кредитора по справі, відмовив і у стягненні на його користь
суми внеску, що була перерахована позивачем на будівництво житла.
З законністю таких висновків погодитися не можна. Правове
обгрунтування даної позиції суду не наведено. Наведений висновок
суду не грунтується на вимогах чинного законодавства та умовах,
укладеного між сторонами договору.
Допущена неповнота дослідження фактичних обставин справи, що
потягла за собою помилкове застосування норм матеріального та
процесуального права, є підставою для скасування прийнятих по
справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
палата П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційне подання Генеральної прокуратури України та
касаційну скаргу Військової частини А0200 Міністерства оборони
України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 4 грудня
2002 р. та рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2002 р.
- скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2004 р., N 1
`