З позовом до Господарського суду Автономної Республіки Крим Підприємство звернулося 27 листопада 2001 року.

Заявлена позовна вимога мотивована тим, що рішеннями від 27 травня 1998 року у справі N 2027.1-5 і від 8 липня 1998 року у справі N 3255-5 Арбітражний суд Автономної Республіки Крим визнав недійсними укладені між Підприємством та Представництвом 22 вересня 1997 року договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу і купівлі-продажу патенту на право оренди нежилих приміщень, але всупереч вимозі частини другої статті 48 ЦК (1540-06) реституційні наслідки недійсності названих договорів суд не оформив, у зв'язку з чим позивачу неповернуті сплачені ним за придбані об'єкти кошти. На думку Підприємства зазначені збитки підлягають поверненню з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до статті 214 ЦК.

Позов мотивовано також тим, що відповідно до пункту 133 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки (1723-14) (далі - Програма приватизації) у разі визнання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації недійсними в судовому порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного продажу цих об'єктів. В даному випадку повторний продаж цілісного майнового комплексу відбувся у 2001 році і з цього моменту почався перебіг строку позовної давності та виникло право на пред'явлення позову.

Рішенням від 22 січня 2002 року Господарський суд Автономної Республіки Крим позов задовольнив частково: стягнув з Фонду на користь Підприємства 33278 грн. 72 коп. боргу, в частині стягнення 12139 грн. 42 коп. відмовив. Судове рішення обґрунтовано тим, що відповідно до частини третьої пункту 133 Програми приватизації (1723-14) та пункту четвертого Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затвердженого наказом Фонду державного майна України N 1701 (z0567-00) від 15 серпня 2000 року (далі - Порядок), кошти підлягали поверненню Підприємству в десятиденний строк з дня їх надходження до фонду приватизації внаслідок повторного продажу спірного об'єкту.

Постановою від 3 - 9 квітня 2002 року Севастопольський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а в позові відмовив у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на позов у Підприємства виникло з моменту ухвалення арбітражним судом рішень про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову Севастопольського апеляційного господарського суду залишив без змін з тих самих підстав.

Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, а справу передати на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Підприємство пропустило встановлений статтею 71 ЦК УРСР (1540-06) трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права.

На його думку перебіг цього стоку почався з моменту визнання Арбітражним судом Автономної Республіки Крим недійсними договорів купівлі продажу (рішення від 27 травня 1998 року та від 8 липня 1998 року).

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності, обґрунтовуючи його тим, що протягом 1998 - 2000 років законодавчо не був визначений Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт приватизації, в разі визнання договорів купівлі-продажу (z0567-00) недійсними, а тому позивач не мав законних підстав отримати сплачені за об'єкти приватизації кошти після визнання договорів недійсними. І лише з прийняттям 18 травня 2000 року Закону України "Про Державну програму приватизації" (1723-14) , який встановив такий порядок, така можливість у позивача з'явилася.

Зазначені висновки господарських судів всіх інстанцій помилкові.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР (1540-06) перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Підприємство дізналося про порушення свого права, на якому ґрунтується даний позов, з моменту визнання договорів купівлі-продажу недійсними без оформлення правових наслідків їх недійсності, що передбачені частиною другою статті 48 ЦК УРСР (1540-06) .

Воно не скористалося своїм правом подати суду на підставі статті 88 ГПК України (1798-12) заяву про ухвалення додаткового рішення, яким могли б бути оформленні реституційні наслідки.

Посилання суду на Програму приватизації також помилкове, оскільки Закон (1723-14) , яким вона затверджена, не має зворотної дії і не може регулювати спірні відносини, що виникли до набуття ним чинності.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР (1540-06) , якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Проте, зазначені причини суди не з'ясовували, а тому відмову в позові з постави пропуску цього строку не можна вважати достатньо обґрунтованою. Відтак, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Гермес-1" задовольнити, постанову Вищого господарського суду України 31 жовтня 2002 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 - 9 квітня 2002 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.