ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
28.01.2003 N 188/12-204
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
за участі представників
позивача: Драпової А.О., Захарчука Ю.В,,
відповідача: Ковалєнка В.В., Миколенка Р.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пневматик" (далі
- Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від
17 жовтня 2002 року справу за позовом Товариства до Державної
податкової інспекції у м. Вінниці (далі - Інспекція) про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень Інспекції N 0001022350/0
від 23 квітня 2002 року і N 0001022350а/0/5158 від 21 травня 2002
року та стягнення 7700 грн. витрат, пов'язаних із розглядом
справи, В С Т А Н О В И В:
З позовом до Господарського суду Вінницької області
Товариство звернулося 30 квітня 2002 року.
Заявлені позовні вимоги мотивовані невідповідністю
оспорюваних повідомлень-рішень законодавству України.
Позивач вважає, що Інспекція неправомірно застосувала до
нього передбачену Законом України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(далі - Закон про
розрахунки в іноземній валюті) неустойку, оскільки його
зобов'язання щодо надходження валютної виручки за
зовнішньоекономічними контрактами на банківські рахунки
припинилися шляхом заліку зустрічних вимог з контрагентом.
Зазначений спосіб припинення цивільних зобов'язань в сфері
зовнішньоекономічної діяльності, на його думку, не суперечить
положенням статей 6, 14 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
(далі - Закон про ЗЕД); статті 381
Цивільного Кодексу Республіки Бєларусь, який сторони погодились
застосовувати на підставі розділу 10 контракту; статті 77
Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
( 995_003 ) (995_003)
(далі - Конвенція), до якої Україна приєдналася 23
серпня 1989 року і яка набула для неї чинності 1 лютого 1991 року.
Обгрунтування Інспекцією оспорюваних актів Законом України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі -
Закон про погашення зобов'язань платників податків) Товариство
вважає помилковим, оскільки названий Закон не підлягає
застосуванню до правовідносин щодо розрахунків між суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності, а передбачена Законом про
розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
неустойка не є
податковим зобов'язанням. На думку Товариства Інспекція також
неправомірно обгрунтувала оспорювані акти пунктом 17 Указу
Президента України від 21 січня 1998 року N 41/98 ( 41/98 ) (41/98)
"Про
запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та
інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження
доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" (далі - Указ
N 41/98), оскільки публічно-правова відповідальність юридичних
осіб не може встановлюватися будь-якими підзаконними актами чи
іншими актами, крім законів України. При цьому робиться посилання
на рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року
N 7-рп/2001 ( v007p710-01 ) (v007p710-01)
(справа про відповідальність юридичних
осіб). Крім того, воно вважає, що до його відносин за
зовнішньоекономічними контрактами не повинен застосуватися Закон
про розрахунки в іноземній валюті, бо валютою платежу в цих
контрактах є валюта України, а не іноземна валюта.
Рішенням від 26 червня 2002 року Господарський суд Вінницької
області позов задовольнив частково: визнав недійсним
повідомлення-рішення від 21 травня 2001 року (цей акт Інспекція
прийняла після порушення провадження у даній справі; ним змінено
законодавчі підстави притягнення до відповідальності Товариства,
які були вказані в повідомленні-рішенні від 23 квітня 2002 року і
зазначено таку підставу: пеня за порушення у сфері
зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 267394 грн); у визнанні
недійсним повідомлення-рішення від 23 квітня 2002 року та у
стягненні 7700 грн. витрат на оплату консультацій з
економіко-правових питань та участі представника від аудиторської
фірми в судовому процесі (далі - судові витрати) відмовлено.
Зазначене рішення суд обгрунтував висновками про те, що:
Закон про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не ставить
право органів податкової служби нараховувати пеню за порушення
термінів надходження валютної виручки і обов'язок резидента
сплатити її в залежності від будь-яких причин, з яких валюта не
надійшла до України; на правовідносини, що виникають внаслідок
застосування податковими органами до суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності санкцій за порушення термінів
зарахування виручки в іноземній валюті, норми цивільного та
приватного права не розповсюджуються; Закон про ЗЕД ( 959-12 ) (959-12)
діючу на території України валюту відносить до іноземної валюти, а
тому Інспекція правильно застосувала Закон про розрахунки в
іноземній валюті, незалежно від того, що валютою контрактів
значиться гривня; якщо оспорювані акти Інспекції є вірним по суті,
то окремі порушення встановленої процедури прийняття рішення та
недоліки в його оформленні не можуть бути підставою для визнання
його недійсним; повідомлення-рішення від 23 травня 2002 року не
відповідає вимогам підпункту 6.4.1 пункту 6.4 статті 6 Закону про
погашення зобов'язань платників податків ( 2181-14 ) (2181-14)
(містить
перелік обставин, за наявності яких податкове повідомлення або
податкові вимоги вважаються відкликаними), а тому воно недійсне;
позовна вимога, про стягнення судових витрат безпідставна,
оскільки відповідно до статті 44 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) до таких витрат
відносяться, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, а не
консультаційні послуги.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін,
обгрунтувавши її такими ж висновками.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на
новий розгляд з підстав неправильного застосування судами першої і
касаційної інстанцій норм матеріального права та застосування
пункту 17 Указу N 41/98 ( 41/98 ) (41/98)
, яким встановлена
відповідальність юридичних осіб, що суперечить Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарський суд першої інстанції встановив, що між
Товариством (резидент України) та Виробничим об'єднанням "Мінський
тракторний завод" (нерезидент України) (далі - Завод) 14 листопада
2000 року був укладений контракт N 245/5-83, згідно з умовами
якого Товариство продало Заводу продукцію, оплата якої покупцем
мала здійснюватися у гривнях. 27 листопада 2000 року між ними був
укладений контракт N 112/00236091/20342-05 відповідно до якого
Товариство купило у Заводу трактори і зобов'язалося оплатити їх
також у гривнях. Взаємні грошові зобов'язання за цими контрактами
сторони припинили шляхом взаємного заліку. Незважаючи на
зазначений факт, Інспекція нарахувала Товариству передбачену
Законом про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
пеню в
розмірі 0,3% суми неодержаної виручки в іноземній валюті, яка
відповідно до статті 1 цього Закону має зараховуватися на його
валютні рахунки в уповноважених банках у передбачені в контракті
терміни, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної митної декларації) продукції, що
експортується.
Встановивши під час розгляду справи і вирішення спору по суті
вказані факти, суди виходили з того, що між Товариством і Заводом
на підставі контракту N 245/5-83 виникли зовнішньоекономічні
торговельні відносини, але не з'ясували, законодавство якої країни
повинно застосовуватися для їх регулювання. Це обумовлено місцем
укладання названого контракту та протоколів взаємозаліків (м.
Мінськ, Республіка Бєларусь).
У зв'язку з цим, вбачається, що обгрунтування рішення суду
першої інстанції, що залишене без змін оскаржуваною постановою
Вищого господарського суду України, нормами Закону про ЗЕД
( 959-12 ) (959-12)
є проблематичним, виходячи з положень статті 8 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. Це стосується і посилання касаційного суду на статтю
2 ЦК УРСР в обгрунтування того, що ЦК УРСР до даних спірних
відносин між Товариством і Інспекцією не повинен застосовуватися,
оскільки ці відносини є податковими.
Відповідно до статті 1 Закону про ЗЕД ( 959-12 ) (959-12)
та статті 1
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
іноземною валютою є
валюта готівкою, грошові знаки, що знаходяться в обігу і є
законним платіжним засобом на території відповідної іноземної
держави.
Отже, валюта України для резидентів не є іноземною.
Закон про розрахунки в іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
регулює
відносини, що виникають між резидентами і нерезидентами щодо
розрахунків виключно в іноземній валюті.
Посилання на пункт 17 Указу N 41/98 ( 41/98 ) (41/98)
, згідно з яким
розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями
здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому названим
Законом для розрахунків у іноземній валюті ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, суди не
обгрунтували з позиції співвідношення Указу і Закону.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що Указ ( 41/98 ) (41/98)
фактично розширює сферу дії Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, що не
допускається, оскільки підзаконний акт не може ні змінювати, ні
доповнювати, ні скасовувати Закон.
Оскаржувана постанова, як і судове рішення, обгрунтовані
висновком про те, що Закон про розрахунки в іноземній валюті
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не визначає умов, за яких нестримана виручка не
вважатиметься порушенням вимог цього Закону, і не ставить
стягнення пені за порушення термінів її зарахування на валютні
рахунки резидентів у залежність від причин, з яких терміни
порушено. Відтак, суди вважають, що припинення зобов'язань шляхом
зарахування (взаємного заліку) не є підставою звільнення резидента
від передбаченої цим Законом відповідальності за порушення
термінів надходження в Україну виручки за зовнішньоекономічними
контрактами.
Тобто, на думку судів першої та касаційної інстанцій, виручка
в Україну повинна надійти, незалежно від того, чи існує право
резидента на її отримання і чи існує його обов'язок забезпечити
її надходження.
Відносини Товариства і Заводу основані на взаємній угоді між
ними, а тому вони є цивільно-правовими. В цих відносинах
допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних
вимог, а тому судам необхідно було з'ясувати чи законодавство
країни, яким повинні регулюватися договірні відносини, не містить
заборони припиняти такі зобов'язання шляхом заліку.
З огляду на викладене при ухвалені судових рішень у даній
справі господарські суди неправильно застосували норми
матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню як
незаконні та необгрунтовані.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки
сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-11 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Пневматик" задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 17 жовтня 2002 року та рішенням Господарського суду
Вінницької області від 26 червня 2002 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.