ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
21.01.2003 Справа N 2/159
Розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства
"Київінвест - будівельне управління-7" (далі - Підприємство) та
касаційне подання Генерального прокурора України на постанову
Вищого господарського суду України від 08.10.2002 року N 2/159,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2002 року Підприємство звернулося в господарський
суд м. Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю
"РМІ-Україна" (далі - Товариство) про стягнення 49677 грн. 96 коп.
У травні 2002 року Підприємство звернулося у цей же суд із
позовом до Товариства про зобов'язання підписати довідки про
вартість виконаних підрядних робіт та про визнання факту виконання
робіт на суму 309165 грн. 56 коп.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.06.2002 року
справи, порушені за цими позовними заявами, об'єднані в одне
провадження.
У позовних заявах зазначалось, що на підставі договору від
04.06.2001 року N 4 у червні 2001 року Підприємство виконало для
Товариства ремонтно-будівельні роботи на суму 219677 грн. 96 коп.,
що підтверджується актом виконаних робіт, підписаним сторонами.
Зазначену суму відповідач оплатив частково, заборгувавши
49677 грн. 96 коп. Крім того, на підставі зазначеного договору
Підприємство в липні - листопаді 2001 року виконало
ремонтно-будівельні роботи на суму 309165 грн. 56 коп., але
Товариство не оформило довідки про вартість виконаних робіт та
витрати відповідно до вимог наказу Державного комітету статистики
України та Державного комітету будівництва, архітектури та
житлової політики України від 29.12.2000 року N 416/299
( v0416202-00 ) (v0416202-00)
"Про затвердження типових форм первинних
документів з обліку в будівництві".
Товариство позовні вимоги не визнавало, посилаючись на
відсутність заборгованості за виконані Підприємством в червні
2001 року роботи. Відповідач вказував, що Підприємству
перераховано 177793 грн. 54 коп. та передано будівельних
матеріалів на суму 44668 грн. 73 коп., що разом перевищує суму
зобов'язань Товариства на 2784 грн. 30 коп. Заперечуючи проти
решти вимог, Товариство вказувало, що договором від 04.06.2001
року N 4 передбачалося виконання ремонтно-будівельних робіт на
суму 313688 грн. 52 коп. та встановлювався термін виконання робіт
три місяці, тобто до 02.09.2001 року. Але роботи у цей термін не
були виконані Підприємством, яке згодом взагалі припинило роботи
на об'єкті, що змусило Товариство укласти договір з іншим
виконавцем. У довідках про вартість виконаних робіт та витрати,
щодо яких заявлено позовні вимоги, відсутня дата їх складання,
посилання на договір, а перелік та вартість робіт не відповідають
кошторису до договору.
З цих же підстав Товариство пред'явило до Підприємства
зустрічний позов про стягнення пені в сумі 285456 грн. 55 коп. у
зв'язку з порушенням передбаченого договором строку здачі об'єкта
та про стягнення 2784 грн. 30 коп. у повернення зайве сплаченої
суми за виконані у червні 2001 року роботи, а всього - 288240 грн.
85 коп.
Підприємство зустрічний позов не визнало, посилаючись на те,
що документи, якими обїрунтовуються вимоги за цим позовом, є
односторонніми та недостовірними. На думку Підприємства,
Товариство не має наміру оплачувати виконані роботи, і через це
Підприємство змушено було припинити роботи на об'єкті.
Рішенням господарського суду м. Києва від 05.07.2002 року
позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача
стягнуто 49677 грн. 96 коп. заборгованості, сума якої визнана
судом доведеною. У решті вимог позов залишено без розгляду з тих
мотивів, що сторони у договорі не визначили, якими первинними
обліковими документами буде вестись облік виконаних робіт;
Підприємство не вжило заходів щодо врегулювання спору в цій
частині вимог. У зустрічному позові відмовлено з мотивів
недоведеності вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
02.08.2002 року зазначене рішення скасовано частково, у
задоволенні майнових вимог за позовом відмовлено, зустрічний позов
задоволено, у решті рішення суду першої інстанції залишено без
змін. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції послався на
помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності
заборгованості Товариства перед Підприємством. Зокрема, у
постанові зазначено, що за виконані роботи Товариством було
перераховано не 170000 грн., як вказано в рішенні, а
177793 грн. 54 коп. Також, судом першої інстанції безпідставно не
враховано факт передачі Товариством будівельних матеріалів на суму
44668 грн. 73 коп.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному
позові визнано немотивованим та таким, що не відповідає фактичним
обставинам справи.
Постановою Вищого господарського суду України від
08.10.2002 року N 2/159 зазначену постанову суду апеляційної
інстанції залишено без змін.
19 грудня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Підприємства і касаційним поданням Генерального прокурора
України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку
постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2002 року
N 2/159. Касаційна скарга і касаційне подання мотивуються
порушенням положень статей 21, 24 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, неправильним застосуванням норм матеріального та
процесуального права, виявленням різного застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону у
аналогічних справах. В обїрунтування зазначених мотивів зроблено
посилання на роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України
від 10.12.96 року N 02-5/422 ( v_422800-96 ) (v_422800-96)
"Про судове рішення"
із змінами і доповненнями.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, Генеральної прокуратури України та відповідача,
розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторонами укладено договір від
04.06.2001 року N 4, за яким Підприємство зобов'язалося виконати
для Товариства ремонтно-будівельні роботи у будинку по вул.
Антонова, 2 у м. Києві на суму 313688 грн. 52 коп. Термін
виконання робіт встановлено 90 днів з дня підписання договору. У
червні 2001 року Підприємством було виконано робіт на суму
219677 грн. 97 коп., що підтверджується актом прийомки виконаних
підрядних робіт, підписаним представниками сторін. Відповідно до
умов договору зазначений акт є підставою для оплати виконаних
робіт. Спір виник щодо розрахунків за цим актом у сумі 49677 грн.
96 коп.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та
відмовляючи у задоволенні позову про стягнення зазначеної суми,
суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції
помилково не взяв до уваги факт перерахування Товариством суми
7793 грн. 54 коп. за платіжним дорученням від 10.07.2001 року
N 405 та факт передачі Товариством будівельних матеріалів на суму
44668 грн. 73 коп. Посилаючись на вказані обставини, суд
апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд
України, зробив висновок про відсутність заборгованості Товариства
перед Підприємством та безпідставність майнових вимог за позовом.
Проте такий висновок не є переконливим.
Як доказ передачі Підприємству будівельних матеріалів на суму
44668 грн. 73 коп. суд апеляційної інстанції зазначив накладну та
відомість на списання будівельних матеріалів. При цьому суд не
врахував, що накладна датована 21 вересня 2001 року, і не навів
обїрунтування щодо належності зазначеного доказу для визначення
фактичного стану розрахунків за виконані Підприємством роботи у
червні 2001 року.
Погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної
інстанцій в частині залишення без розгляду вимог Підприємства про
зобов'язання Товариства підписати довідки про вартість виконаних
підрядних робіт та про визнання факту виконання робіт на суму
309165 грн. 56 коп., Вищий господарський суд України не звернув
уваги на відсутність законних підстав для залишення вказаних вимог
без розгляду. Стаття 81 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
містить вичерпний перелік підстав для
застосування цього процесуального інституту. Зокрема, відповідно
до пункту 3 частини 1 статті 81 Господарського процесуального
кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду у
зв'язку з тим, що позивач не вжив заходів досудового врегулювання
спору, виключно у випадках, коли досудове врегулювання спору
передбачено цим Кодексом або коли це обумовлено договором.
Неправильне застосування судом норм процесуального права призвело
до того, що спір у цій частині позовних вимог залишився не
розглянутим, а право Підприємства на судовий захист - порушеним.
Слід погодитись з тим, що, ухвалюючи рішення про відмову у
задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції рішення не
вмотивував. Водночас суд апеляційної інстанції, задовольняючи
зустрічний позов, також не виконав вимог процесуального закону
щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин
справи в їх сукупності, зокрема, не з'ясував обставин виконання
договору від 04.06.2001 року N 4, дійсних прав і обов'язків
сторін.
Відповідальність за зустрічним позовом покладена на
Підприємство за відсутності перевірених судом даних про те, які
саме види робіт і в якому обсязі не виконані Підприємством.
З'ясування цієї обставини має значення як для вирішення питання
щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову, так і
для вирішення питання щодо розміру належної до сплати пені з
урахуванням положень статті 206 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Товариство вказувало, що у зв'язку з невиконанням
Підприємством договірних зобов'язань, виконання робіт було
передано іншому виконавцю - ТОВ "СОЕ" на підставі додаткової угоди
від 05.01.2002 року до договору від 10.12.2001 року N 1. Не
враховуючи цієї обставини, суд помилково стягнув пеню за 182 дня
прострочення, у тому числі за період після 5 січня 2002 року, коли
зобов'язання по виконанню робіт узяла на себе інша особа.
Неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та
неправильне застосування норм матеріального і процесуального права
призвело до неправильного вирішення спору, що дає підстави для
скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та передачі
справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене, перевірити обставини, на яких їрунтуються вимоги і
заперечення сторін, та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Київінвест -
будівельне управління-7" та касаційне подання Генерального
прокурора України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
08.10.2002 року N 2/159, постанову Київського апеляційного
господарського суду від 02.08.2002 року та рішення господарського
суду м. Києва від 05.07.2002 року скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.