ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15.01.2003 Справа N 4292/1-36
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
<...>
за участю представника ВАТ "Автрамат" - Миронова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ "Автрамат" на постанову Вищого господарського суду України від
17 жовтня 2002 р. N 4292/1-36 у справі за позовом Харківського
обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до ВАТ "Автрамат" про стягнення 126 894 грн. 60 коп.
заборгованості за незайняті інвалідами робочі місця,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2002 р. Харківське обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду
Харківської області з позовом до ВАТ "Автрамат" про стягнення
126 894 грн. 60 коп. заборгованості за незайняті інвалідами робочі
місця. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідно до
ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
відповідачу було встановлено
нормативи створення робочих місць для інвалідів: на 1999 р. у
кількості 74 чоловік - фактично працювало 44 інваліди; на 2000 р.
у кількості 68 чоловік - фактично працювало 59 інвалідів. Згідно з
вимогами законодавства відповідач повинен був здійснити
обов'язкові щорічні відрахування в сумі 126 894 грн. 60 коп. до
Харківського обласного відділення Фонду України соціального
захисту інвалідів за незайняті робочі місця, але добровільно кошти
не сплатив.
Рішенням господарського суду Харківської області від
12 червня 2002 р. позов задоволене. Стягнуто з відповідача на
користь позивача 126 894 грн. 60 коп. за незайняті інвалідами
робочі місця.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
13 серпня 2002 р. вищевказане рішення залишено без зміни.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня
2002 р. N 4292/1-36 рішення господарського суду Харківської
області від 12 червня 2002 р. та постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 13 серпня 2002 р. залишено
без змін.
Це рішення та постанови мотивовані тим, що матеріали справи
свідчать про те, що у відповідача не були створені 30 робочих
місць для інвалідів у 1999 році та 9 - у 2000 році. Тому згідно з
ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
у відповідача утворилась заборгованість за
незайняті інвалідами робочі місця на суму 126 894 грн. 60 коп.,
які необхідно стягнути на користь позивача.
Ухвалою Верховного Суду України від 19 грудня 2002 р.
порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови
Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2002 р.
N 4292/1-36 за касаційною скаргою ВАТ "Автрамат", де поставлено
питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського
суду України та передачу справи на новий розгляд до суду першої
інстанції. Посилання зроблені на невідповідність оскарженої
постанови положенням Конституції України, виявлення різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах та порушення норм
матеріального права.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ВАТ "Автрамат",
який підтримав доводи касаційної скарги і просив її задовольнити,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов
висновку, що оскаржена постанова Вищого господарського суду
України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд
до суду першої інстанції з таких підстав.
Приймаючи постанову, Вищий господарський суд України виходив
з того, що відповідно до рішень виконавчого комітету Московської
районної ради м. Харкова N 18 від 19 січня 1999 р. та N 348 від
21 грудня 1999 р. у відповідача не були створені 30 робочих місць
для інвалідів у 1999 році та 9 - у 2000 році. Тому згідно зі
ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
у відповідача утворилась заборгованість за
незайняті інвалідами робочі місця на суму 126 894 грн. 60 коп.,
які необхідно стягнути на користь позивача.
Проте із такими висновками погодитись не можна у зв'язку з
таким:
Згідно з ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції до 5 липня
2001 р. ( 2606-14 ) (2606-14)
місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій
органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно
визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, зазначений закон встановлював порядок визначення
нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості
обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути
встановлений спільно з підприємством.
Із матеріалів справи вбачається, що в порушенні цієї вимоги
закону ВАТ "Автрамат" не одержував пропозиції і не залучався
місцевими органами до визначення нормативу робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів.
У відповідності з главою 2 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад належать власні
(самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 ст. 34 цього
закону встановлено, що до делегованих повноважень належить
бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих
місць, призначених для працевлаштування осіб, які, відповідно до
законодавства, потребують соціального захисту і не спроможні
конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, для ВАТ "Автрамат" був визначений рішеннями виконавчого
комітету Московської районної ради я. Харкова N 18 від 19 січня
1999 р. та N 348 від 21 грудня 1999 р. згідно з розпорядженнями
глави облдержадміністрації (а.с. 4, 14).
Проте ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції від
5 липня 2001 р. ( 2606-14 ) (2606-14)
передбачає, що нормативи робочих місць
визначаються на сесіях місцевих рад.
Із матеріалів справи не вбачається, що Московська районна
рада м. Харкова делегувала виконавчому комітету вказані
повноваження.
Тобто, суди не дослідили належним чином питання дотримання
порядку встановлення нормативів робочих місць для інвалідів та
його відповідність вимогам Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Поза увагою суду залишилось і те, що відповідно до ст. 18
наведеного вище закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Із матеріалів справи не вбачається, що у 1999-2000 рр.
вказані органи направляли інвалідів або безпосередньо інваліди
звертались до ВАТ "Автрамат" для працевлаштування.
За таких обставин на відповідача покладається
відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків щодо
працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Окрім цього, на підставі ч.3 ст. 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їхньому розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Судом при розгляді справи не було з'ясовано, чи був прибуток
у ВАТ "Автрамат".
Аналіз вищенаведених даних свідчить про те, що судами
зроблено висновки з недостатньо з'ясованих обставин, що вплинуло
на правильність застосування норм матеріального права. У зв'язку з
цим постанова Вищого господарського суду України, постанова
Харківського апеляційного господарського суду та рішення
господарського суду Харківської області по справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно дослідити
вищевказані дані і, враховуючи зазначені вище обставини та вимоги
законодавства, вирішити спір відповідно до закону.
У той же час, твердження у касаційній скарзі про те, що Фонд
України соціального захисту інвалідів не має права звертатися до
господарського суду з позовами про стягнення штрафних санкцій, є
помилковим.
Так, згідно з п.11 Положення про Фонд України соціального
захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України N 92 ( 92-91-п ) (92-91-п)
від 18 липня 1991 р. (у редакції від
28 вересня 1998 р. N 1538 ( 1538-98-п ) (1538-98-п)
, Фонд і його відділення в
Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі
є юридичними особами.
Абзацом 4 ч.3 вказаного положення ( 92-91-п ) (92-91-п)
Фонд України
соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним і
повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств
(об'єднань), установ і організацій, які не забезпечують
установлених нормативів робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Наведене свідчить, що здійснювати функції контролю за
своєчасним і повним надходженням коштів до бюджету Фонду неможливо
без застосування і стягнення Фондом штрафних санкцій з підприємств
(об'єднань), установ і організацій, які не забезпечують
установлених нормативів робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, якщо ними добровільно не сплачуються
до відповідного відділення Фонду штрафні санкції за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Автрамат" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 17 жовтня
2002 р. N 4292/1-36, постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 13 серпня 2002 р. та рішення
господарського суду Харківської області від 12 червня 2002 р.
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.