ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
04.02.2003 N 2-3/1711-02(03/025)
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Приватного підприємства фірми "Гермес-1" (далі -
Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від
31 жовтня 2002 року справу за позовом Підприємства до Ялтинської
міської ради (далі - Міськрада), Фонду комунального майна
Міськради (далі - Фонд) та Представництва Фонду державного майна
Автономної Республіки Крим у м. Ялті (далі - Представництво) про
стягнення 45418 грн. 16 коп. збитків, В С Т А Н О В И В:
З позовом до Господарського суду Автономної Республіки Крим
Підприємство звернулося 27 листопада 2001 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що рішеннями від 27
травня 1998 року у справі N 2027.1-5 і від 8 липня 1998 року у
справі N 3255-5 Арбітражний суд Автономної Республіки Крим визнав
недійсними укладені між Підприємством та Представництвом 22
вересня 1997 року договори купівлі-продажу цілісного майнового
комплексу і купівлі-продажу патенту на право оренди нежилих
приміщень, але всупереч вимозі частини другої статті 48 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
реституційні наслідки недійсності названих договорів
суд не оформив, у зв'язку з чим позивачу неповернуті сплачені ним
за придбані об'єкти кошти. На думку Підприємства зазначені збитки
підлягають поверненню з урахуванням індексу інфляції та трьох
процентів річних відповідно до статті 214 ЦК.
Позов мотивовано також тим, що відповідно до пункту 133
Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки ( 1723-14 ) (1723-14)
(далі - Програма приватизації) у разі визнання договорів
купівлі-продажу об'єктів приватизації недійсними в судовому
порядку, повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт
приватизації, провадиться на підставі рішення суду з коштів
позабюджетного Державного фонду приватизації або фонду
приватизації Автономної Республіки Крим, отриманих від повторного
продажу цих об'єктів. В даному випадку повторний продаж цілісного
майнового комплексу відбувся у 2001 році і з цього моменту почався
перебіг строку позовної давності та виникло право на пред'явлення
позову.
Рішенням від 22 січня 2002 року Господарський суд Автономної
Республіки Крим позов задовольнив частково: стягнув з Фонду на
користь Підприємства 33278 грн. 72 коп. боргу, в частині стягнення
12139 грн. 42 коп. відмовив. Судове рішення обґрунтовано тим, що
відповідно до частини третьої пункту 133 Програми приватизації
( 1723-14 ) (1723-14)
та пункту четвертого Порядку повернення покупцям
коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі розірвання або
визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затвердженого
наказом Фонду державного майна України N 1701 ( z0567-00 ) (z0567-00)
від 15
серпня 2000 року (далі - Порядок), кошти підлягали поверненню
Підприємству в десятиденний строк з дня їх надходження до фонду
приватизації внаслідок повторного продажу спірного об'єкту.
Постановою від 3 - 9 квітня 2002 року Севастопольський
апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а
в позові відмовив у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право на позов у
Підприємства виникло з моменту ухвалення арбітражним судом рішень
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
залишив без змін з тих самих підстав.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, а справу передати на новий розгляд, мотивуючи
касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної
інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника
позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову
суду апеляційної інстанції, виходив з того, що Підприємство
пропустило встановлений статтею 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
трирічний
строк позовної давності для захисту порушеного права.
На його думку перебіг цього стоку почався з моменту визнання
Арбітражним судом Автономної Республіки Крим недійсними договорів
купівлі продажу (рішення від 27 травня 1998 року та від 8 липня
1998 року).
Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що
позивач не пропустив строк позовної давності, обґрунтовуючи його
тим, що протягом 1998 - 2000 років законодавчо не був визначений
Порядок повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкт
приватизації, в разі визнання договорів купівлі-продажу
( z0567-00 ) (z0567-00)
недійсними, а тому позивач не мав законних підстав
отримати сплачені за об'єкти приватизації кошти після визнання
договорів недійсними. І лише з прийняттям 18 травня 2000 року
Закону України "Про Державну програму приватизації" ( 1723-14 ) (1723-14)
,
який встановив такий порядок, така можливість у позивача
з'явилася.
Зазначені висновки господарських судів всіх інстанцій
помилкові.
Відповідно до статті 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку
позовної давності починається з дня виникнення права на позов.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення свого права.
Підприємство дізналося про порушення свого права, на якому
ґрунтується даний позов, з моменту визнання договорів
купівлі-продажу недійсними без оформлення правових наслідків їх
недійсності, що передбачені частиною другою статті 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Воно не скористалося своїм правом подати суду на підставі
статті 88 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
заяву про ухвалення додаткового
рішення, яким могли б бути оформленні реституційні наслідки.
Посилання суду на Програму приватизації також помилкове,
оскільки Закон ( 1723-14 ) (1723-14)
, яким вона затверджена, не має
зворотної дії і не може регулювати спірні відносини, що виникли до
набуття ним чинності.
Відповідно до статті 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо суд визнає
поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право
підлягає захистові. Проте, зазначені причини суди не з'ясовували,
а тому відмову в позові з постави пропуску цього строку не можна
вважати достатньо обґрунтованою. Відтак, ухвалені у справі судові
рішення не можуть вважатися законними, а тому вони підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки
сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Гермес-1"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України 31
жовтня 2002 року, постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 3 - 9 квітня 2002 року та рішення
Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 січня 2002
року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Бізнес:законодавство та практика, 2004 р., N 2