ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10.12.2002 Справа N 2/706
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі <...>:
за участю представника відповідача Громніцького Ю.П.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Український інститут по проектуванню об'єктів газової
промисловості" (далі - Інститут) на постанову Вищого
господарського суду України від 13.06.2002 року N 2/706,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2001 року Інститут звернувся до господарського суду
м. Києва із позовом до Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" (далі - Компанія) про стягнення збитків у сумі 4758898
грн. 58 коп.
Позивач вказував, що за актом від 31.07.1998 року Інститут
передав акціонерному товариству "Укргазпром", правонаступником
якого є Компанія, природний газ в обсязі 12393410 куб. м. У
подальшому відносини сторін щодо прийому-передачі газу були
оформлені договором від 03.09.1998 року N 39-382 на постачання
природного газу. Загальна вартість поставленого Інститутом газу
склала 979079,39 долара США. Умовами договору оплата газу покупцем
передбачена у вексельній формі до 31.12.1998 року. Розрахунки
здійснено відповідачем частково шляхом передачі 09.09.1998 року
векселя Полонського фарфорового заводу на суму 79051,38 долара
США. Заборгованість відповідача за поставлений природний газ
склала 900028,1 долара США і підтверджується актами звірки станом
на 01.05.1999 року та на 30.09.2000 року. У травні 2001 року,
тобто через 2 роки і 7 місяців після спливу кінцевого строку
оплати, відповідач письмово запропонував позивачу перелік векселів
як оплату за поставлений газ. Посилаючись на те, що прострочення
виконання зобов'язань відповідачем є значним і виконання цих
зобов'язань втратило інтерес для Інституту, позивач зазначав, що
він відмовляється від прийняття виконання і вимагає відшкодування
збитків. Розмір збитків визначався сумою, що дорівнювала вартості
неоплаченого відповідачем природного газу.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що фактично
у позовній заяві Інституту йдеться не про збитки, завдані
невиконанням зобов'язань за договором поставки, а про стягнення з
Компанії заборгованості за поставлений природний газ. Але спір про
той же предмет і між тими ж сторонами вже розглядався
господарським судом м. Києва (справа N 24/458), і було ухвалено
рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.01.2002 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 14.03.2002 року, позов задоволено. Рішення
вмотивовано тим, що позовні вимоги є доведеними та грунтуються на
положеннях статей 203, 213 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Суд відхилив доводи відповідача, зазначивши, що у справі N 24/458
господарським судом м. Києва розглянуто спір між тими ж сторонами,
але з іншого предмету та з інших підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2002
року N 2/706 рішення суду першої інстанції та постанову суду
апеляційної інстанції скасовано, провадження у справі припинено на
підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з тих мотивів, що
рішенням господарського суду м. Києва від 01.08.2001 року у справі
N 24/458 вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і
з тих же підстав.
7 листопада 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Інституту порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
13.06.2002 року N 2/706. Касаційна скарга подана з мотивів
невідповідності оскарженої постанови обставинам справи, виявлення
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону в аналогічних справах. В обгрунтування
мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування
господарськими судами статей 203, 213 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 80 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
зроблено посилання на роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. N 02-5/612
( v_612800-94 ) (v_612800-94)
із змінами і доповненнями "Про деякі питання
практики застосування статей 80 та 81 Господарського
процесуального кодексу України", роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 30.03.1995 р. N 02-5/218
( v_218800-95 ) (v_218800-95)
із змінами та доповненнями "Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків,
завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за
договором поставки", лист Вищого арбітражного суду України від
14.06.1993 р. N 01-8/672 ( v_672800-93 ) (v_672800-93)
"Про деякі питання
практики застосування чинного законодавства при вирішенні
господарських спорів".
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника
відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи. Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи судові рішення та припиняючи провадження у справі.
Вищий господарський суд України виходив із того, що є рішення
господарського суду, який вирішив спір між тими ж сторонами, про
той же предмет і з тих самих підстав. При цьому зроблено посилання
на рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2001 року у
справі N 24/458.
Проте з цим висновком Вищого господарського суду погодитись
не можна, оскільки він ґрунтується на помилковому визначенні
предмета і підстав позову та ототожнюванні їх з ціною позову, яка
за правилами статті 55 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначається стягуваною сумою.
У справі N 24/458 господарським судом м. Києва розглядався
позов Інституту до Компанії про стягнення 5277126 гри. 42 коп., у
тому числі 4839180 грн. 60 коп. заборгованості за поставлений
природний газ та 4839180 грн. 60 коп. пені за несвоєчасне
проведення розрахунків. Обґрунтовувались позовні вимоги посиланням
на статті 151, 161, 162 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
тобто позов було заявлено з підстав невиконання відповідачем
зобов'язань за договором від 03.09.1998 року N 39-382 щодо
проведення розрахунків за поставлений природний газ. Рішення
господарського суду м. Києва у зазначеній справі від 01.08.2001
року, яким позов було задоволено, змінено постановою Київського
апеляційного господарського суду від 22.11.2001 року, у
задоволенні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 4839180
грн. 60 коп. відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції
виходив з того, що вказана позовна вимога не відповідає умовам
договору, якими передбачено здійснення розрахунків за поставлений
природний газ не грошима, а шляхом передачі векселів.
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені
рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони.
У даній справі предметом позову є вимога про стягнення
збитків у сумі 4758898 грн. 58 коп. Заявлена ця вимога з тих
підстав, що свої зобов'язання за договором відповідач виконав лише
частково, передавши позивачу 09.09.1998 року емітований Полянським
фарфоровим заводом вексель на суму 79051,38 долара США, а за решту
поставленого природного газу на суму 900028,1 долара США
відповідач векселями не розрахувався, допустивши прострочення
виконання зобов'язання більше двох років. В обґрунтування позову
Інститут послався на положення статей 203, 213 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України
помилково скасував судові рішення та припинив провадження у справі
на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Немає й інших підстав
для скасування рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд
апеляційної інстанції.
При розгляді справи суд перевірив обставини, на яких
ґрунтувалися позовні вимоги, визнав їх доведеними та вирішив
справу у відповідності з нормами матеріального права, правильно
застосувавши положення статей 203, 213 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
відповідно до суті заявлених вимог та правовідносин,
що виникли.
За цих обставин оскаржена постанова підлягає скасуванню, а
скасована нею законна та обґрунтована постанова суду апеляційної
інстанції підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Український інститут по проектуванню об'єктів газової
промисловості" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 13.06.2002
року N 2/706 скасувати, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 14.03.2002 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2004 р., N 1