Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого     Шицького I.Б. 

суддів:   Барбари В.П., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.I., Новікової Т.О., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О,

за участю представників Української державної інноваційної компанії - Барановської Т.В. і Бездолі Д.О. та казенного підприємства науково-виробниче об'єднання "Форт" МВС України - Баріла О.I. і Слободянюка I.А.,

розглянувши касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії на постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року  № 4/238-05 у справі

за позовом Української державної інноваційної компанії в особі Вінницького регіонального відділення до казенного підприємства науково-виробниче об'єднання "Форт" МВС України (третя особа - державне казначейство України) про стягнення 8 722 640 грн.,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2002 року Українська державна інноваційна компанія в особі Вінницького регіонального відділення подала до господарського суду Вінницької області позов до казенного підприємства науково-виробниче об'єднання "Форт" МВС України (третя особа - державне казначейство України) про стягнення 8 722 640 грн.. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу 8 600 000 грн. на виконання договору про спільну реалізацію інноваційного проекту від 8 червня 1998 року № 500049-98, проте відповідач у передбачений договором строк коштів не повернув. На суму боргу було нараховано 122 640 грн. пені (т. 1, а.с. 2-7).

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Вінницької області від 23 січня 2006 року прийнято відмову позивача від стягнення 122 640 грн. пені та припинено провадження щодо цих вимог. У задоволенні позову про стягнення  8 600 000 грн. боргу відмовлено (т. 4, а.с. 241-249).

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 14 червня 2006 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 5, а.с. 31-34).

Постановою Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року  № 4/238-05 постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14 червня 2006 року залишено без змін (т. 5, а.с. 68-71).

Рішення та постанови мотивовані тим, що договір від 22 грудня 1999 року є новацією по відношенню до попередніх угод між сторонами і припиняє за ними зобов'язання. Позивачем було недофінансовано 4 000 000 грн., тому згідно з ч. 2 ст. 613 ЦК України (435-15) зобов'язання відповідача щодо повернення   8 600 000 грн. відстрочується на час прострочення кредитора.

У касаційній скарзі Української державної інноваційної компанії ставиться питання про скасування всіх судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблено на те, що умовами інноваційного договору не передбачено, що припинення фінансування інноваційного проекту або недосягнення казенним підприємством науково-виробниче об'єднання "Форт" інноваційного результату призводить до затримки повернення вже наданих коштів за договором. Навпаки, умови інноваційного договору передбачають, що невиконання проекту або недосягнення інноваційного результату відповідачем не звільняє останнього від погашення позики позивачу. Дане положення  повністю кореспондується з нормою ч. 1 ст. 625 ЦК України (435-15) , яка визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Ухвалою Верховного Суду України від 30 листопада 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 4/238-05 (т. 5, а.с. 98).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14 червня 2006 року, послався на те, що позивач не виконав зобов'язання щодо перерахування суми в  4 000 000 грн. в строки, визначені договором від 22 грудня 1999 року, внаслідок чого порушив вимоги ст.ст. 526, 530 ЦК України (435-15) , зокрема в частині обов'язку належного (вчасного) виконання зобов'язань. Невиконання умов зобов'язань за договором в частині перерахування коштів є простроченням виконання зобов'язань, що відповідно до ст. 613 ЦК України (435-15) унеможливило виконання  відповідачем покладеного на нього обов'язку повернення позики у зв'язку з ненастанням обставин, з якими сторони пов'язали виконання обов'язку в  натурі.

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не відповідають вимогам закону та даним, що містяться в матеріалах справи.

Так, згідно з ст. 161 ЦК УРСР (1540-06) зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору.

Судами встановлено, що виконання взятих за договором від 8 червня 1998 року № 500049-98 і додатковою угодою від 23 грудня 1998 року зобов'язань, а також постанови Кабінету Міністрів України № 470-42 від 13 серпня 1999 (470-99-п) року та постанови науково-технічної ради Державного інноваційного фонду України від 7 жовтня 1998 року № 138 позивачем на користь відповідача фактично перераховано в період з 29 липня по 28 грудня 1998 року, тобто до моменту підписання договору від 22 грудня 1999 року № 500049-98-99 грошові кошти в розмірі 8 600 000 грн. (т. 1, а.с. 12-17, 21-22).

22 грудня 1999 року між сторонами було укладено договір щодо надання позики на виконання інноваційного проекту № 500049-98-99 (т. 1, а.с. 33-37).

Відносини сторін у даному випадку регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) , відповідно до положень ст. 3 якого інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності.

Статтею 9 цього закону визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інноваційної діяльності, є договір (угода).

Згідно з п. 3.7 договору № 500049-98-99 позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику у строки і розмірах, що вказані у плані повернення коштів (додаток 5).

Аналіз плану повернення коштів, що міститься в додатку 5, свідчить, що відповідні грошові суми повинні повертатись позивачу, починаючи з третього кварталу 2000 року, та надані кошти в сумі 8 600 000 грн. слід повернути до третього кварталу 2002 року (т. 1, а.с. 39).

Свої зобов'язання відповідач не виконує.

Згідно з п. 6.3 договору від 22 грудня 1999 року не виконання позичальником проекту, або недосягнення інноваційного результату не звільняє його від погашення позики позикодавцю.

Таким чином, умовами інноваційного договору не передбачено, що припинення фінансування інноваційного проекту призводить до затримки повернення вже наданих відповідачу коштів за інноваційним договором. До того ж Українська державна інноваційна компанія не приймала рішення про припинення фінансування інноваційного проекту.

У зв'язку з цим посилання Вищого господарського суду України на ст. 613 ЦК України (435-15) є безпідставним.

Пунктом 11.5 інноваційного договору визначено, що в разі несвоєчасного або (та) неповного фінансування позикодавцем проекту, сторони цього договору мають право переглянути календарний план і кошторис витрат проекту.

Статтею 212 ЦК УРСР (1540-06) передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Судами зазначені вище вимоги закону не були взяті до уваги, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-21 ГПК України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006  року № 4/238-05 , постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 14 червня 2006 року і рішення господарського суду Вінницької області від 23 січня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судами усіх інстанцій не взято до уваги, що статтею 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інноваційної діяльності, є договір (угода). Умовами інноваційного договору не передбачено, що припинення фінансування інноваційного проекту призводить до затримки повернення вже наданих відповідачу коштів за інноваційним договором. Тобто, зобов'язання позичальника щодо повернення позикодавцеві уже перерахованих коштів на виконання проекту повинні виконуватись належним чином.