ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
03.12.2002 N 17/81
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
за участі представників позивача: Марченка В.Г.,
третьої особи ДП "Твел": Чубука Е.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Акціонерного товариства закритого типу "Слов'янський
торговець" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського
суду України від 3 вересня 2002 року справу N 17/81 за позовом
Акціонерного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства
(далі - Підприємство) до Товариства, за участі третіх осіб на
стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет
спору, Державного підприємства "ТВЕЛ" та Державного
науково-виробничого підприємства "Цирконій" про визнання недійсним
простого векселя N 65305051434678 номінальною вартістю 3,5 млн
грн., емітованого Підприємством 8 серпня 2000 року
В С Т А Н О В И В:
З позовом до Господарського суду Луганської області
Підприємство звернулося 4 лютого 2001 року.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що оспорюваний
вексель на суму 3500000 грн. позивач емітував всупереч Правилам
виготовлення та використання вексельних бланків, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України N 528 ( 528-92-п ) (528-92-п)
від 10
вересня 1992 року, згідно з якими векселі можуть видаватися лише
для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані
послуги. Зазначений вексель передавався Товариству шляхом обміну
не в рахунок оплати за поставлену продукцію, виконані роботи чи
надані послуги.
Рішенням від 5 квітня 2002 року позов задоволено.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від 11 -
18 червня 2002 року зазначене судове рішення залишив без змін.
Названа постанова Донецького апеляційного господарського суду
залишена без змін оскаржуваною постановою Вищого господарського
суду України.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій
норм матеріального права, зокрема, статті 21 Закону України "Про
цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
(далі - Закон про цінні
папери) та статей 75, 76 Уніфікованого закону про переказні
векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
, згідно з якими вексель може
визнаватися недійсним лише за "дефектом форми".
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника
позивача і третьої особи, розглянувши та обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а справа
передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції
з таких підстав.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили,
що 8 серпня 2000 року позивач емітував оспорюваний вексель, який
на підставі договору, укладеного з відповідачем в цей самий день,
обміняв на вексель такої ж номінальної вартості. Передача векселів
була оформлена актом N 7 приймання-передачі векселів від 8 серпня
2000 року. Одержаний від позивача вексель в день укладання
договору міни відповідач індосував ДП "Твел", а 26 грудня 2000
року ДП "Твел" передав його за індосаментом ДП "Цирконій".
Незважаючи на факт втрати права власності на спірний вексель
Товариство уклало з Підприємством угоду N 1 від 9 квітня 2001
року, згідно з якою договір міни вони визнали недійсним як такий,
що укладений з порушенням чинного законодавства, і зобов'язалися
повернути один одному векселі, що були предметом міни.
Підприємство одержаний вексель Товариству повернуло на підставі
акта N 10 від 5 липня 2001 року. Вексельна сума була стягнута на
користь останнього векселетримача рішенням господарського суду
Дніпропетровської області від 10 серпня 2001 року у справі
N 22-217 за позовом ДП "Цирконій" до Підприємства.
Отже, між сторонами у справі на підставі договору міни
склалися цивільно-правові відносини, зміст яких становлять їх
взаємні права і обов'язки щодо передачі одна одній векселів
(статті 4, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
). Зазначені зобов'язання сторони
виконали.
Вексель, як цінний папір, є майном його власника (статті 1,
3, 21 Закону про цінні папери ( 1201-12 ) (1201-12)
, стаття 10 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(далі - Закон про
підприємства). Відповідно до статті 242 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
до
договору міни застосовуються відповідно правила про договір
купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.
Тому факт емітування векселя з метою його обміну на інший
вексель повинен розцінюватися не інакше, як оплата векселя, що
придбавається не грішми, а цінним папером, який є грошовим
документом.
У зв'язку з цим, цей вексель слід сприймати, як такий, що
виданий для оплати придбаного майна.
З огляду на викладене є помилковими висновки господарських
судів про те, що оспорюваний вексель був емітований Підприємством
не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи чи надані
послуги.
Законодавство України, в т.ч. і ратифіковані Верховною Радою
України міжнародні договори, не містить норм про недійсність
векселів, оскільки вексель не є угодою. Цивільно-правовою угодою
відповідно до статті 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
можуть вважатися дії
щодо передачі векселя від однієї особи іншій.
Згідно зі статтею 21 Закону про цінні папери ( 1201-12 ) (1201-12)
та
статтею 1 додатку 1 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
(підписана в Женеві 7 червня 1930 року (далі - Конвенція), що
діяли на дату емітування спірного векселя, документ у якому
відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у цих законах
відповідно для простого і переказного векселів, не має сили
простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:
- переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний,
вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням;
- при відсутності особливої вказівки, місце, позначене поруч
з найменуванням трасанта, вважається місцем платежу і, разом з
тим, місцем проживання трасанта;
- переказний вексель, у якому не зазначене місце його
складання, вважається складеним у місці, позначеному поруч з
найменуванням трасанта.
Отже, відсутність у документі реквізитів, що є обов'язковими
для змісту векселів за законом, може бути підставою для визнання
його таким, що не має вексельної сили.
Зазначені обставини господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій не досліджувалися.
Отже, суд визнав вексель недійсним, виходячи з обставин, з
якими закон не пов'язує настання такого правового наслідку.
У зв'язку з цим, при ухваленні судових рішень у цій справі
суди неправильно застосували норми матеріального права, а тому
вони підлягають скасуванню як незаконні та необгрунтовані.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати та перевірити фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки
сторін, і в залежності від встановленого, правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу
"Слов'янський торговець" задовольнити, постанову Вищого
господарського суду України від 3 вересня 2002 року, постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 11 - 18 червня
2002 року та рішення господарського суду Луганської області від 5
квітня 2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2003 р., N 3