Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.11.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого судді,
суддів;
за участю представників Генеральної прокуратури України -
присутній; ТОВ "ХХХ" - присутні; ліквідатора АКБ "SSS" -присутні;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського
суду України від ХХ квітня 2002 року № Х2 у справі за позовом ТОВ
"ХХХ" до АКБ "SSS" про визнання недійсним кредитного договору №
28/193 від 27 грудня 1996 року в частині сплати відсотків за
користування кредитом в розмірі подвійної відсоткової ставки, яка
діє на момент прострочки, у разі порушення строків повернення
кредиту,
встановив:
У листопаді 2001 року ТОВ "XXX" звернулось до господарського суду
м. Н-ська із позовом до АКБ "SSS" про визнання недійсним
укладеного між сторонами кредитного договору № 28/193 від 27
грудня 1996 року в частині сплати відсотків за користування
кредитом в розмірі подвійної відсоткової ставки, яка діє на момент
прострочи, у разі порушення строків повернення кредиту. Позовні
вимоги обґрунтовувались тим, що п. 3.5. спірного договору не
відповідає положенням ст. 179 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та
роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994
року "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з укладанням
та виконанням кредитних договорів" ( v_706800-94 ) (v_706800-94)
.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ грудня 2001 року
позов задоволене. Визнано недійсним п. 3.5. кредитного договору №
28/193 від 27 грудня 1996 року, укладеного між сторонами.
Рішення мотивовано тим, що встановлена п. 3.5. спірного договору
відповідальність за порушення строку повернення кредиту у вигляді
подвійної відсоткової ставки не може бути застосована при
розрахунках заборгованості, оскільки п. 3.6. цього договору
передбачено неустойку за порушення сплати відсотків за
користування кредитом у розмірі 0,1% від суми простроченої
заборгованості за кожен день прострочи.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ квітня 2002
року № Х2 вищевказане рішення скасовано. У задоволенні позову
відмовлено, так як суд не прийняв до уваги, що відповідно до ст.
35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням
господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться
знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі
сторони. Так, рішенням арбітражного суду м. Н-ська від ХХ січня
2000 року в справі № Х8 з ТОВ "XXX" стягнуто на користь АКБ "SSS"
10 000 000 доларів США основного боргу за неповернення кредиту за
спірним договором, 5 570 410,96 доларів США відсотків та
775 610,41 доларів США пені. При цьому суд оцінив кредитний
договір № 28/193 від 27 грудня 1996 року і не знайшов підстав для
визнання його недійсним, у тому числі і п. 3.5. договору.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ жовтня 2002 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ХХ квітня 2002 року № Х2 за
касаційним поданням Генерального прокурора України, де поставлено
питання про скасування зазначеної постанови. Посилання зроблені на
порушення норм матеріального і процесуального права та виявлення
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону в аналогічних справах. Заслухавши
доповідача, пояснення представників ТОВ "XXX" та Генеральної
прокуратури України, які підтримали доводи касаційного подання і
просили його задовольнити, представників ліквідатора АКБ "SSS",
котрі заперечували проти цього, перевіривши матеріали справи,
Верховний Суд України дійшов висновку, що оскаржена постанова
Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких
підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий господарський суд України
виходив з того що судом першої інстанції не враховано положення
ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті ж самі сторони. При цьому в оскарженій постанові
зроблено посилання на рішення арбітражного суду м. Н-ська від ХХ
січня 2000 року в справі № Х8 за позовом АКБ "SSS" до ТОВ "XXX"
про стягнення 15 519 016, 99 доларів США. На думку Вищого
господарського суду України, вирішуючи вказану справу, арбітражний
суд м. Н-ська оцінив кредитний договір № 28/193 від 27 грудня 1996
року і не знайшов підстав для визнання його недійсним, у тому
числі і п. 3.5 договору.
Проте, такий висновок Вищого господарського суду України є
помилковим.
Зі змісту рішення арбітражного суду м. Н-ська від ХХ січня 2000
року в справі № Х8 не вбачається, що сторонами наводились доводи
щодо невідповідності кредитного договору чи окремих його умов
вимогам закону, а також те, що судом ці доводи перевірялись і
робились відповідні висновки.
Отже, ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
застосована Вищим
господарським судом України неправильно, що призвело до скасування
рішення суду першої інстанції без належного правового
обгрунтування.
Рішення суду першої інстанції також не може бути залишено в силі
по тій причині, що воно прийнято без урахування всіх обставин
справи та вимог норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 3.5. укладеного між сторонами кредитного договору
передбачено, що у разі порушення строків повернення кредиту за
договором позичальник сплачує відсотки від суми простроченої
заборгованості у розмірі подвійної відсоткової ставки, діючої на
момент прострочи. Правова оцінка зазначеної умови договору, яка
міститься в рішенні суду, є суперечливою, оскільки водночас судом
визнано, що процентна ставка є і платою за наданий кредит, і
заходом цивільно-правової відповідальності у формі неустойки (а.с.
6, 26-27).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму
Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року з наступними
змінами "Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, у разі визнання угоди недійсною за
статтею 48 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
суд повинен посилатись і на
нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає. Задовольняючи
позов, суд зазначених роз'яснень не врахував та не зробив посилань
на закон чи інший нормативно-правовий акт, нормам якого не
відповідає п. 3.5. кредитного договору.
Згідно з положеннями ст. 71 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний строк
для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки. Як вбачається з матеріалів
справи, 27 грудня 1996 року сторони уклали кредитний договір №
28/193. Саме з цього дня у відповідності з вимогами ст. 76 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
починається перебіг строку позовної давності.
Позов же було подано до суду ХХ листопада 2001 року, тобто після
встановленого законом строку позовної давності (а.с. 2, 5).
Статтею 75 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що позовна давність
застосовується судом, господарським судом або третейським судом
незалежно від заяви сторін. У той же час, судом не застосована
позовна давність та не враховані положення ст. 80 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
щодо наслідків закінчення строку позовної давності.
Наведені вище обставини свідчать, що при розгляді даної справи
судами першої та касаційної інстанцій не було достатньо враховано
вимоги законодавства. У зв'язку з цим постанова Вищого
господарського суду України та рішення господарського суду м.
Н-ська по справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно дослідити питання щодо
строку позовної давності та, враховуючи зазначені вище обставини і
вимоги законодавства, вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp02/846-1 ) (sp02/846-1)
від ХХ квітня 2002 року № Х2 та рішення господарського суду
м. Н-ська від ХХ грудня 2001 року скасувати, а справу передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не піддягає.