ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
26.11.2002 N 20-6/031
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю
"Сендмаркет-Холдінг" (далі - Товариство) на постанову Вищого
господарського суду України від 4 липня 2002 року справу
N 20-6/031 за позовом Товариства до Державної податкової інспекції
у Ленінському районі м. Севастополя (далі - Інспекція) про
визнання недійсним рішення Інспекції N 2095-231-30816721/27705-10
від 20 грудня 2001 року "Про застосування та стягнення сум
штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого
законодавства" (далі - Рішення), В С Т А Н О В И В:
Позов до господарського суду м. Севастополя Товариство
пред'явило 4 січня 2002 року.
Оспорюваним Рішенням Інспекція донарахувала Товариству
недоїмку з податку на прибуток в сумі 15000000 грн. та застосувала
фінансові санкції в сумі 1500000 грн., мотивувавши його тим, що
Товариство порушило вимоги пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(далі - Закон
про оподаткування прибутку) та пункту 7.4.1 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо
віднесення до валових витрат затрати на придбання обладнання, яке
придбавалось ним не для власної господарської діяльності, оскільки
було зразу ж продано за ціною, втричі нижчою ціни придбання.
Заявлену позовну вимогу Товариство мотивувало тим, що
зазначене Рішення суперечить законодавству, зокрема пункту першому
статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(далі - Закон про підприємства), згідно з яким право встановлювати
ціну реалізації товару належить лише суб'єктам підприємницької
діяльності. Тому воно мало право продавати товар за ціною, нижчою
від ціни його придбання. Оскільки відносини купівлі-продажу є
цивільно-правовими, то втручання держави в ці відносини є
неправомірним. Операції з купівлі-продажу товарів є статутною
господарськофінансовою діяльністю Товариства, а тому воно
правомірно віднесло до валових витрат затрати на придбання товару
і до валових доходів - суму оплати за його продаж.
Інспекція позов не визнала, зіславшись на те, що Товариство
штучно занизило вартість реалізованого обладнання, що призвело до
необґрунтованого віднесення до валових витрат витрати на його
придбання.
Рішенням від 11 лютого 2002 року позов задоволено. Судове
рішення обґрунтовано тим, що оскільки суб'єктам підприємницької
діяльності надано право самостійно формувати програму
господарської діяльності та встановлювати ціни, то Товариство
правомірно на підставі пункту 5.1 статті 5 Закону про
оподаткування прибутку ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
віднесло до валових витрат
виробництва та обігу вартість обладнання, що реалізоване за ціною,
меншою ціни придбання.
Постановою від 28 березня 2002 року Севастопольський
апеляційний господарський суд зазначене судове рішення скасував, а
в позові відмовив. Постанова обґрунтована тим, що реалізуючи товар
за ціною, втричі нижчою ціни придбання, Товариство не мало наміру
використовувати його у своїй господарській діяльності з метою
отримання прибутку, а тому віднесення вартості такого товару до
валових витрат виробництва та обігу є неправомірним.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
залишив без змін з тих самих підстав.
Товариство просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи доводи касаційної скарги неправильним
застосуванням судами апеляційної та касаційної інстанцій положень
пункту 1.32 статті 1, статті 5 Закону про оподаткування прибутку
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пункту 23 статті 1 Закону про підприємства
( 887-12 ) (887-12)
, статті 1 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
та виявленням факту різного застосування Вищим
господарським судом України зазначених норм в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що на
підставі договору від 5 вересня 2001 року N АПК-об позивач купив у
ТОВ "Атомпромкомплекс" дообладнання вартістю 90294000 грн., яке в
цей самий день згідно з договором N СМ-УСМ/10-об продав ТОВ
"Укрспецмаш" за 30294000 грн. Покупну вартість обладнання він
відніс до складу валових витрат виробництва та обігу.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону про оподаткування
прибутку ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу - це
сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Вищий господарський суд України в оскаржуваній постанові
дійшов висновку, що факт купівлі електрообладнання і продажу його
в той самий день є підтвердженням, що Товариство не мало наміру
використовувати його у власній господарській діяльності.
Зазначений висновок є обґрунтованим і не суперечить Закону
про оподаткування прибутку ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зокрема пункту 1.32,
згідно з яким господарською діяльністю визнається будь-яка
діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня
участь такої особи в організації діяльності є регулярною,
постійною та суттєвою.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що
придбане обладнання позивач продав за ціною, втричі нижчою за ціну
його придбання, здійснивши таким чином збиткову операцію.
Отже, оскаржувана постанова Вищого господарського суду
України законна і обґрунтована, у зв'язку з чим доводи касаційної
скарги не можуть бути підставами для її скасування.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Сендмаркет-Холдінг" відхилити, а постанову Вищого господарського
суду України від 4 липня 2002 року залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Бізнес:законодавство та практика, 2003 р., N 16