Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
05.11.2002 року
Верховний Суд України у складі:
Головуючого судді,
Суддів;
розглянувши на спільному засіданні колегій Судової палати у
господарських справах за участю представників: Н-ського
міськрайонного центру зайнятості - присутній, Н-ського державного
підприємства матеріально-технічного забезпечення "ХХХ" - присутні,
касаційну скаргу Н-ського міськрайонного центру зайнятості на
постанову Вищого господарського суду України від ХХ липня 2002
року № Х8 у справі за позовом Н-ського міськрайонного центру
зайнятості до Н-ського державного підприємства
матеріально-технічного забезпечення "ХХХ" про стягнення суми
штрафу, -
встановив:
У жовтні 2000 року Н-ський міськрайонний центр зайнятості
звернувся до суду з позовом до Н-ського державного підприємства
матеріально-технічного забезпечення "ХХХ" про стягнення 8148,65
грн. штрафу за неподання списків фактично вивільнених працівників
підприємства - відповідача, як це передбачено п.5 ст.20 Закону
України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
.
Відповідач проти позову заперечив, мотивуючи це тим, що вимог
Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
він не
порушив. 20 січня 2000 року ним було направлено позивачеві лист
№11, в якому повідомлялось про фактичне вивільнення працівників і
доказом цього повідомлення є витяг із книги реєстрації вихідної
кореспонденції.
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ січня 200 року
позов задоволене. Стягнуто з Н-ського державного підприємств
матеріально-технічного забезпечення "ХХХ" на користь Н-ського
міськрайонного центру зайнятості штраф у сумі 8148,65 грн.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ квітня
2002 року вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ липня 2002
року № Х8 постанову Ч-ського апеляційного господарського суд від
ХХ квітня 2002 року та рішення господарського суду Н-ської області
від ХХ січня 2002 року скасовано, а у задоволенні позову
відмовлено.
Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що у
Державного центру зайнятості і його підрозділів відсутнє право
звернення до господарського суду з питання стягнення штрафу за
неповідомлення державної служби зайнятості при вивільненні
працівників і ненадання списків фактично вивільнених працівників.
Н-ський міськрайонний центр зайнятості оскаржив постанову Вищого
господарського суду України з мотивів неоднозначного застосування
положень Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) (803-12)
,
ст.4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою Верховного Суду України від ХХ жовтня 2002 року порушено
касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського
суду України від ХХ липня 2002 року № Х8.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної
скарги та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи
Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню.
В основу постанови Вищого господарського суду України покладено
висновки про те, що порядок стягнення та розміри штрафів за
неповідомлення державної служби зайнятості при вивільненні
працівників на законодавчому рівні не був затверджений, а тому у
Державного центру зайнятості та його підрозділів відсутнє право
звернення до господарського суду з питань стягнення штрафу за
неповідомлення при вивільненні працівників.
Такі висновки є помилковими.
Відповідно до ч.2 ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у
державі. Згідно ст.2 Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
суд, здійснює правосуддя, на засадах верховенства права,
забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами
прав і законних інтересів юридичних осіб. Пунктом 3 статті з
зазначеного закону ( 3018-14 ) (3018-14)
встановлено, що судова система
забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку,
встановленому Конституцією України та законами. Відповідно до п.1
ст.6 Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
усім суб'єктам
правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів
незалежним і неупередженим судом. Відповідно до п.3 ст.6
зазначеного закону ( 3018-14 ) (3018-14)
ніхто не може бути позбавлений
права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона
віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року по
справі № 1-2/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
визначено, що частина 2 статті
124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної
особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх
реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими
не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не
заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий
захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене.
Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі
виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням.
Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх
прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має
забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому
числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до
суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими
нормативно-правовими актами.
Зазначених вимог закону Вищий господарський суд не врахував і
скасував законні та обгрунтовані рішення суду першої інстанції та
постанову апеляційного господарського суду.
Враховуючи наведене, оскаржена постанова Вищого господарського
суду України підлягає скасуванню, а постанова Ч-ського
апеляційного господарського суду від ХХ квітня 2002 року та
рішення господарського суду Н-ської області від ХХ січня 2002 року
повинні бути залишені в силі.
Керуючись ст.ст. 111-19, 111-20 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
постановив:
Касаційну скаргу Н-ського міськрайонного центру зайнятості
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України ( sp21/046-1 ) (sp21/046-1)
від ХХ липня 2002 року № Х8 скасувати, а постанову
Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ квітня
2002 року та рішення господарського суду Н-ської області
від ХХ січня 2002 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.