ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05.11.2002 N 10/306
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
Головуючого: <...>
Суддів: <...>
за участю представників позивача - Бочкарьова Ю.Г., Гордєєвої
А.А., Невмержицької М.В. та відповідача - Поліщука О.В.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства
"Енергоринок" (далі - Підприємство) на постанову Вищого
господарського суду України від 27.06.2002 року N 10/306
встановив:
У травні 2001 року відкрите акціонерне товариство
"Дніпроенерго" (далі - Товариство) звернулося в господарський суд
м. Києва із позовом до Підприємства про стягнення 2712310005 грн.
72 коп.
В обгрунтування позовної заяви вказувалось, що Підприємство
не в повному обсязі виконало свої зобов'язання щодо розрахунків за
продану Товариством електроенергію на підставі договору від
30.08.1999 року N 69/01-ЕР; заборгованість відповідача у
зазначеній сумі станом на 01.01.2001 року підтверджується актом
звірки розрахунків вії 22.01.2001 року N 01/52-249.
У процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних
вимог, просив стягнути з відповідача 2712028739 грн. 07 коп.
Підприємство позов не визнавало, посилаючись на те, що
платежі за куплену електроенергію здійснювались в межах коштів,
які надходили на розподільчий рахунок відповідно до порядку
розрахунків, встановленого Договором між членами оптового ринку
електричної енергії України від 15.11.1996 року ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
;
двостороннім договором від 30.08.1999 року N 69/01-ЕР між
Товариством та державним підприємством "Національна енергетична
компанія "Укренерго", правонаступником якого є Підприємство;
статтею 15 Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.07.2001 року
позов задоволено в сумі 2712028739 грн. 07 коп. Рішення мотивовано
посиланням на те, що доведеність фактур дебіторської
заборгованості Підприємства перед Товариством у розрахунках за
куплену електроенергію свідчить про невиконання відповідачем
договірних зобов'язань.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.04.2002 року та постановою Вищого господарського суду України
від 27.06.2002 року N 10/306 зазначене рішення залишено без змін.
10 жовтня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Підприємства порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 27.06.2002 року N 10/306 Касаційна скарга подана з мотивів не
відповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду
України з питань застосування норм матеріального права, виявлення
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону в аналогічних справах. В обгрунтування
мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування
господарськими судами норм матеріального права зроблено посилання
на постанову Вищого господарського суду України від 15.05.2002
року N 2352-14/281.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України. Рішення суду першої інстанції, з
яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, цим
вимогам не відповідає.
Згідно зі статтею 161 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а
при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до
пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
визначаються законом, яким є Закон України від 16.10.1997 року
N 575/97-ВР ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
"Про електроенергетику". Статтею 15
зазначеного Закону передбачено, що купівля всієї електричної
енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг
відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий
продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України,
який створюється на підставі договору. Основні питання
функціонування комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на
енергоринку, врегульовані Договором між членами оптового ринку
електричної енергії України від 15 листопада 1996 року
( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(далі - ДЧОРЕ).
Встановивши факт існування між сторонами зобов'язальних
відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї
на підставі двостороннього договору від 30.08.1999 року
N 69/01-ЕР, суд не проаналізував умови зазначеного договору та не
дав їм юридичної оцінки. Зокрема, судом не враховані положення
цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої
зобов'язання за ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(пункт 2.1); платежі за
фактично продану Товариству електроенергію здійснюються відповідно
до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку
електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2);
оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого
рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів
України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію
(пункт 4.3). На зазначені умови договору посилалося Підприємство,
як підставу своїх заперечень проти позову, але суд залишив їх поза
увагою.
Суд не застосував до спірних відносин положення статті 15-1
Закону України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, якою
встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку
електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення
розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію
України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, які
здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричальної
енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та
оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне
підприємство "Енергоринок", відкривають в установах уповноваженого
банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше
вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для
накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від
споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної
енергії. Зокрема, перерахування коштів енергогенеруючим компаніям
та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, які провадять
продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється
уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом
використання оптового постачальника електричної енергії відповідно
до алгоритму (порядку розподілу коштів) встановленого Національною
компанією регулювання електроенергетики України. На оптового
постачальника електричної енергії покладено обов'язок забезпечити
щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії
про стан проведення розрахунків.
Отже, висновку щодо наявності підстав для покладення на
Підприємство відповідальності за позовом суд дійшов без з'ясування
дійсних правовідносин сторін, їх прав і обов'язків за законом та
договором, а тому цей висновок не можна вважати обгрунтованим, а
рішення суду - законним.
Враховуючи викладене, всі ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
розглянути всі обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державного підприємства "Енергоринок"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 27.06.2002
року N 10/306, постанову Київського апеляційного господарського
суду від 29.04.2002 року та рішення господарського суду м. Києва
від 25.07.2001 року скасувати, а справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003