ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа N 12/345
29.10.2002 м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників:
АК ПІБ,
Національного банку України,
розглянувши касаційну скаргу АК ПІБ на постанову Вищого
господарського суду України від 12 червня 2002р. у справі за
позовом АК ПІБ до Національного банку України про визнання
недійсною постанови,
встановила:
У серпні 2001р. АК ПІБ звернувся до суду з позовом про визнання
недійсною постанови Головного управління Національного банку
України по м. Києву і Київській області від 07.08.2001р. №316 про
притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного
законодавства у вигляді накладення штрафу у розмірі 4 599,19 грн.
Наведеною постановою позивач був притягнутий до відповідальності у
зв'язку з тим, що він не виконав функції агента валютного
контролю, здійснивши перерахування згідно платіжного доручення
№ 33 від 06.12.2000р. з рахунку ДП "Завод "А" на користь ЗАТ "К"
коштів у розмірі 99770,88 російських рублів за поставку фарб
згідно з контрактом №49/2000 від 21.11.2000р., в той час як
відносно нього з 03.07.2000р. застосовано індивідуальний режим
ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
В обгрунтування позовних вимог АК ПІБ посилався на те, що Наказ
Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від
23.06.2000р. №50/73, згідно з яким до ЗАТ "К" з 03.07.2000р.
застосовано індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної
діяльності, суперечить вимогам ст.37 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 1968-98-п ) (1968-98-п)
. Крім того, позивач
зазначав, що порядок здійснення банками контролю за валютними
операціями, які проводяться резидентами та нерезидентами, не
встановлений нормативне. Інформація щодо суб'єктів, до яких
застосовані (скасовані) санкції, доводиться до уповноважених
банків комп'ютерним файлом № 98 Національного банку України, що не
є нормативно-правовим актом, та база даних якого є неточною.
Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що
відповідальність за порушення валютного законодавства була
застосована до позивача правомірно.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.10.2001р. позов
задоволено з огляду на те, що нормативними актами не встановлено
порядок здійснення банками контролю за валютними операціями, які
проводяться резидентами та нерезидентами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
04.02.2002р. зазначене рішення залишене без змін з тих мотивів, що
позивач був позбавлений можливості ідентифікувати суб'єкта, до
якого застосовано індивідуальний режим ліцензування
зовнішньоекономічної діяльності, а тому не мав правових підстав
для відмови у перерахуванні коштів.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2002р.
зазначені судові рішення скасовані, у позові відмовлено.
Постанова мотивована тим, що судові рішення не містять посилань на
нормативні акти, які обумовлюють відсутність підстав для
притягнення позивача до відповідальності, а також тим, що база
даних комп'ютерного файлу № 98 Національного банку України містить
достатньо критеріїв для здійснення ідентифікації суб'єкта, до
якого застосовано індивідуальний режим ліцензування.
5 вересня 2002р. Верховним Судом України порушено провадження за
касаційною скаргою АК ПІБ, у якій ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України від 12 червня 2002р.
та припинення провадження у справі. В обгрунтування скарги
зроблено посилання на неправильне застосування судом норм
матеріального права, зокрема, ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. ст. 11-14 Уніфікованих правил МТП по інкасо,
ст. 567 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
та ст. ст. 56, 63 Закону
України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) (679-14)
, а також, різне
застосування Вищим господарським судом України одного і того ж
положення закону у аналогічних справах.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 37 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, у випадку вчинення
конкретними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
іноземними суб'єктами господарської діяльності певних порушень при
здійсненні зовнішньоекономічних операцій до них можуть бути
застосовані спеціальні санкції, зокрема, й такі як застосування
індивідуального режиму ліцензування.
Обгрунтованість застосування індивідуального режиму ліцензування
до іноземного суб'єкта господарської діяльності (ЗАТ "К" (Росія))
не може перевірятися при розгляді даного спору.
У разі застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
або іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального
режиму ліцензування, згідно з ст. 3 п. 1 Постанови Кабінету
Міністрів України і Нацбанку України від 12 грудня 1998 р. N 1968
"Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і
нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями" ( 1968-98-п ) (1968-98-п)
,
уповноважені банки здійснюють розрахунки за зовнішньоекономічними
договорами (контрактами) тільки за наявності у резидентів разової
індивідуальної ліцензії, що надається органом, який застосував
зазначену спеціальну санкцію.
Судами встановлено, що на момент проведення позивачем
перерахування коштів з рахунку ДП "Завод "А", резидент не мав
такої разової індивідуальної ліцензії.
Пунктом 3 зазначеної Постанови встановлено, що порушення
уповноваженими банками вимог цієї постанови тягне за собою
відповідальність, передбачену законодавством за невиконання
функцій агента валютного контролю.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
на уповноважені банки
покладено обов'язок по здійсненню контролю за валютними
операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці
банки (п.2 ст. 13 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
).
Абзацом же 5 пункту 2 статті 16 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
за невиконання
уповноваженим банком зазначеного обов'язку передбачена
відповідальність за порушення валютного законодавства у вигляді
позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на
право здійснення валютних операцій або накладення штрафу у
розмірі, що встановлюється Національним банком України.
Відповідно до п. 2.5. Положення про валютний контроль
( z0209-00 ) (z0209-00)
, затвердженого Постановою Правління Національного
банку України 08.02.2000 N 49 та зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 4 квітня 2000 р. за N 209/4430 (у редакції чинній
на той момент), нездійснення уповноваженими банками функцій агента
валютного контролю тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії
Національного банку України на право здійснення валютних операцій
або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій,
здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням
чинного законодавства.
Таким чином, позивача було правомірно та у повній відповідності до
чинного законодавства притягнуто до відповідальності за
невиконання функцій агента валютного контролю та накладено
Національним банком України штраф у розмірі 25% від суми валютної
операції, здійсненої з порушенням законодавства.
Також, Вищим господарським судом України зроблено обгрунтований
правовий висновок про наявну у позивача можливість ідентифікувати
суб'єкта, до якого було застосовано індивідуальний режим
ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
З огляду на наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова
палата
постановила:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного
промислово-інвестиційного банку відхилити.
Постанову Вищого господарського суду України від 12 червня 2002р.
( sp07/048-1 ) (sp07/048-1)
залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.