ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002
м. Київ
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого
Суддів
за участю представників позивача присутні, та відповідача
присутній,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"МК "А" (далі-Комбінат) на постанову Вищого господарського суду
України від 05.05.2002 року № 8,
встановив:
У грудні 2001 року акціонерне товариство відкритого типу "СВ"
(далі - Товариство) звернулося в господарський суд Донецької
області із позовом до Комбінату про стягнення 29660 грн. 29 коп.
шляхом звернення стягнення зазначеної суми на майно відповідача. У
процесі розгляду справи позивач змінив розмір позовних вимог і
просив стягнути з відповідача 20722 грн. 00 коп.
У позовній заяві вказувалось, що за виконані в лютому, березні та
липні 1998 року роботи на підставі договорів від 05.01.1998 року
№ 466рк/2 та № 467рт/2 Комбінат не розрахувався в повному обсязі,
заборгувавши 20722 грн Зазначена сума боргу була визнана
відповідачем у відповіді на претензію від 02.10.2000 року
№ 09-23/440пр. Товариство двічі 21.11.2000 року та 08.05.2001 року
пред'являло до банку платіжні вимоги про списання у безспірному
порядку визнаної боржником суми. Платіжна вимога від 21.11.2000
року № 3 була повернута банком 02.04.2001 року з посиланням на
статтю 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а платіжна вимога від 08.05.2001 року
повернута банком 22.05.2001 року з посиланням на введення
мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з ухвалою
арбітражного суду Донецької області від 27.11.2000 року у справі
№ 5/154-Б.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на те, що позивач
звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском строку
позовної давності.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.02.2002 року
позов задоволене. Суд визнав позовні вимоги доведеними і зазначив,
що відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на
праві власності майном. Тому у раз невиконання грошового
зобов'язання через відсутність грошових коштів з боржника,
стягнення може бути звернено на його майно. Суд не взяв до уваги
заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної
давності посилаючись на те, що претензія відповідачем була визнана
і між сторонам] відсутній спір про право; фактично судом
розглядається питання про змін; способу виконання вже визнаного
права позивача на одержання з відповідача певної суми, а тому
строк позовної давності у даному випадку не підлягає застосуванню.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.06.2002 року
зазначене рішення залишено без змін.
19 вересня 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою
Металургійного комбінату порушено провадження з перегляду в
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 05.06.2002 року.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови і
передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
мотивів виявленні різного застосування Вищим господарським судом
України одного й того положення закону в аналогічних справах. В
обґрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного
застосування господарськими судами положенні статей 71, 75, 76, 80
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зроблено посилання на
постанову Вищого господарського суду України від 27.11.2001 року у
справі № 4/202.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Комбінат заборгував
Товариству 20722 грн. за виконані в лютому, березні та липні 1998
року роботи на підставі договору від 05.01.1998 року № 467рт/2.
Відхиляючи заперечення Комбінату проти позову, які
обґрунтовувались посиланням на пропуск строку позовної давності,
суд виходив із того, що сторонами вживались заходи досудового
врегулювання спору, зазначена сума боргу визнавалась Комбінатом у
відповіді на претензію Товариства, між сторонами відсутній спір
про право, а тому позовна давність не повинна застосовуватись.
Проте такий висновок суду не грунтується на вимогах закону.
Відповідно до положень частини 1 статті 216 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином. Тому за наявності встановленого судом
факту невиконання Комбінатом зобов'язань за договором від
05.01.1998 року № 467рт/2 щодо оплати вартості виконаних робіт
висновок суду про те, що між сторонами відсутній спір про право, є
юридичне неспроможним.
Згідно з частиною 1 статті 6 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,
а статтями 72 і 73 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
встановлені строки для
захисту права за позовом особи, право якої порушено. У спорах між
юридичними особами вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать
про визнання боргу, не перериває перебігу строку позовної
давності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції неправильно застосував
норми матеріального права, порушив вимоги статті 75 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо обов'язковості застосування
позовної давності, а суд касаційної інстанції на цю помилку уваги
не звернув.
За цих обставин всі ухвалені судові рішення підлягають скасуванню,
а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При
новому розгляді справи суду слід застосувати позовну давність та
вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
Постановив:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "МК "А"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 05.05.2002 року
№ 8 та рішення господарського суду Донецької області від
20.02.2002 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.