ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
08.10.2002 Справа N 20/132
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі: <...>
позивача: Бережок Л.М., Бабія Я.І., Ахметова Р.С.,
відповідача: Дубровіної Л.М., Дейнет О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Акціонерного товариства закритого типу "Інтергаз" на
постанову Вищого господарського суду України від 20 червня 2002
року справу N 20/132 (v_132600-02) за позовом Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія) до
Акціонерного товариства закритого типу "Інтергаз" (далі -
Товариство) про визнання недійсним договору міни цінних паперів
N 1/043 (2000), К-5/99-80/99-НАК від 10 січня 2000 року в частині
міни простих векселів N 693131391060 від 17 липня 1999 року на
суму 700000 грн., N 693131391062 від 17 липня 1999 року на суму
600000 грн. та стягнення за цими векселями 1300000 грн.
В С Т А Н О В И В:
Позов до Господарського суду м. Києва Компанія пред'явила
8 січня 2002 року.
Заявлені позовні вимоги Компанія мотивувала тим, що вона є
законним векселедержателем простих векселів N 6931313910,60 та
N 693131391062 від 17 липня 1999 року зі строком платежу 17 липня
2001 року, емітованих Відкритим акціонерним товариством
"Петромихайлівське" та отриманих від Товариства за договором міни
цінних паперів N 1/043 (2000), К-5/99-80/99-НАК від 10 січня 2000
року; рішенням Господарського суду м. Києва від 23 жовтня 2001
року зазначені векселі визнані такими, що не підлягають оплаті;
відповідальність за недійсність переданого права вимоги,
відповідно до частини другої статті 198 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, покладається на попереднього кредитора, яким є
Товариство.
Товариство позов не визнало зіславшись на те, що спірні
векселі воно набуло добросовісно, а вчинивши їх безоборотний
індосамент, зняло з себе відповідальність за неплатіж і виключило
себе з числа зобов'язаних за ними.
Рішенням від 12 березня 2002 року ( v_132805-02 ) (v_132805-02)
в позові
відмовлено. Судове рішення обгрунтовано тим, що спірний договір
міни відповідає вимогам чинного законодавства і у суду відсутні
правові підстави визнавати його недійсним на підставі статті 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
(v_132600-02) зазначене судове рішення ( v_132805-02 ) (v_132805-02)
скасував,
а позов задовольнив, обгрунтувавши постанову тим, що, оскільки
векселі за рішенням суду визнані такими, що не підлягають оплаті у
зв'язку з порушенням визначеного законом порядку їх випуску, то
вони не є цінними паперами і не відповідають вимогам статті 21
Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
.
Тому спірний договір міни не відповідає вимогам закону і є
недійсним.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України (v_132600-02) з
підстав неправильного застосування судом статті 21 Закону України
"Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
і виявлення факту
різного застосування Вищим господарським судом України положень
статті 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в аналогічних
справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 10 січня 2000 року між сторонами був
укладений договір міни цінних паперів. На підставі цього договору
та актів приймання-передачі Товариство передало Компанії 120
простих векселів номінальною вартістю 14194919 грн. 40 коп., що
емітовані різними підприємствами України, а Компанія передала
Товариству емітований ним 1 вексель такої ж номінальної вартості.
Серед зазначених 120 векселів було виявлено 2 векселі на суму
1300000 грн., емітованих ВАТ "Петромихайлівське" на користь
Запорізького ОВТУ "Облагростандарт", перед яким емітент не мав
заборгованості за відвантажену продукцію, виконані роботи чи
надані послуги.
Зазначений факт підтверджений рішенням Господарського суду
м.Києва від 23 жовтня 2001 року у справі 14/572, яким спірні
векселі визнані такими, що не підлягають оплаті у зв'язку з
порушенням порядку їх емітування.
На підставі цього факту і названого судового рішення,
оскаржуваною постановою (v_132600-02) Вищий господарський суд
України позов задовольнив, визнавши недійсним договір міни в
частині спірних векселів і стягнув на користь Компанії суму її
номінальної вартості.
Постанова обгрунтована посиланням на статтю 21 Закону України
"Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
(далі - Закон про
цінні папери), згідно з якою вексель є цінним папером, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму власнику векселя.
Вказаний висновок суду не можна визнати законним та
обгрунтованим.
Визнаючи договір міни недійсним, Вищий господарський суд
України не врахував, що відповідно до частини другої статті 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
він зобов'язаний застосувати
передбачені зазначеною нормою наслідки, а саме зобов'язати сторони
повернути одна одній все одержане за угодою, а при неможливості -
повернути одержане в натурі, відшкодувати його вартість у грошах.
У зв'язку з цим, суд мав зобов'язати сторони повернути одна
одній майно, що було об'єктом міни.
Вирішуючи питання про стягнення з Товариства вартості спірних
векселів, суд повинен був керуватися Уніфікованим законом про
переказні векселі та прості векселі, запроваджений Женевською
конвенцією 1930 року ( 995_009 ) (995_009)
(набув чинності для України
6 січня 2000 року) та Законом України "Про обіг векселів в
Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
(набув чинності 4 травня 2001 року), які є
спеціальними законами, що регулюють вексельні правовідносини, і
якими встановлено порядок та підстави виконання вексельних
зобов'язань.
Проте під час розгляду справи і вирішенні спору по суті
господарський суд першої інстанції і Вищий господарський суд
України їх не застосували.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд України вважає, що
скасуванню підлягає і рішення господарського суду першої
інстанції, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки
сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обгрунтоване судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу
"Інтергаз" задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 20 червня 2002 року (v_132600-02) і рішення
Господарського суду м. Києва від 12 березня 2002 року
( v_132805-02 ) (v_132805-02)
скасувати, а справу передати на новий розгляд по
суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.