Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі <...>:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Перник" на постанову Вищого господарського суду України від 23.05.2002 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Луганськголовпостач" до ТОВ фірми "Перник" про розірвання договору оренди і стягнення 33 902,34 грн., В С Т А Н О В И В:

15 травня 2001 року ВАТ "Луганськголовпостач" звернулось з позовом до ТОВ фірми "Перник" про розірвання договору оренди і стягнення 33 902,34 грн. Додатковою заявою позивач збільшив розмір боргу з орендної плати до 42 173 грн. 62 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувались невиконанням зобов'язань відповідачем по оплаті орендної плати у строк, зазначений договором оренди N 7 від 01.01.2000 року.

Відповідач проти позову заперечував з підстав його необґрунтованості.

Рішенням господарського суду Луганської області від 03.08.2001 року у позові відмовлено частково. У частині стягнення 8 488 грн. 84 коп. Провадження у справі припинено. Заяву позивача від 02.08.2001 року про збільшення позовних вимог відхилено. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) позивачу повернуто держмито в сумі 85 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2001 року рішення суду від 3.08.2001 року про припинення провадження в частині стягнення 8 488 грн. 84 коп. залишено без змін. В іншій частині - скасовано. Позовні вимоги задоволене частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг у сумі 36 606 грн. 38 коп. та пеню 5 566 грн. 61 коп. Договір оренди N 7 від 01.01.2000 року розірвано, а договір оренди N 37 від 25.07.2000 року визнано неукладеним.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2002 року постанову Донецького апеляційного господарського суду України від 31.10.2001 року залишено без змін.

29 серпня 2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ТОВ фірма "Перник" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2002 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням Вищим господарським судом норм матеріального права.

Представники ВАТ "Луганськголовпостач" проти скарги заперечували.

ТОВ фірма "Перник" не використала законного права на участь їх представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи постанову апеляційної інстанції без змін, Вищий господарський суд України ґрунтував свою постанову тим, що згідно з договором оренди N 7 від 01.01.2000 року позивач надав відповідачу в користування нежитлові приміщення з оплатою 476,62 грн. на місяць. Угодою від 23.07.2000 року сторони встановили розмір орендної плати у сумі 3 448,44 грн. У період з серпня 2000 року по травень 2001 року заборгованість з орендної плати становила 36 606,38 грн., що і стало підставою для розірвання договору та стягнення боргу.

З такими висновками Вищого господарського суду погодитися не можна з наступних підстав.

Встановлено, що предметом договору оренди N 7 від 01.01.2000 року та нового договору оренди N 37 від 27.07.2000 року, з підписанням якого втратили силу всі раніше укладені договори і угоди є нерухоме майно, передане орендарю (ТОВ фірма "Перник") у тимчасове, платне користування на визначений строк, що знаходиться у колективній власності орендодавця (ВАТ "Луганськголовпостач").

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу (1540-06) договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами.

Укладені договори оренди N 7 від 01.01.2000 року та N 37 від 25.07.2000 року відповідають вимогам ст.ст. 256 - 258 Цивільного кодексу (1540-06) , що регулюють майновий найм.

Застосування до спірних правовідносин апеляційною інстанцією Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) є неправильним, а висновок Вищого господарського суду України щодо правильного застосування апеляційним судом діючого законодавства визнається помилковим.

Додатковою угодою від 23.07.2000 року сторони змінили п. 3.1 договору оренди N 7 і визначили щомісячну орендну плату в розмірі 3 498 грн. 44 коп.

У ході розгляду справи відповідач, оспорюючи додаткову угоду від 23.07.2000 року, вказував на її фіктивність - підпис від імені посадових осіб вчинений невідомою особою.

Обставини фіктивності додаткової угоди від 23.07.2000 року господарські суди не з'ясовували. На порушення вимог ст. 41 ГПК України (1798-12) для роз'яснення питання, що виникло при вирішенні господарського спору і потребувало спеціальних знань, господарський суд судову експертизу не призначив.

Тому висновок Вищого господарського суду України щодо наявності у відповідача заборгованості по орендній платі, при неповному з'ясуванні господарськими судами обставин, що мають значення для справи, є неправильним.

Окрім того, постанова Вищого господарського суду України від 23.04.2000 року носить декларативний характер, без аналізу і застосування норм матеріального права і не відповідає вимогам ст. 111-11 ГПК України (1798-12) .

Все наведене свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України, необхідність скасування судових рішень усіх судових інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити факти, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, правильно застосувати матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини сторін і прийняти законне судове рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ фірми "Перник" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 23.04.2002 року (n0039600-02) , постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2001 року та рішення господарського суду Луганської області від 03.08.2001 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.