Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі <...>:

за участю представників:

позивача: Ковальова В.І.,

відповідача: Лембіша В.М., Сидорової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Костянтинівська реалізаційна база хлібопродуктів" на постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2002 року справу за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Айдармлин" (далі - Товариство) до Відкритого акціонерного товариства "Костянтинівська реалізаційна база хлібопродуктів" (далі - База) про стягнення 35498 грн. 25 коп. збитків, В С Т А Н О В И В:

Позов до арбітражного суду Донецької області Товариство пред'явило 4 березня 1999 року.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідно до договору схову та відвантаження сільгосппродукції від 9 жовтня 1998 року База прийняла від Товариства 600 тонн пшениці третього класу; на вимогу Товариства пшениця була повернена, однак при прийнятті її по якості було виявлено, що якість поверненої пшениці відповідає п'ятому класу. Сума позову складає різницю між вартістю цін зерна пшениці третього і п'ятого класів.

База позов не визнала, посилаючись на те, що факт надходження пшениці нижчої якості ніж та, яка вказана в супровідних документах, належним чином не підтверджено.

Справа розглядалася неодноразово. Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 24 грудня 2001 року позов задоволено. Судове рішення мотивовано тим, що База всупереч умовам пункту 2.5 договору відвантажила продукцію без представника Товариства; приймання зерна пшениці здійснено відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості N П-7 (далі - Інструкція П-7) та ГОСТу 13586.3-83 "Зерно. Правила приймання і методи відбору проб" (далі - ГОСТ 13586.3-83); якість отриманого зерна підтверджується актом N 1 від 18 листопада 1998 року державного інспектора Старобільської хлібної інспекції та посвідченнями форми 4 Луганської обласної державної хлібної інспекції за N 564, 565, 866, 567.

Постановою від 12 лютого 2002 року Харківський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін.

Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України постанова Харківського апеляційного господарського суду залишена без змін.

У касаційній скарзі База ставить питання про скасування постанови Вищого господарського суду України у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. На її думку, судами при ухваленні рішень неповністю з'ясовані всі обставини справи. Так, судами були проігноровані вказівки Вищого арбітражного (господарського) суду України, викладені в постановах від 15 жовтня 1999 року, від 20 квітня 2000 року та від 9 серпня 2001 року. Вона вважає, що суди не дали належної оцінки додатку до акта інвентаризації зерноскладу від 19 листопада 1998 року, в якому зазначалось, що в п'яти банках елеватора була пшениця третього класу; не звернули увагу на те, що представник позивача і "належний експерт" одна й та ж особа; відсутні проби зерна, які, відповідно до пункту 2.9.2 ГОСТу 13586.3-83, повинні зберігатися до повного розгляду розбіжностей; позивачем порушенні вимоги пунктів 13, 14, 16, 26, 27, 28, 29 та 38 Інструкції П-7, якими передбачено порядок відбору проб; не проведена судово-технічна експертиза.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 9 жовтня 1998 року між Базою та Товариством укладено договір схову та відвантаження сільгосппродукції, на підставі якого Товариство за прибутковою квитанцією N 194308 від 9 жовтня 1998 року передало Базі на зберігання пшеницю третього класу в кількості 600 тонн; на вимогу Товариства База відвантажила пшеницю за накладними NN 40893508 - 40893514 у вагонах 95680526, 95300208, 95453973, 95667317, 95395158, 95613220, 95833307, яка, відповідно до посвідчень про якість зерна NN 050492 - 050497, є пшеницею третього класу; повернена зі схову пшениця є зерном п'ятого класу; різниця між вартістю пшениці третього і п'ятого класів становить 35498 грн. 25 коп.

Ухвалюючи рішення, судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що База при поверненні пшениці зі схову не виконала вимог пунктів 2.11, 2.12., 2.5 Договору, а саме: не повідомила Товариство про час відвантаження продукції, представник Товариства не був присутній при опломбуванні, зважуванні вагонів після їх опломбування та прийманні продукції за кількістю та якістю.

За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення є законні та обгрунтовані.

Відповідно до статей 4, 151, 161, 162 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Цивільно-правова відповідальність боржника за невиконання зобов'язань виникає за наявності збитків для кредитора, протиправності його дій, безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправними діями та вини. Збитки в даному випадку виражаються у різниці між вартістю пшениці третього і п'ятого класів; протиправність дій відповідача - у неналежному виконанні договірних зобов'язань; збитки є наслідком протиправних дій.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

З огляду на викладене, суди правомірно застосували до спірних правовідносин статтю 423 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , відповідно до якої речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Костянтинівська реалізаційна база хлібопродуктів" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 23 травня 2002 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.