ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
24.09.2002 N 4/343
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого: <...>
Суддів: <...>
за участю представників:
ПП Іванова В.М. - Шульгіна Є.Г.,
ВАТ "Акустика" - Жаліса М. П., Павліченка О.І.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця (ПП)
Іванова Вадима Миколайовича на постанову Вищого господарського
суду України від 22 травня 2002 р. у справі за позовом ПП Іванова
Вадима Миколайовича до ВАТ "Акустика" про стягнення 90000 грн. та
за зустрічним позовом про розірвання договору та стягнення 28750
грн. встановив:
У жовтні 2001 р. ПП Іванов В.М. звернувся до суду з позовом
про стягнення з ВАТ "Акустика" 90000 грн., що були перераховані
ним на рахунок відповідача як авансові платежі за договором
поставки продукції N 359 від 24.04.2001 р., відповідно до умов
якого, позивач зобов'язувався попередньо сплатити 115000 грн., а
відповідач - поставити комплект устаткування мінімлину "Мрія". В
обгрунтування позову, приватний підприємець посилався на
розірвання договору сторонами у зв'язку з простроченням ним
виконання своїх зобов'язань.
ВАТ "Акустика" проти позову заперечувало та подало зустрічний
позов про розірвання договору від 24.04.2001 р., а також про
стягнення з позивача неустойки у сумі 28750 грн. Відповідач
стверджував, що свої зобов'язання за договором він виконав у
повному обсязі, а позивач у односторонньому порядку відмовився від
виконання зобов'язань. Оскільки сторони "не дійшли згоди щодо
строків і порядку повернення позивачу авансових платежів",
договір, на думку відповідача, не може вважатися розірваним.
Також, відповідач просив суд застосувати правила ст. 217
Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
та припинити зобов'язання сторін
шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, з огляду на те,
що ним були частково повернуті позивачу авансові платежі у сумі
61250 грн.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
03.12.2001 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 26.02.2002 р., первісні
позовні вимоги задоволені частково - на суму 28750 грн. У зв'язку
з погашенням відповідачем іншої частини заборгованості - на суму
61270 грн. - провадження у справі у цій частині припинено. У
зустрічному позові ВАТ "Акустика" відмовлено з тих мотивів, і
договір між сторонами розірвано, а наявність збитків у товариства
не доведена.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 травня
2002 р. зазначені судові рішення у частині вимог, що були
задоволені, скасовані, у позові відмовлено. У решті частин рішення
господарського суду Кіровоградської області від 03.12.2001 р. та
постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.02.2002 р. залишені без змін.
Постанова мотивована тим, що, оскільки сторони не дійшли
згоди щодо умов та порядку повернення авансових платежів, договір
не може вважатися розірваним.
15 серпня 2002 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою ПП Іванова В.М., у якій зроблено
посилання на різне застосування Вищим господарським судом України
одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Скасовуючи рішення суду першої та постанову апеляційної
інстанції стосовно стягнення 28750 грн. і відмовляючи у цій
частині в позові, суд касаційної інстанції послався на
недоведеність матеріалами справи того, що друга сторона, тобто,
постачальник дав згоду на розірвання договору на умовах
запропонованих замовником, оскільки, у листі-відповіді
постачальник погоджувався розірвати договір на умовах повернення
авансових платежів після реалізації продукції, на виготовлення
якої були направлені обігові кошти, тобто на інших умовах, ніж
були запропоновані позивачем.
Надавши правильну юридичну оцінку змісту листа, розцінивши
відповідь акціонерного товариства не повною згодою, а частково
новою пропозицією, касаційна інстанція помилково прийшла до
висновку про те, що сторони не досягли згоди стосовно розірвання
договору.
Оскільки, після листа-пропозиції товариства, воно
перераховувало кошти позивачу, а він їх приймав, то слід
погодитися з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про
розірвання договору між сторонами.
Не оспорюючи правильність висновку касаційної інстанції щодо
умов, на яких товариство погоджувалося розірвати договір
(повернення авансових платежів після реалізації продукції, на
виготовлення якої були направлені обігові кошти), не можна
погодитися з обгрунтованістю відмови в задоволенні позовних вимог
про стягнення з відповідача 28750 грн., у зв'язку з не
розірванням договору, оскільки підстав для прийняття такого
рішення касаційна інстанція не мала.
Судом першої та апеляційної інстанції питання реалізації
відповідачем продукції, на виготовлення якої були направлені
обігові кошти, як і законності такої умови, не досліджувалися.
Від встановлення ж факту реалізації залежить обгрунтованість
вимог позивача.
Без з'ясування цієї обставини відмова в стягненні не може
бути визнана законною. Постанова Вищого господарського суду
України у цій частині перешкоджала повторному зверненню позивача з
позовом про стягнення з відповідача 28750 грн., тобто, порушувала
його майнові права.
Доводи касаційної скарги про порушення Вищим господарським
судом України при схваленні оскаржуваної постанови меж перегляду
справи в касаційній інстанції, власної компетенції, зокрема, у
частині заборони встановлювати обставини справи, не відповідають
дійсності.
У даному випадку мають місце різні правові висновки судів
стосовно того, чи розірвано сторонами спірний договір, однак,
зроблено такі висновки на підставі одних і тих же фактичних
обставин.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при
розгляді справи, є підставою для часткового скасування винесених
судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та
вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-17, 111-19,
111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП Іванова В.М. задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 травня
2002 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 26.02.2002 р. та рішення господарського суду
Кіровоградської області від 03.12.2001 р., в частині вимог про
стягнення 28750 грн., скасувати.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства", N 4, 2003