ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
24.09.2002 Справа N 5/506
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі <...>:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Акціонерного товариства закритого типу "Автобаза N 1" на постанову
Вищого господарського суду України від 20.06.2002 року
у справі за позовом ТОВ "Альга Україна ГмбХ" до АТЗТ "Автобаза
N 1" про спонукання підписати додаток договору, В С Т А Н О В И В:
29.10.2001 року ТОВ "Альга Україна ГмбХ" звернулося з позовом
до АТЗТ "Автобаза N 1" про спонукання підписати додаток до
договору.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач відмовився
підписати Додаток N 4 до договору оренди N 1 від 22.11.1997 року
про зарахування вартості проведеного орендарем ремонту приміщень у
рахунок майбутніх орендних платежів та продовження терміну дії
договору оренди N 1 до 01.07.2005 року.
Відповідач позов не визнав з підстав невідповідності
додаткової угоди умовам договору оренди N 1 від 22.11.1997 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2001 року
позов задоволене. Зобов'язано відповідача підписати Додаток N 4 до
договору оренди на умовах, запропонованих позивачем.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.04.2002 року рішення суду скасовано і в позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від
20.06.2002 року постанову Київського апеляційного господарського
суду скасовано, а рішення господарського суду м. Києва залишено
без змін.
22 серпня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою АТЗТ "Автобаза N 1" порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого господарського суду України від
20.06.2002 року. Скарга мотивується неправильним застосуванням
Вищим господарським судом України норм матеріального права.
Представник АТЗТ "Автобаза N 1" Яруничев В.А. висловився в
підтримку касаційної скарги, а представники ТОВ "Альга Україна
ГмбХ" Хозієнко С.М. та Галицький Ю.С. вважають скаргу
необгрунтованою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін,
дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи,
Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи постанову апеляційної інстанції. Вищий
господарський суд України виходив з того, що відмова орендодавця
від зарахування заборгованості по ремонту орендованих приміщень у
рахунок орендної оплати майбутнього періоду обмежує право
орендаря, передбачене ст. 264 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, а
визначений додатком N 3 від 11.12.2000 року строк дії договору
оренди до 11.03.2002 року не обумовлено посиланням на скасування
дії п. 6.3. договору оренди N 1.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
22.11.1997 року між АТЗТ "Автобаза N 1" (орендодавець) та ТОВ
"Альга Україна ГмбХ" (орендар) укладено договір оренди. Строк дії
договору визначено - 25 років.
05.12.1997 року сторонами укладено додаткову угоду до
договору оренди N 1, відповідно до якої орендар здійснив
поліпшення орендованого майна.
Додатковою угодою N 3 від 11.12.2000 року сторони передбачили
проведення взаємних платежів взаємозаліком і визначили строк дії
договору оренди N 1 від 22.11.1997 року до 11.03.2002 року.
Господарськими судами встановлено, що додаткову угоду N 4 від
22.08.2001 року, в якій передбачено повернення орендодавцем
заборгованості за ремонт орендованого майна на підставі п. 6.6
договору оренди N 1 або зарахування в рахунок орендної плати
майбутнього періоду та визначено новий строк дії договору оренди
N 1 до 1.07.2005 року, АТЗТ "Автобаза N 1" не підписало.
Пунктом 6.6 договору оренди N 1 сторони обумовили, що у разі
розірвання договору за ініціативою орендодавця або його відмови
від продовження дії договору на новий строк, орендодавець
зобов'язаний відшкодувати орендатору вартість здійснення орендарем
поліпшень орендованого майна, передбачених у п. 1 додаткової угоди
до договору оренди N 1.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про
відсутність у п. 6.6 зобов'язання орендодавця укладати будь-які
угоди з приводу продовження строку дії договору оренди.
АТЗТ "Автобаза N 1" не ініціювала розірвання договору оренди
N 1.
Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
строк
дії договору майнового найму визначається за погодженням сторін.
Згідно з п. 6.4 договору оренди N 1 дія цього договору може
бути припинена в будь-який час за згодою сторін. Пунктом 1.1
додаткової угоди N 3 до договору оренди N 1 сторони передбачили
погашення взаємних платежів взаємозаліком, а п.п. 1.2 і 1.3
визначили остаточний строк дії договору оренди N 1 від
22.11.1997 року з звільненням орендованих приміщень орендарем
11.03.2002 року або за погодженням сторін укласти новий договір
оренди.
В умовах додаткової угоди N 3, яка є невід'ємною частиною
договору оренди N 1 не передбачено зобов'язання орендодавця на
продовження строку дії договору на новий термін, а сам договір
оренди не може бути змінений жодною із сторін (п. 2.3).
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
відносини підприємств з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності
здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі
предмета договору, визначені зобов'язань, будь-яких інших умов
господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству
України.
Отже, апеляційний суд дійшов законного і обґрунтованого
висновку про відсутність у позивача права вимагати підписання
відповідачем додаткової угоди N 4 до договору оренди N 1, а
висновок Вищого господарського суду України про неправильне
застосування апеляційним судом ст. 264 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
визнається таким, що ґрунтується на неправильному
застосуванні норм права, що призвело до скасування законної
обгрунтованої постанови апеляційної інстанції.
За таких обставин постанову Вищого господарського суду
України від 20.06.2002 року слід скасувати, а судове рішення
апеляційної інстанції від 23.04.2002 року залишити без змін.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-17, 111-19,
111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касіційну скаргу АТЗТ "Автобаза N 1" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
20.06.2002 року скасувати, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 23.04.2002 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Вісник господарського судочинства, 2004 р., N 1