ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.2002
м. Київ
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
Головуючого
суддів
за участю представників спільного підприємства "І" та ЗАТ "М",
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
спільного підприємства "І" на постанову Вищого господарського суду
України від 4 червня 2002 року № 14 у справі за позовом ЗАТ "М" до
спільного підприємства "І" (третя особа, яка не заявляє
самостійних вимог, - ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 червня 1999
року, укладеного між сторонами,
встановив:
У квітні 2001 року ЗАТ "М" звернулось до арбітражного суду
Харківської області із позовом до спільного підприємства "І"
(третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - ДПІ в
Орджонікідзевському районі м. Харкова) про визнання недійсним
договору купівлі-продажу від 14 червня 1999 року, укладеного між
сторонами. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що спірний договір
не відповідає положенням ст. 5 Указу Президента України № 167/98
від 4 березня 1998 року "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 167/98 ) (167/98)
.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22 листопада
2001 року відмовлено в задоволенні позову.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 7
лютого 2002 року вищевказане рішення суду залишено без зміни.
Це рішення та постанова мотивовані тим, що позивач не довів факту
наявності на момент укладення спірного договору податкової
заборгованості відповідача, яка є перешкодою для відчуження майна
без згоди податкового органу.
Постановою Вищого господарського суду України від 4 червня 2002
року № 14 рішення господарського суду Харківської області від 22
листопада 2001 року та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 7 лютого 2002 року скасовано. Позов
задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14
червня 1999 року, укладений між сторонами. Зобов'язано кожну із
сторін повернути другій стороні все одержане за угодою.
Ця постанова обгрунтована тим, що у зв'язку з наявністю у позивача
податкової заборгованості з прибуткового податку все його майно на
момент укладення спірного договору перебувало у податковій
заставі. Таким чином, уклавши договір без згоди органу державної
податкової служби, сторони порушили ст. 5 Указу Президента України
№ 167/98 від 4 березня 1998 року "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 167/98 ) (167/98)
.
Ухвалою Верховного Суду України від 5 вересня 2002 року порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 4 червня 2002 року № 14 за
касаційною скаргою спільного підприємства "І", де поставлено
питання про скасування зазначеної постанови і припинення
провадження у справі. Посилання зроблені на порушення норм
матеріального права та невідповідність оскарженої постанови
положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Заслухавши доповідача, пояснення представника спільного
підприємства "І", який підтримав доводи касаційної скарги і просив
її задовольнити, та представника ЗАТ "М", котрий заперечував проти
цього, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов
висновку, що оскаржену постанову Вищого господарського суду
України слід скасувати, а рішення судів першої та апеляційної
інстанції - залишити без змін із таких підстав.
Приймаючи оскаржену постанову та визнаючи недійсним договір
купівлі-продажу від 14 червня 1999 року, Вищий господарський суд
України виходив з того, що у зв'язку з наявністю податкової
заборгованості у ЗАТ "М" його майно знаходилось у податковій
заставі. Тому, уклавши договір купівлі-продажу, сторони порушили
ст. 5 Указу Президента України № 167/98 від 4 березня 1998 року
"Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
. Оскільки
угода не відповідає вимогам закону, то згідно з вимогами ст. 48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
вона є недійсною.
Викладені вище висновки Вищого господарського суду України не
відповідають нормам матеріального права та не грунтуються на
обставинах справи.
Із матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 1998 року сторони
уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 197 кв.
м., розташованих за адресою: м. Харків. Цей договір посвідчено
приватним нотаріусом (т. 1, а.с. 9). Згідно з ст. 1 Указу
Президента України № 167/98 від 4 березня 1998 року "Про заходи
щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
податкова застава була
запроваджена як засіб забезпечення погашення платником податків
податкової заборгованості.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що на момент укладення договору
майно ЗАТ "М" не знаходилось у податковій заставі.
Так, у відповідності з ч. 2 ст. 2 вказаного Указу ( 167/98 ) (167/98)
орган
державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення
податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного
платника податків про податкову заставу належного йому майна та
майнових прав. У той же час, у матеріалах справи відсутні дані про
таке повідомлення позивача органом державної податкової служби.
Статтею 3 наведеного вище Указу встановлено, що з 1 липня 1998
року податкова застава рухомого майна підлягає реєстрації в
Державному реєстрі застав рухомого майна. Для реєстрації
податкової застави рухомого майна орган державної податкової
служби звертається у п'ятиденний строк від дня виникнення
податкової застави до держателя Державного реєстру застав рухомого
майна з відповідною заявою. Даних про звернення для реєстрації
податкової застави у матеріалах справи немає.
Крім того, із витягу з Державного реєстру застав рухомого майна
вбачається, що майно ЗАТ "М" опинилось у податковій заставі лише
10 травня 2000 року, тобто після укладення договору
купівлі-продажу (т. 1, а.с. 44).
У матеріалах справи міститься довідка з Першої Харківської
державної нотаріальної контори, згідно якої станом на 11 червня
1999 року приміщення, яке було продано, під забороною не
перебувало (т. 1, а.с. 108).
У відповідності з довідками ДПІ в Орджонікідзевському районі м.
Харкова на час укладення договору купівлі-продажу у ЗАТ "М"
податкової заборгованості не було. При цьому ДПІ в
Орджонікідзевському районі м. Харкова не заперечувала проти
відчуження приміщення у м. Харкові (т. 1, а.с. 54, 122, 123; т. 2,
а.с. 108).
Наведене вище свідчить, що на момент укладення спірного договору
майно ЗАТ "М" у податковій заставі не перебувало, а відчуження
приміщення відбулось за згодою ДПІ в Орджонікідзевському районі м.
Харкова.
Таким чином, договір купівлі-продажу від 14 червня 1999 року,
укладений між сторонами, відповідає вимогам Указу Президента
України № 167/98 від 4 березня 1998 року "Про заходи щодо
підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
та ст.ст. 42, 47, 48, 50
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від
4 червня 2002 року № 14 підлягає скасуванню внаслідок
неправильного висновку про наявність підстав для визнання угоди
недійсною згідно положень ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а рішення
господарського суду Харківської області від 22 листопада 2001 року
та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 7
лютого 2002 року як законні та обгрунтовані - залишенню без змін.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу спільного підприємства "І" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 4 червня 2002
року № 14 скасувати. Рішення господарського суду Харківської
області від 22 листопада 2001 року та постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 7 лютого 2002 року залишити
без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.