ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
17.09.2002 N 11/373
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційною
скаргою Госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці N 5 на
постанову Вищого господарського суду України від 2 квітня 2002
року справу за позовом Госпрозрахункової житлово-експлуатаційної
дільниці N 5 (далі - Дільниця) до державної податкової інспекції у
м. Полтава (далі - Інспекція) про визнання недійсним рішення від 6
червня 2001 року N 817/26-2/1391758/7508/10/26-235 "Про
застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства",
В С Т А Н О В И В:
заявлену позовну вимогу позивач обґрунтовував тим, що він
відповідно до пункту 55 листа державної податкової інспекції у
Полтавській області від 9 червня 1999 року N 5/415 "Про надання
відповіді на запит про порядок оподаткування податком на додану
вартість субсидій і дотацій на житлово-комунальні послуги", листів
Державної податкової адміністрації N 359/13/16-1210 від 19 жовтня
1998 року, N 15104/10/16-1220-8 від 18 грудня 1998 року,
N 17485/7/16-1220-16 від 29 грудня 2000 року, N 1594/6/16-1217-26
від 5 квітня 2001 року правомірно відносив всю суму податку на
додану вартість, сплачену з операцій придбання теплової енергії,
до податкового кредиту.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 26
вересня 2001 року позов задоволено. Судове рішення мотивовано тим,
що позивач на підставі пункту 7.4.1 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі - Закон про ПДВ)
мав право відносити всю суму податку на додану вартість з
придбання теплової енергії до податкового кредиту та повинен був
зменшувати цей кредит в момент отримання дотації в частині, яка
припадає на частку операції, що не є об'єктом оподаткування в
загальному обсязі продажу.
Постановою від 22 січня 2002 року Харківський апеляційний
господарський суд зазначене судове рішення залишив без змін з тих
самих підстав.
Зазначені судові рішення оскаржуваною постановою Вищий
господарський суд України скасував, а в позові відмовив. Постанова
мотивована тим, що відповідно до положень пунктів 7.4.1, 7.4.3,
7.4.4 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на податковий
кредит за придбані товари (роботи, послуги) Дільниця має лише в
частині, яка відповідає частці використання придбаних товарів
(робіт, послуг) в оподатковуваних операціях, тобто частці
пропорційній затвердженому тарифу.
В касаційній скарзі Дільниця ставить питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України з підстав
неправильного застосування норм матеріального права та виявлення
факту різного застосування судом положень пункту 4.1 Закону про
ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що: оплата вартості житлово-комунальних
послуг складається з тарифу на оплату таких послуг для населення і
з бюджетної дотації на покриття збитків від продажу послуг за
тарифом; зазначена дотація є від'ємною різницею, яка складається
між витратами на придбання комунальних послуг і доходами від їх
продажу населенню за встановленими тарифами.
При придбанні теплової енергії Дільницею оплачена її
договірна вартість разом з податком на додану вартість.
Відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону про ПДВ
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до складу податкового кредиту звітного періоду
включаються суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг).
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно
застосували до спірних правовідносин зазначену норму, вказавши про
правомірність віднесення Дільницею всієї суми податку на додану
вартість за придбану теплову енергію до податкового кредиту.
Оскільки пунктом 4.1 статті 4 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що база оподаткування операцій з продажу товарів
(робіт, послуг) визначається з їх договірної вартості, визначеної
за вільними або регульованими цінами (тарифами), а
житлово-комунальні послуги на даний час підлягають державному
регулюванню за встановленими тарифами, то базою оподаткування
таких послуг є встановлений тариф.
Ухвалюючи рішеннях та роблячи висновок про те, що дотації на
покриття збитків від продажу послуг за тарифом не є об'єктом
оподаткування цим податком всі судові інстанції вказали, що
зазначені дотації підпадають під регулювання пункту 3.2.7 статті 3
Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого не є об'єктом
оподаткування операції з виплат заробітної плати, пенсій,
стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат
фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових
фондів у порядку, встановленому законом. Проте суди не врахували,
що в зазначеній нормі йдеться про фізичних осіб і не з'ясували
підстав поширення її на юридичні особи. Крім того, не з'ясовано,
яким правовим актом регулюється порядок та умови виплати дотацій,
що є предметом даного спору (їх правова природа).
Тому зазначений юридичний висновок є неповним.
Проте на підставі нього суди застосовують положення пункту
7.4.3 статті 7 Закону про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого,
у разі коли товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або
придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а
частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка
сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або
придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів
(робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду, і
роблять висновок про те, що відповідно до цієї норми право
податкового кредиту за придбані товари (роботи, послуги) Дільниця
має лише в частині, яка відповідає частці, використання таких
придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях,
тобто частці пропорційній затвердженому тарифу.
Отже, всі ухвалені у справі судові рішення недостатньо
обґрунтовані, при їх ухваленні суди не дійшли вичерпних юридичних
висновків щодо встановлених обставин і неповно застосували до
спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
У зв'язку з цим справа підлягає передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки
сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Госпрозрахункової житлово-експлуатаційної
дільниці N 5 задовольнити, постанову Вищого господарського суду
України від 2 квітня 2002 року, постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 22 січня 2002 року та рішення
господарського суду Полтавської області від 26 вересня 2001 року у
даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Бізнес:законодавство та практика, 2003 р., N 16