ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
10.09.2002 N П10-3295(02/168)
Розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Тако" (далі - Товариство) на постанову Вищого
господарського суду України від 09.04.2002 року N П10-3295
(02-5/5-5/7), в с т а н о в и в:
У серпні 2001 року Товариство подало до господарського суду
Дніпропетровської області скаргу на постанову Нікопольського
міського відділу Державної виконавчої служби (далі - Виконавча
служба) від 10.07.2001 року про відмову у відкритті виконавчого
провадження.
У скарзі вказувалось, що за наказом арбітражного суду
Дніпропетровської області від 29.05.2001 року, виданим на
виконання рішення у справі N 11/42, із ЗАТ ЦУМ м. Нікополь на
користь Товариства підлягала стягненню сума 1087 грн. 22 коп.
Товариство подало до Виконавчої служби заяву про примусове
виконання наказу, однак остання постановою від 10.07.2001 року
відмовила у відкритті виконавчого провадження з тих підстав, що у
наказі не зазначені адреси та банківські реквізити боржника і
стягувача. Товариство вважало, що Виконавча служба порушила вимоги
статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
(далі - Закон), просило визнати зазначену постанову незаконною та
зобов'язати Виконавчу службу до вчинення дій, передбачених статтею
27 Закону.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
10.09.2001 року скарга Товариства повернута без розгляду на
підставі пунктів 2, 10 частини 1 статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Ухвала вмотивована
тим, що не вказано повного найменування позивача, відсутній
відповідач, не подано доказів сплати витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 15.01.2002 року зазначена ухвала залишена без змін.
Погодившись з вказаними в ухвалі підставами повернення скарги без
розгляду, суд апеляційної інстанції додатково послався на
відсутність доказів сплати державного мита, як ще однієї підстави
повернення скарги, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 63
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2002
року N П10-3295 (02-5/5-5/7) зазначені ухвала та постанова
залишені без змін. Цією ж постановою з Товариства у доход держави
стягнуто 170 грн. державного мита.
11 липня 2002 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Товариства порушено провадження з перегляду в касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
09.04.2002 року N П10-3295 (02-5/5-5/7).
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови Вищого господарського суду України від 09.04.2002 року
N П10-3295 (02-5/5-5/7) та передачу справи на розгляд до суду
першої інстанції. Касаційна скарга мотивується виявленням різного
застосування Вищим господарським судом України одного й того ж
положення закону в аналогічних справах. На підтвердження мотивів
касаційної скарги зроблено посилання на пункт 7 роз'яснення
президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року
N 04-5/365 ( v_365600-02 ) (v_365600-02)
"Про деякі питання практики виконання
рішень, ухвал, постанов господарських судів України".
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до статті 85 Закону ( 606-14 ) (606-14)
на дії
(бездіяльність) державних виконавців та інших посадових осіб
Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у
здійсненні вказаних дій стягувачем або боржником може бути подана
скарга до суду за місцем знаходження відповідного відділу
Державної виконавчої служби або до іншого суду згідно з вимогами
закону. Право заявника оскаржити до відповідного суду постанову
про відмову у відкритті виконавчого провадження в 10-денний строк
з моменту її одержання передбачено також частиною 3 статті 26
Закону.
Згідно зі статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
скарги на дії чи бездіяльність Державної
виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал чи постанов
господарських судів подаються стягувачем, боржником або прокурором
до господарського суду.
Об'єкти справляння державного мита визначені статтею 2
Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року N 7-93
( 7-93 ) (7-93)
"Про державне мито". Цим Декретом не передбачена оплата
державним митом скарг на рішення, дії, бездіяльність органів
Державної виконавчої служби. Посилання Вищого господарського суду
України на те, що за цим Декретом підлягає сплаті державне мито із
позовних заяв про визнання недійсними актів ненормативного
характеру, є юридично неспроможним, оскільки такі позовні заяви не
можна ототожнювати зі скаргами на рішення, дії, бездіяльність
Державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 47-1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
розмір витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів
України за поданням Вищого господарського суду України. Розмір
зазначених витрат встановлено постановою Кабінету Міністрів
України від 29.03.2002 року N 411 ( 411-2002-п ) (411-2002-п)
"Про визначення
розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу", а до прийняття вказаної постанови це питання в
законодавчому порядку не було врегульовано. До того ж зазначеною
постановою також не встановлено розмір витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу для осіб, що
звертаються до суду зі скаргами на рішення, дії, бездіяльність
Державної виконавчої служби.
Помилковими є й інші підстави повернення судом скарги
Товариства без розгляду, оскільки у скарзі вказані як найменування
особи, що подає скаргу, так і найменування Нікопольського міського
відділу Державної виконавчої служби, який прийняв оскаржену
постанову.
Судами всіх інстанцій неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, що призвело до
необгрунтованого повернення скарги Товариства без розгляду та
порушення його права на звернення до суду за правовим захистом.
Враховуючи викладене, всі ухвалені судові рішення підлягають
скасуванню, а скарга Товариства - передачі на розгляд до суду
першої інстанції.
Керуючись статтями 111-17 - 111-19 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Тако"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 09.04.2002
року N П10-3295 (02-5/5-5/7), постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 15.01.2002 року та ухвалу
господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2001 року
скасувати, а скаргу відкритого акціонерного товариства "Тако" на
постанову Нікопольського міського відділу Державної виконавчої
служби від 10.07.2001 року про відмову у відкритті виконавчого
провадження передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.